ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 910/33009/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016у справі№ 910/33009/15 Господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство"прозастосування недійсності нікчемних правочинівза участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Білічак Х.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 у справі № 910/33009/15 (суддя Демидов В.О.) у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Національні інвестиції" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у даній справі (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді: Рябуха В.І., Ропій Л.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 у справі № 910/33009/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство" (відповідач) повернути Публічному акціонерному товариству "Банк "Національні інвестиції" документи, отримані згідно акту прийому-передачі документації від 02.09.2015, а саме: оригінал кредитного договору № 96-15 від 31.03.2015; оригінал договору іпотеки від 31.03.2015, посвідченого того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О.В. за реєстровим № 364; завірену копію договору № 2210/290/000678 від 31.03.2015 добровільного страхування майна; балансові виписки по рахунках № 206293058308, 206853058308; витяг з Держреєстру речових прав про реєстрацію іпотеки № 35713977 від 31.03.2015; витяг з Держреєстру речових прав про реєстрацію обтяження № 35712679 від 31.03.2015; лист № 05-88 від 31.03.2015 на перерахування кредитних коштів; техніко-економічне обґрунтування повернення кредиту; протокол № 3 засідання Наглядової ради від 27.03.2015; довідки АБ "Південний" № 06-216/3, 07-216/3; довідки ПІБ № 20-2-14/564, 20-2-14/565; лист ПАТ "ДБК № 3" про відсутність змін в установчих документах; анкета позичальника - юридичної особи з додатком № 1; копії Свідоцтва № 167 від 26.11.2000 про право власності на нерухоме майно, Витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 21055099, Генерального плану, виписку з ЄДР № 258791, Витягу з ЄДР, Протоколу № 2 від 23.08.2012 про призначення Генерального директора, Довідки АБ № 516427. Судом здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 910/33009/15, рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 у цій справі залишити в силі.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначаючи про помилковість висновків суду щодо нікчемності правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором, оскільки придбання відповідачем прав вимоги є його звичайною господарською діяльністю, відповідач не був кредитором банку та не отримував жодних пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством чи внутрішніми документами банку.

28.11.2016 до Вищого господарського суду України надійшли доповнення до касаційної скарги, якими скаржник доповнив підстави поданої касаційної скарги.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 01.09.2015 Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство" (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 96-15-1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив у повному обсязі, а новий кредитор набув право вимоги до Публічного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат № 3" (боржник) вимагати у повному обсязі виконання останнім зобов'язання за кредитним договором № 96-15 від 31.03.2015.

Згідно з пунктом 4.1 договору відступлення права вимоги новий кредитор здійснює компенсацію вартості отриманого права вимоги на користь первісного кредитора в сумі 16000000 грн., шляхом перерахування первісному кредитору суми компенсації в безготівковому порядку до 30.09.2015.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що з дня набуття чинності цим договором боржник несе всю повноту відповідальності перед новим кредитором за невиконання чи неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за основним договором у відповідності до його умов.

02.09.2015 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство" (новий іпотекодержатель) було також укладено договір про відступлення права за договором іпотеки від 31.03.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1397, в якому сторони погодили, що первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває прав за іпотечним договором (зі всіма змінами і доповненнями до нього), який укладений між Публічним акціонерним товариством "Домобудівний комбінат № 3" і Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції".

Відповідно до пунктів 2, 3 вказаного договору до нового іпотекодержателя переходять всі права первісного іпотекодержателя за іпотечним договором в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення прав, включаючи, але не обмежуючись, правом звернути стягнення на предмет іпотеки. Підписанням цього договору первісний іпотекодержатель підтверджує дійсність зобов'язань за іпотечним договором. Оплата відступлення прав вимоги за цим договором включена до суми, яку новий іпотекодержатель сплатив первісному іпотекодержателю за договором про відступлення.

Відповідно до договору відступлення права вимоги № 96-15-1 від 01.09.2015 сторонами підписано акт прийому-передачі документації від 02.09.2015.

Постановою Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 613 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних" позивача віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі вказаної Постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 172 від 17.09.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Національні інвестиції", яким з 18.09.2015 розпочато процедуру виведення позивача з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на 3 місяці з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно) та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у позивача.

16.10.2015 Наказом тимчасової адміністрації ПАТ "Банк "Національні інвестиції" № 51-ос "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" визнано нікчемним договір відступлення права вимоги № 95-15-1 від 01.09.2015 та договір відступлення права вимоги від 02.09.2015 за договором іпотеки від 31.03.2015, у зв'язку із чим направлено відповідачеві повідомлення про нікчемність правочинів, в якому позивач вимагав протягом 10 днів повернути всі отримані відповідачем згідно умов нікчемних правочинів оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи).

Посилаючись на нікчемність відповідно до п. 7 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договору відступлення права вимоги № 96-15-1 від 01.09.2015 та договору про відступлення права за договором іпотеки від 31.03.2015, укладеного 02.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1397, позивач звернувся із позовом у цій справі про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме - про зобов'язання відповідача повернути позивачеві документи, отримані згідно з актом прийому-передачі документації від 02.09.2015

Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що викладені в позові доводи позивача щодо нікчемності спірного договору відступлення права вимоги на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, не підтверджені позивачем жодними доказами, а тому, позовна вимога про застосування наслідків нікчемності правочинів не може бути задоволена, так як зазначені в ній правочини не є нікчемними.

Апеляційний господарський суд, не погоджуючись з позицією суду першої інстанції, скасував рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 у справі № 910/33009/15 та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги позивача.

Постанова мотивована тим, що у випадку ліквідації банку залишки грошових коштів на рахунках юридичних осіб не гарантуються державою (на відміну від фізичних осіб, яким Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено суму граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, яка не може бути меншою 200000 грн.), а задовольняються у порядку черговості, встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідач, будучи кредитором позивача за укладеним з ним договором банківського рахунку та розрахувавшись за договором відступлення права вимоги з відкритого у позивача рахунку № 265093013652, фактично, в рахунок погашення майнових вимог на суму 16000000 грн., отримав від позивача майнові вимоги до ПАТ "Домобудівний комбінат № 3" за кредитним договором № 96-15 від 31.03.2015 та, відповідно, враховуючи віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, отримав переваги щодо задоволення майнових вимог перед іншими кредиторами позивача, які не встановлені для відповідача законодавством чи внутрішніми документами позивача.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації правомірно в силу приписів пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесла договір відступлення права вимоги та договір про відступлення права за договором іпотеки до нікчемних.

Як передбачено частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною 1 статті 1212 вказаного Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У пункті 1 частини 3 вказаної статті зазначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Відповідно до частин 2-4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Пунктом 1.20 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, встановлено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй Фондом відповідних повноважень) направляє письмове повідомлення про нікчемність правочину (у тому числі договору) контрагенту за таким правочином (у тому числі договором) із посиланням на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності.

Як свідчать матеріали справи, у наказі Уповноваженої особи від 16.10.2015 № 51-ос "Про визнання правочинів нікчемними" міститься лише загальне посилання на статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", натомість у направленому відповідачеві повідомленні позивач посилається на норми пунктів 1, 2, 5, 7 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому позовні вимоги позивача обґрунтовані пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав, коли банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Отже, оскільки позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування заявленої вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, господарський суд має дати належну оцінку правочину та відповідним доводам позивача.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з довідкою ПАТ "Банк "Національні інвестиції" від 10.03.2016 № 1153/08-1 ПАТ "Домобудівний комбінат № 3" станом на 01.09.2015 мало строкову заборгованість за кредитним договором № 95-15 від 31.03.2015 у розмірі 16000000 грн.; відповідачем здійснена повна оплата відступлених прав вимоги у розмірі 16000000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 600 від 02.09.2015. Банком оплату прийнято. В матеріалах справи відсутні докази відновлення банком даних на рахунках.

Таким чином відповідач оплатив відступлені на його користь права вимоги і тим самим повністю погасив заборгованість боржника за кредитним договором № 95-15 від 31.03.2015.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку, згідно із умовами якого відповідачеві відкрито рахунок № 265093013652, з якого була здійснена оплата за Договором відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно з пунктом 5.1 Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національні та іноземних валютах", затвердженою постановою Національного банку України № 492 від 12.11.2003, за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та законодавства України.

Враховуючи вказані норми законодавства, відповідач мав право до 17.09.2015, тобто до введення у банку позивача тимчасової адміністрації, вільно розпоряджатися своїми власними коштами на своєму поточному рахунку, зокрема зняти гроші з поточного рахунка банку чи здійснити переказ коштів на користь третіх осіб, чи розпоряджатися коштами на свій власний розсуд.

Обставин наявності перешкод у розпорядженні відповідачем коштами на рахунку, неможливості списання коштів з рахунку відповідача та їх зарахування на користь банку судами попередніх інстанцій не встановлено, у зв'язку чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про отримання відповідачем переваг щодо задоволення його майнових вимог перед іншими кредиторами позивача.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність ознак нікчемності договорів, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки внаслідок укладення спірного договору банк не прийняв на себе жодних зобов'язань, не зазнав несприятливих наслідків, таких як погіршення фінансового стану банку або зниження його платоспроможності, не було надано переваги відповідачу щодо задоволення вимог за договором банківського рахунку, оскільки грошові кошти з банку виведені не були, а за їх рахунок здійснено погашення зобов'язань за кредитним договором в сумі заборгованості позичальника; на відповідну суму зменшились і зобов'язання банку перед відповідачем за поточним рахунком.

Беручи до уваги відсутність підстав, які б свідчили про нікчемність договору відступлення права вимоги № 96-15-1 від 01.09.2015 та договору відступлення права вимоги від 02.09.2015 за договором іпотеки від 31.03.2015, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Згідно зі статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо спірних правовідносин сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, і прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а вірне по суті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 910/33009/15 скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 у справі № 910/33009/15 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Українське інвестиційне товариство" 1461,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Т. Козир