ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 917/747/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Алєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.09.2016у справі№917/747/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир"простягнення 3 303 001,10 грн.У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Тереза Ю.О. (представник за дов. від 18.03.2016);

від відповідача: Чепурний Р.В. (представник за дов. від 28.11.2016);

Гуля В.С. (представник за дов. від 24.05.2016);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 3 303 001,10 грн. за товар, поставлений за договором № 16/0115/2 від 17.01.2015.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.07.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2016, позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" 4153028,10 грн. основного боргу, 282961,07 грн. процентів за користування грошовими коштами, 32020,96 грн. 3% річних, 152678,15 грн. інфляційних втрат, 426 439,99 грн. пені та 75709,87грн. витрат по сплаті судового збору .

Судові рішення мотивовані встановленням факту невиконання відповідачем визначеного договором та угодою до цього договору зобов'язання щодо строків оплати товару, а також часткової неоплати за поставлений товар.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 549, 625, 604, 1046 Цивільного кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що сторони, уклавши угоду від 17.01.2015, фактично замінили зобов'язання за договором поставки № 16/0115/2 від 17.01.2015 на зобов'язання за договором позики (здійснили новацію), отже зобов'язання за договором поставки припинились, тому стягнення з відповідача вищеперерахованої заборгованості, в тому числі і суми річних, є неправомірним.

У відзиві на касаційну скаргу позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" просить оскаржені судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 17 січня 2015 року між сторонами було укладено договір постачання молока коров'ячого назбираного № 16/0115/2, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупця (відповідача) молоко коров'яче незбиране (товар) - сировину власного виробництва в кількості, якості та строки обумовлені цим Договором, що відповідає за якістю чинним державним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у відповідності з умовами цього договору, за договірними цінами, обумовленими в Додатках (протокол узгодження ціни на товар), які є невід'ємними частинами даного Договору (п.1.1 Договору).

Поставка товару оформлюється спеціалізованою товарною накладною за формою 1-ТН (МС), що є невід'ємною частиною ТТН за типовою формою 1-ТН, відповідно до чинного законодавства України та Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої форми товарної накладної на перевезення молочної сировини", затвердженою наказом Мінагрополітики України від 01.07.2012 р. №176. (п. 1.4 Договору).

Згідно п. 3.11. покупець зобов'язаний в строки, передбачені даним Договором, здійснювати повний розрахунок з постачальником за поставлений останнім товар.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що розрахунок з постачальником проводиться за фактичний обсяг переданого товару, на підставі товарно-транспортної накладної, а у випадку оформлення Акту про розходження кількісних або якісних показників молока між покупцем і постачальником, за кількістю та якістю, зазначеними в такому Акті.

Відповідно до п. 6.5 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання проводити розрахунок за поставлений товар позивачем в платіжні дні: вівторок та четвер кожного тижня з повним погашенням таким чином: відповідач сплачує на рахунок позивача у вівторок сумарну вартість товару, поставленого протягом 5 попередніх днів (з четверга по понеділок (включно)), у четвер сумарну вартість товару, поставленого протягом 2 днів (з вівторка по середу (включно)).

Однак, відповідач у встановлені Договором строки своїх обов'язків по оплаті поставленого товару в повному обсязі не виконував і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, в зв'язку з чим станом на 22.10.2015 відповідач мав прострочену заборгованість за поставлений товар на загальну суму 4 627 920,90 грн.

22.10.2015 сторонами було укладено Угоду про розірвання договору постачання молока коров'ячого незбираного № 16/0115/2 від 17 січня 2015 року із визначеним порядком виконання зобов'язань між ТОВ "Гадячсир" та ТОВ АФ "Добробут", згідно з п. 1 якої сторони дійшли згоди про те, що з дати укладення цієї Угоди, зобов'язання постачальника з поставки молока коров'ячого незбираного по Договору №1600115/2 від 17.01.2015 припиняються.

Згідно п. 2 даної Угоди станом на 22.10.2015 відповідач визнав і підтвердив свій основний борг перед позивачем, що виник у зв'язку з несплатою відповідачем поставленого по Договору товару, у розмірі 4627920,90грн., а також визнає і підтверджує свій обов'язок зі сплати процентів, передбачених цією Угодою.

При цьому сторони в п.3 Угоди визначили графік погашення суми основного боргу та процентів за їх користування, а в п.7 Угоди встановили черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, а саме визначили, що у першу чергу сплачуються проценти за користування чужими грошовими коштами; у другу чергу - сума основного боргу.

Виходячи з умов п.5 Угоди сторони дійшли згоди про те, що крім погашення суми основного боргу, покупець щомісяця сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 24,4% річних від простроченої суми, які нараховуються з моменту виникнення у відповідача заборгованості по Договору, по кожному окремому платежу.

Сторони дійшли згоди достроково розірвати Договір та вважати його розірваним з дати виконання покупцем своїх зобов'язань перед Постачальником, передбачених цією Угодою (п. 13 Угоди).

Станом на 01.07.2016 позивач нарахував відповідно до п. 5 названої Угоди та просить стягнути з відповідача, крім вищезазначеної суми основного боргу, 282961,07 грн. заборгованості по оплаті процентів за користування грошовими коштами, а також 32020, 96 грн. - З% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, пеню в розмірі 75709,87 грн.

Відповідач, заперечуючи позов, вказував на те, що сторони припинили зобов'язання за вказаним договором, замінивши їх зобов'язаннями позики в розумінні ст.1046 ЦК України (тобто, на думку апелянта, мала місце новація в розумінні ст.604 ЦК України).

Надавши правову оцінку доводам відповідача, господарські суди попередніх інстанцій відзначили, що виходячи з системного аналізу ст.ст. 604, 1046, 1047 ЦК України, а також змісту договору №16/0115/2 від 17.01.2015 та угоди від 22.10.2015, в даному випадку правова природа договору (договір поставки) угодою не змінювалася, новація не відбулася, а сторони досягли згоди виключно щодо зміни порядку розрахунків за продукцію, поставлену згідно з Договором №16/0115/2 від 17.01.2015, з чим погоджується і судова колегія касаційної інстанції.

З огляду на положення ст.ст. 549, 611, 692, 712 ЦК України, 265 ГК України та встановлення судами фактів (обставин) невиконання відповідачем визначеного договором та угодою до цього договору зобов'язання щодо строків оплати товару, а також часткової неоплати за поставлений товар, перевіривши правильність визначення позивачем суми основного боргу, нарахування пені та інфляційних втрат, господарські суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір.

Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі №917/747/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук