ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 910/12122/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Іванової Л.Б.

за участю представників:

позивача - Сидорченка В.В., Куницького В.В.,

відповідача - Перепелиці А.В.,

третьої особи - Некрасова Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2015

у справі № 910/12122/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про визнання недійсним одностороннього правочину

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування від 10.04.2015 № 10/974.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2015 залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2015 (колегія суддів у складі: суддя Мельник В.І. - головуючий, судді Усатенко І.В., Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 (колегія суддів у складі: суддя Зубець Л.П. - головуючий, судді Алданова С.О., Мартюк А.І.), позов задоволено. Визнано недійсною заяву Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про зарахування № 10/974 від 10.04.2015. Приймаючи вказані рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що заява відповідача суперечить ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України, оскільки вимоги, про зарахування яких відповідачем було подано спірну заяву, не є ані безспірними, ані зустрічними вимогами.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016, рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2015 і прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 4, 42, 43, 33, 43, п. 11 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 99, 101 ГПК України, ст.ст. 3, 6, 12, 204, 214, 601, 602, 611, 614, 623, 1166, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 203, 224 ГК України, ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Зокрема, відповідач навів наступні доводи:

- господарським судом апеляційної інстанції не враховано надані ПАТ "Укрнафта" докази відсутності спору, з огляду нате , що відповідач на підставі ст. 214 ЦК України відмовився від одностороннього правочину, про що позивач був повідомлений листом від 22.12.2015;

- висновок господарських судів про те, що зарахуванням можуть бути припинені лише безспірні вимоги, суперечить положенням ч. 2 ст. 601 ЦК України, згідно з якою для зарахування достатньо заяви однієї сторони, а також ст. 602 ЦК України, якою визначений вичерпний перелік позадоговірних зобов'язань, що не можуть бути припинені зарахуванням, а саме - зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

- господарські суди застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що не підлягають застосуванню. До правовідносин між сторонами підлягають застосуванню ст.ст. 1166, 1212, 1213 ЦК України, які регулюють позадоговірні правовідносини з відшкодування шкоди, а не збитків, про які йдеться в ст.ст. 611, 614, 623 ЦК України, ст. 224 ГК України, на які послалися господарські суди у своїх рішеннях;

- факт заподіяння позивачем шкоди відповідачу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами;

- позивачем не було надано доказів наявності у нього власного ресурсу газу для забезпечення потреб населення;

- наведені в рішенні господарського суду першої інстанції висновки про те, що кредитором відповідача при виплаті дивідендів є Державний бюджет України суперечать нормам матеріального права України;

- відповідно до ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", а також п. 6.22 Статуту відповідача рішення загальних зборів акціонерів відповідача від 10.10.2014 (протокол № 22) право на отримання дивідендів за 2011-2013 роки мали особи, що були акціонерами відповідача станом на 20.10.2014. Відповідач надав суду роздруківки з реєстру власників іменних цінних паперів станом на 20.10.2014, якими підтверджується, що станом на дату початку строку виплати дивідендів акціонером відповідача з часткою 50% плюс одна акція був саме позивач;

- позивач є заподіювачем шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між вчиненими ним діями (в даному випадку - прийманням газу в ГТС у свою власність згідно з актом № 421-41/1 від 26.04.2008, розпорядження газом шляхом прийняття про це протокольного рішення від 26.04.2008 № 41, виконанням такого рішення шляхом підписання актів № 01/08-НГУ-ГВВ/Н-1 від 26.04.2008, № 02/08-НГУ-ГВВ/Н-З від 26.04.2008) та наслідками заподіяння шкоди (в даному випадку - внаслідок споживання газу відбулося фактично його знищення) - підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Припинення зобов'язань позивача перед відповідачем по відшкодуванню шкоди шляхом їх зарахування за заявою від 10.04.2015 узгоджується з положеннями ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України і жодній з норм актів законодавства України не суперечить.

У відзивах на касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз" просять постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку позивача та третьої особи, господарськими судами обґрунтовано встановлено, що у позивача відсутнє перед відповідачем будь-яке, в тому числі грошове зобов'язання з відшкодування шкоди. У зв'язку з цим, господарські суди правильно застосувавши ст.ст. 215, 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, правомірно визнали недійсною заяву ПАТ "Укрнафта" про зарахування вимог від 10.04.2015.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 09.04.2015 позивач отримав вимогу відповідача № 10/962 від 08.04.2015 про відшкодування шкоди в обсязі 2 666 971 742,40 грн., завданої внаслідок безпідставного набуття та використання позивачем майна відповідача, а саме природного газу, видобутого відповідачем у січні-лютому 2008 року загальним обсягом 370 412,742 тис. м3 та переданого до Єдиної газотранспортної системи України;

- вказана сума шкоди розраховувалася відповідачем наступним чином: 370 412,742 тис. м3 х 7 200 грн./1000 м3 = 2 666 971 742,40 грн., де 7 200 грн./1000 м3 - граничний (максимальний) рівень ціни на природний газ, що реалізується промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання (без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється у розмірі 2%, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом), визначений постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015 № 966;

- позивач в листі № 14-3030/1-15 від 24.04.2015 відмовив відповідачу в задоволенні його вимоги, посилаючись на те, що позивачем не вчинялися відносно відповідача або його майна неправомірні дії, внаслідок чого відповідачу було б завдано майнової шкоди;

- відповідач звернувся до позивача із заявою від 10.04.2015 № 10/974 про зарахування, в якій він зазначав про те, що позивач має зобов'язання перед відповідачем з відшкодування шкоди у розмірі 2 666 971 742,40 грн. Окрім того, відповідач вказував про те, що на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 10.10.2014 він має зобов'язання перед позивачем по виплаті у строк з 20.10.2014 по 10.04.2015 дивідендів в сумі 1 779 624 775,36 грн., розрахованих наступним чином: 27 114 256 х (40,23 грн. + 26,33 грн. + 3,50 грн.) - 120 000 000,00 грн. = 1 779 624 775,36 грн., де: 27 114 256 - кількість простих іменних акцій відповідача, власником яких є позивач; 40,23 грн. - розмір дивідендів, що припадає на одну акцію, власником яких є відповідач за 2011 рік; 26,33 грн. - розмір дивідендів, що припадає на одну акцію (розподіл прибутку відповідача за 2012 рік); 3,50 грн. - розмір дивідендів, що припадає на одну акцію (розподіл прибутку відповідача за 2013 рік); 120 000 000,00 грн. - частина дивідендів позивача за 2011 рік, що була сплачена у червні 2012 року;

- зважаючи на викладене, посилаючись на ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України, відповідач повідомив позивача про наявність між сторонами зустрічних однорідних грошових вимог, строк виконання яких настав, та заявив про зарахування зобов'язань відповідача по виплаті позивачу дивідендів за 2011-2013 роки в загальній сумі 1 779 624 775,36 грн. в рахунок зобов'язань позивача перед відповідачем з відшкодування майнової шкоди в сумі 1 779 624 775,36 грн. Водночас, зобов'язання позивача перед відповідачем по відшкодуванню шкоди, завданої безпідставним набуттям та використанням природного газу, видобутого відповідачем у січні та лютому 2008 року загальним обсягом 370 412,742 тис. м3 на суму 887 346 967,04 грн., залишаються чинними.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що між сторонами відсутні зустрічні однорідні вимоги, про які наголошує в своїй заяві про зарахування відповідач. На думку позивача, зміст заяви відповідача про зарахування № 10/974 від 10.04.2015, яка є одностороннім правочином, суперечить положенням ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України, що в свою чергу є підставою для визнання її недійсною відповідно до ст. 215 ЦК України.

Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 15,16, 22, 215, 601, 623, 1166 ЦК України, ст.ст. 203, 224, 225 ГК України, дійшли висновку про обґрунтованість поданого позову, оскільки заявлені відповідачем вимоги не є безспірними та зустрічними.

Вищий господарський суд України погоджується з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке:

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом ч. 1 ст. 601 ЦК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Господарськими судами враховано вказані вимоги і правильно зазначено про те, що вимоги про зарахування яких укладено спірний правочин, не є однорідними, адже зобов'язання з відшкодування шкоди має іншу правову природу та матеріальний зміст ніж зобов'язання відповідача виплатити позивачу суму дивідендів.

Також цілком правомірним є висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач листом від 24.04.2015 відмовив у задоволені вимоги відповідача про відшкодування шкоди в обсязі 2 666 971 742,40 грн. з посиланням на відсутність з боку позивача будь-яких неправомірних дій щодо майна відповідача. З огляду на таку обставину, господарські суди, правомірно зазначили, що в даному випадку між сторонами існує спір щодо наявності або відсутності підстав для відшкодування позивачем заявленої шкоди, який має вирішуватися в судовому порядку з встановленням всієї сукупності обставин за яких можливе відшкодування шкоди.

Відтак, визначена відповідачем у заяві про зарахування зустрічних вимог сума майнової шкоди, не є безспірною, а тому не може бути предметом зарахування за наявності незгоди на такі дії іншої сторони, оскільки у такому випадку неможливо обґрунтовано стверджувати, що строк виконання зобов'язань є таким, що настав.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про те, що в даному випадку зобов'язання сторін не є зустрічними, оскільки відповідач має зобов'язання по сплаті дивідендів не на користь позивача, а до Державного бюджету України.

Так, 25.05.1998 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", згідно з якою пакет акцій ВАТ "Укрнафта" знаходиться у статутному фонді позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" господарські товариства, 50 і більше % акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100%, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30%, пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.

Отже, відповідно до вказаних вимог закону, законодавець встановив обов'язок для вказаних господарських товариств, в тому числі відповідача, щорічно спрямовувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів шляхом сплати таких дивідендів безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним.

Наведене свідчить про те, що заявлені відповідачем у його заяві про зарахування № 10/974 від 10.04.2015 вимоги не є зустрічними, оскільки позивач не є кредитором по зобов'язанням відповідача зі сплати дивідендів до Державного бюджету України.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком обох судових інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності передумов для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою № 10/974 від 10.04.2015.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарським судом апеляційної інстанції не враховано при прийнятті постанови надані ПАТ "Укрнафта" докази відсутності спору між сторонами та наявністю правових підстав для припинення провадження у справі, оскільки відповідач на підставі ст. 214 ЦК України відмовився від одностороннього правочину, про що позивач був повідомлений листом від 22.12.2015, відхиляються Вищим господарським судом України, оскільки такі твердження не відповідають дійсності.

Так, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, апеляційною інстанцією враховано посилання відповідача в доповненнях до апеляційної скарги від 16.08.2016 на те, що листом від 22.12.2015 відповідач повідомив позивача про свою відмову від одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування № 10/974 від 10.04.2015, у зв'язку з чим відповідач вважає, що між сторонами відсутній предмет спору і провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Припинення провадження у справі на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, тобто до винесення господарським судом першої інстанції відповідного рішення.

Натомість, лист відповідача про відмову від заяви про зарахування від 10.04.2015, датований 22.12.2015, тобто вже після прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі (27.11.2015), а відтак відмова відповідача від оспорюваного одностороннього правочину мала місце вже після вирішення спору між сторонами господарським судом міста Києва, а не в процесі розгляду справи і про ці обставини господарський суд не знав і не міг знати під час прийняття рішення, у зв'язку з чим такі обставини не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення господарського суду першої інстанції.

Отже, наведені вище висновки господарських судів попередніх інстанцій здійсненні на підставі фактичних обставин справи, які були встановлені з дотриманням вимог процесуального законодавства. Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги, щодо неправильного встановлення господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

У той же час, крім зазначених висновків у оскаржених судових рішеннях наведено також висновки щодо обставин, які не входять до предмету доведення у даному спорі, зокрема щодо наявності або відсутності у відповідача права на відшкодування шкоди, однак наведення вказаних висновків у оскаржених рішеннях не вплинуло на обґрунтованість та правильність вирішення даного спору, оскільки сама по собі наявність спору щодо заявлених до зарахування вимог є достатньою підставою для визнання недійсним такого зарахування.

Решта наведених вище доводів касаційної скарги по суті стосується переоцінки наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2015 у справі № 910/12122/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Л. Іванова