ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 914/656/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.Мза участю представників: позивача Гнатув Є.М. дов. від 04.05.2016 відповідача Якимчук Я.Б. дов. від 01.04.2016 №3-28/2653 третьої особи ОСОБА_6 дов. від 13.04.2016 розглянувши клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференціїТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦентрТорг"під час касаційного провадження за касаційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦентрТорг"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.08.2016у справі№914/656/16 господарського суду Львівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦенртТорг"доДрогобицької міської ради Львівської областіза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7провизнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядуванняВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦенртТорг" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання недійсним підпункту 2.16 пункту 2 рішення Дрогобицької міської ради № 1666 від 22.07.2015.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.06.2016 (суддя Король М.Р.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2016 (колегія у складі суддів: головуючий суддя Бойко С.М., судді Кравчук Н.М., Якімець Г.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди дійшли висновку про недоведеність позивачем факту порушення його прав на земельну ділянку, а відтак немає правових підстав для визнання підпункту 2.16 пункту 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області №1666 від 22.07.2015 недійсним.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено факту порушення його прав на земельну ділянку, відтак немає правових підстав для визнання підпункту 2.16 пункту 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області №1666 від 22.07.2015 недійсним.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦентрТорг" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скарго, в якій просись скасувати рішення господарського суду Львівської області від 01.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2016 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального тn процесуального права, неповним з'ясуванням обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, в неповній мірі дослідженням доказів, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 27.10.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача,та присутніх у судовому засіданні 30.11.2016 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно пункту 1 договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель і споруд від 07.06.2007 (зареєстровано у реєстрі за №507) (а.с.27-29) товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Макфа-Л" зобов'язується передати у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦентрТорг" прийняти і оплатити відповідно до вимог цього договору комплекс будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1. Вказане майно знаходиться на земельній ділянці, площею 5,2731 га, яка перебуває у користуванні продавця.

За змістом цього договору не вбачається, що позивач набув права власності на цілісний майновий комплекс в розумінні вимог законодавства та поширення на нього спеціального режиму.

На підтвердження його порушених прав як власника, позивач посилається на те, що все нерухоме майно перебуває у іпотеці згідно із договорами іпотеки №3205 від 12.07.2007 (а.с.32-35) та №906 від 28.03.2008 (а.с.36-41), на все майно позивача накладено арешти згідно постанов слідчого прокуратури Львівської області від 22.01.2010 (а.с.42-45) та від 31.01.2011 (а.с.46) у кримінальній справі №181-0221, а до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про арешт нерухомого майна (відповідно до витягу №30204736 від 03.02.2011 року) (а.с.47).

Постановою господарського суду Львівської області від 11.12.2012 у справі №5015/2599/12 (а.с.50-53) ТОВ "ЛюксорЦентрТорг" визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Проте вказані обставини, на які посилався позивач, як на підтвердження порушення свого права власності судами вірно не прийнято до уваги, з огляду на наступне.

Так, підставою подання позову стало те, що суміжна земельна ділянка в частині та якій присвоєно кадастровий номер і згідно рішення органу місцевого самоврядування передана в користування на умовах оренди третій особі накладається на земельну ділянку, на якій і розміщується майно позивача (асфальтове замощення) та яка згідно рішення цього ж органу місцевого самоврядування надавалася йому в користування на умовах оренди, яке ним не реалізоване, і що фактично можливість користування позивачем своєю власністю внаслідок цього суттєво звузилась.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не надані правовстановлюючі документи на земельну ділянку, і на момент прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування у позивача не виникло права користування земельною ділянкою на умовах оренди, тобто відсутнє наявне право, яке би підлягало захисту в судовому.

Конституцією України, статтею 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно пункту 1.4 рішення Дрогобицької міської ради ХХУІІ сесії п'ятого скликання "Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок" №814 від 19.02.2009 (а.с.31) Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦентрТорг" надано в користування на умовах оренди земельну ділянку площею 52731 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування викуплених будівель і споруд строком на 3 роки.

Позивач посилався на те, що на виконання пункту 1.4. рішення Дрогобицької міської ради між ТОВ "ЛюксорЦентрТорг" та Дрогобицькою міською радою було укладено договір оренди. Проте, вказані твердження позивача не знайшли свого підтвердження та спростовані судами попередніх інстанцій з огляду на те, що згідно пояснень органу місцевого самоврядування та Відділу Держгеокадастру у м.Дрогобичі Львівської області за ним не зареєстровано будь-якої земельної ділянки.

Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно пункту 1 договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 19.02.2015 (а.с.130) ОСОБА_8 (продавець) продав та передав ОСОБА_7 (покупцю), а останній купив та прийняв від продавця об'єкт незавершеного будівництва адміністративного санітарно-побутового корпусу, літ. А-3, загальною площею 946,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 і належить продавцю на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 30.01.2013 у справі №442/424/2013ц, що спростовує твердження позивача, що третій особі не належало будь-якого нерухомого майна.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31.03.2015 у справі №442/2228/15-ц (а.с.129) задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва дійсним та визнання права власності.

Відповідно до підпункту 2.16 пункту 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666 (а.с.21), ОСОБА_7 надано в оренду земельну ділянку площею 2940 кв.м. по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення, строком на 3 роки.

На виконання вказаного рішення між ОСОБА_7 та Дрогобицькою міською радою укладено договір оренди землі від 05.08.2015 (а.с.127-128).

Вказані обставини підтверджуються відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.49) станом на 07.08.2015, де зазначено, що орендарем земельної ділянки загальною площею 2940 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення є ОСОБА_9.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову є вимога про визнання недійсними підпункту 2.16 пункту 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його в частині вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Отже, необхідною умовою правильного вирішення цього спору є встановлення наявності або відсутності порушення права та законного інтересу позивача щодо надання Дрогобицькою міською радою в оренду ОСОБА_7 спірної земельної ділянки площею 5,2731 га за адресою: АДРЕСА_1.

При вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин i має обов'язковий характер для цих відносин.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 Цивільного кодексу України).

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Виходячи із змісту позовних вимог, судами вірно зроблено висновок, що право позивача цим рішенням не порушується, і в такий спосіб ним обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Судами встановлено, що договір оренди, на виконання пункту 1.4. рішення Дрогобицької міської ради ХХУІІ сесії п'ятого скликання "Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок" №814 від 19.02.2009, на який посилається позивач, в матеріалах справи відсутній. Одночасно судами і не встановлено, що проведена державна реєстрація договору оренди, отже даний договір не укладався у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції від 03.02.2009, чинній на момент прийняття рішення Дрогобицької міської ради №814 від 19.02.2009), право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

А відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність доказів, які б підтверджували факт укладення та реєстрації у встановленому законом порядку договору про користування земельною ділянкою на виконання вищевказаного рішення Дрогобицької міської ради ХХУІІ сесії п'ятого скликання "Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок" №814 від 19.02.2009 є таким, що ґрунтується на підставі встановлених обставин по справі.

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (частина 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Доводи позивача про наявність на спірній земельній ділянці комплексу будівель та споруд, які належать останньому на праві власності (на підставі договору купівлі-продажу №507 від 07.06.2007), зокрема, асфальтобетонного замощення загальною площею 41973,00 кв.м., наявність якої підтверджується описом об'єкта, що є складовою витягу з реєстру прав на нерухоме майно (а.с.89-90), а отже що його право як землекористувача та власника майна порушено, суди попередніх інстанцій дослідили та правомірно спростували з огляду на те, що згідно частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу 07.06.2007), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Факт зазначення у пункті 1.1 договору купівлі-продажу №507 від 07.06.2007 серед переліку об'єктів комплексу, який відчужується, не конкретизує місце розташування конкретного елементу (асфальтобетонного замощення), як частини комплексу, не підтверджує знаходження (розташування) вищезазначеного асфальтобетонного замощення на спірній земельній ділянці, а отже не слугує підставою для переходу права користування на спірну земельну ділянку, або частину ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Окрім того, юридична доля земельної ділянки сторонами угоди купівлі - продажу майна від попереднього власника до позивача не визначалася.

Судами встановлено, що наявний в матеріалах справи проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "ЛюксорЦентрТорг" для обслуговування комплексу нежитлових будівель та споруд по АДРЕСА_1 (а.с.91-101) на кадастровому плані земельної ділянки не відображає наявність асфальтобетонного замощення на спірній земельній ділянці.

Перевіривши достовірність доданих до матеріалів справи фотокопій з публічної кадастрової карти України (а.с.103-106) суди дійшли висновку, що пошуковий запит на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 свідчить про відсутність відомостей щодо земельної ділянки за вказаним кадастровим номером, а відтак доводи позивача про те, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_2 утворена шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок не підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Листом №18-1322-0.0-2094/2-16 від 31.05.2016 відділу Держгеокадастру у м. Дрогобичі Львівської області, за період з 2005 року по 2016 рік за позивачем земельна ділянка на праві власності та праві користування у відділі не зареєстрована(а.с. 171), а також за довідкою від 11.05.2016 (а.с.154).

Виходячи із встановлених судами обставин справи суди дійшли висновку, що підпункт 2.16 пункту 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666 (а.с.21), яким ОСОБА_7 надано в оренду земельну ділянку площею 2940 кв. м. по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного призначення, строком на 3 роки - не порушує права позивача, оскільки право користування (оренди) або власності на спірну земельну ділянку в позивача відсутнє та не виникало.

Твердження позивача на те, що виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_7 порушує право власності (зокрема, звужує обсяг права користування) позивача на асфальтобетонне замощення, оскільки спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку, судами також вірно відхилено з огляду на те, що вказані доводи не відповідають обставинам, встановленим судами, а також не знаходять підтвердження матеріалами справи, оскільки, судами не встановлено, що третій особі передано земельну ділянку, на якій розміщено майно позивача.

З тих підстав, що на третій особі на підставі права власності об'єкт незавершеного будівництва адміністративного санітарно-побутового корпусу, літ. А-3, загальною площею 946,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить третій особі на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31.03.2015 у справі №442/2228/15-ц (а.с.129), а тому підстави позову про порушення вимог відповідачем прийнятим підпунктом 2.16 пункту 2 рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.07.2015 № 1666 вимог частині 1 статті 134 Земельного Кодексу України щодо обов'язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) - не відповідає обставинам, які встановлені судами, а також не знайшло підтвердження в матеріалах справи.

Стосовно доводів, які викладені в касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦентрТорг", колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛюксорЦентрТорг" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2016 у справі № 914/656/16 господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В. Корсак

О.Сибіга