ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 922/1350/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення та постанову Господарського суду Харківської області від 11.07.2016 Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2016у справі№ 922/1350/16 Господарського суду Харківської областіза позовомОСОБА_4до1. Приватного акціонерного товариства "Пласт Маркет" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім"прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочинуза участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Пласт Маркет" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" про застосування на майбутнє наслідків недійсності нікчемної угоди - договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення № 01-01-07 від 01.07.2014, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Пласт Маркет" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім", а саме: зобов'язання відповідачів підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.07.2016 у справі № 922/1350/16 (суддя Денисюк Т.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., судді Білоусова Я.О., Шевель О. В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.07.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 у справі № 922/1350/16, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вказуючи на необґрунтованість висновків судів про недоведеність факту порушення його прав та неналежності обраного способу захисту порушеного права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим і апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, згідно з реєстром власників простих іменних акцій станом на 25.03.2016 ОСОБА_4 є власником 844 акцій Приватного акціонерного товариства "Пласт Маркет" (що становить 0,497348% статутного капіталу), Товариство з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" є власником 81456 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Пласт Маркет" (що становить 48 % статутного капіталу).

01.07.2014 між Закритим акціонерним товариством "Пласт Маркет" (правонаступником якого є відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" був укладений договір оренди № 01-01-07 (з правом викупу) нежитлового приміщення площею 450 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, яке передано орендарю за актом прийому - передачі від 01.07.2014 року (спірне майно).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 922/3635/15 за позовом відповідача-2 до відповідача-1 договір оренди № 01-01-07 (з правом викупу) визнаний нікчемним.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2016 у справі № 922/5404/15 за позовом відповідача-1 до відповідача-2 застосовано на майбутнє наслідки недійсності нікчемної угоди - договору від 01.07.2014 № 01-01-07 оренди спірного нежитлового приміщення у вигляді припинення правовідносин оренди між відповідачем-1 як орендодавцем та відповідачем-2 як орендарем щодо спірного приміщення.

Посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" уникає підписання акту повернення майна з оренди, позивач, вказуючи, що має власні майнові права на спірне майно, звернувся до суду із позовом у цій справі про застосування на майбутнє наслідків недійсності нікчемного договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення № 01-01-07 від 01.07.2014 шляхом зобов'язання відповідачів підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.

Як визначено ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (частина 5 зазначеної статті).

Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, реалізуючи передбачене статтями 55 та 124 Конституції України право на судовий захист та звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому, відсутність порушення прав позивача є підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених обставин.

Звертаючись за захистом свого права із позовом у цій справі, ОСОБА_4 вказує на те, що на підставі довіреності йому належить право здійснення дій щодо спірного майна, а отже і право вимагати підписання акту повернення спірного нежитлового приміщення. На підтвердження зазначених обставин позивач надав договір доручення від 04.01.2016, укладений між Приватним акціонерним товариством "Пласт Маркет" і ОСОБА_4, відповідно до п. 1 якого довіритель довіряє повіреному здійснювати від імені довірителя дії з передачі виробничого майна іншим особам на умовах повернення, сплачуваності; доручення є комерційним, повірений діє від імені довірителя; довірче майно - нежитлові виробничі приміщення, площею 891,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Як визначено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", законом не передбачено право учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва.

Отже, встановивши, що позивачем не надано доказів наявності у нього повноважень діяти в інтересах відповідача-1 у суді, натомість надано право діяти від імені відповідача-1 у цивільних та господарських відносинах відносно спірного майна, виходячи з того, що в обґрунтування доводів позовної заяви позивач посилається на порушення майнових прав як фізичної особи за договором доручення від 04.01.2016, а не порушення його прав як акціонера товариства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, про те, що позивач не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами порушення його прав як акціонера товариства і учасника корпоративних відносин та не обґрунтував, яким чином встановлений господарським судом в іншій справі факт нікчемності укладеного між відповідачами господарського договору оренди від 01.07.2014 порушує його права як акціонера товариства.

Колегія суддів також погоджується із мотивованим висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме: зобов'язання відповідачів підписати акт повернення нежитлового приміщення, не є ефективним способом правового захисту, оскільки не направлений на реальне відновлення порушеного права з огляду на те, що підписання акту не призводить до фактичного повернення нежитлового приміщення (звільнення) відповідчу-1, а у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку, примусове виконання рішення буде ускладнене ухиленням від здійснення відповідачем (його уповноваженою особою) дій щодо реального підписання такого акту та не виключить необхідності повторного звернення особи до суду за захистом свого порушеного права іншим способом.

Крім цього, колегія суддів, підтримуючи правову позицію судів попередніх інстанцій у цьому спорі, виходить також з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що відповідний документ (акт) оформляється на підтвердження виконання орендарем свого зобов'язання щодо повернення майна з оренди, так і на підтвердження прийняття орендодавцем виконання цього обов'язку і засвідчує факт припинення користування об'єктом оренди.

Разом з тим, за обставинами цього спору, укладений між відповідачами договір оренди визнаний нікчемним і силу приписів ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, в тому числі і зобов'язання підписати акт щодо повернення майна з оренди, натомість факт нікчемності правочину покладає на сторону обов'язок повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.07.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 у справі № 922/1350/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Т. Козир