ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 908/1081/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П.- головуючого, Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.,

за участю представника позивача - Паца В.О. дов. № 14-127 від 13 травня 2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року у справі Господарського суду Запорізької області за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 237604 гривень 40 коп. пені, 37890 гривень 04 коп. - 3% річних та 474870 гривень 51 коп. втрат коштів від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 447/14-ТЕ-13 від 22 листопада 2013 року.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30 травня 2016 року позов задоволено частково.

З Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" на користь ПАТ "Нафтогаз України" стягнуто 23278 гривень 76 коп. пені, 37257гривень. 59 коп. - 3 % річних, 458390 гривень 84 коп. втрат коштів від інфляції.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30 травня 2016 року змінено в частині стягнення суми втрат коштів від інфляції та витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Абзац 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції:

Стягнути з Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 23278 гривень 76 коп. пені, 37257 гривень 59 коп. - 3 % річних, 123691 гривень 80 коп. втрат коштів від інфляції, 6558 гривень 98 коп. судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 30 травня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області 30 травня 2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року в частині, якою зменшено розмір пені на 90 %, в цій частині прийняти нове рішення про стягнення з Комунального підприємства " Дніпрорудненські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пені у повному обсязі.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій, у порушення вимог ст. 4-2, 4-3, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, неповно з'ясовано усі обставини, які мають значення для справи, не прийнято до уваги доводи та заперечення позивача, його фінансовий стан, не вказано доказів, на підставі яких прийнято рішення, підстав відхилення доводів сторін.

Вказує на те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком, в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України, та підставою, відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, для зменшення неустойки, що підлягає стягненню.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги відповідач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 листопада 2013 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Дніпрорудненські теплові мережі" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 447/14-ТЕ-13, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. природний газ обсягом до 7880 тис. куб.м. Також вказаним пунктом сторони погодили місяці та обсяги газу, що протягом вказаних місяців продаються позивачем відповідачу.

За умовами п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно п. 3.4 договору акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

У відповідності до п. 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються органом, уповноваженим державною владою України.

Пунктом 5.2 договору № 447/14-ТЕ-13 (в редакції додаткової угоди № 1 від 28 січня 2014 року до договору № 447/14-ТЕ-13 від 22 листопада 2013 року) сторони погодили ціну на газ та порядок її визначення.

За пп. 11.1 договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 1 січня 2014 року, і діє в частині реалізації газу до 30 листопада 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір та додаткові угоди до нього підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств без заперечень.

За положенням ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Судами встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу газу № 447/14-ТЕ-13 від 22 листопада 2013 року позивач передав протягом січня-квітня, жовтня-грудня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 7905903 гривні 99 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від: 31 січня 2014 року на суму 1999758 гривень 48 коп. за січень 2014 року, від 28 лютого 2014 року на суму 1640482 гривні 58 коп. за лютий 2014 року, від 31 березня 2014 року на суму 1069806 гривень 24 коп. за березень 2014 року, від 30 квітня 2014 року на суму 150594 гривень 66 коп. за квітень 2014 року, від 31 жовтня 2014 року на суму 346119 гривень 74 коп. за жовтень 2014 року, від 30 листопада 2014 року на суму 1157904 гривень 92 коп. за листопад 2014 року та від 31 грудня 2014 року на суму 1541237 гривень 37 коп. за грудень 2014 року.

Звертаючись з позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" посилалось на те, що відповідач свої зобов'язання за договором № 447/14-ТЕ-13 належним чином не виконав, за поставлений природний газ розрахувався невчасно, з порушенням строків, встановлених п. 6.1 договору.

В силу положень ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності умов та вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця передачі газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За п. 6.3 договору сторони погодили необхідність зазначення у платіжних дорученнях покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що згідно банківської виписки за операціями по договору від 22 листопада 2013 року №447/14-ТЕ-13 за період з 1 січня 2014 року по 30 листопада 2015 року відповідач розрахувався за поставлений у спірний період природний газ у повному обсязі, проте, з порушенням строків, встановлених договором, а отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з останнього суми втрат коштів від інфляції, 3 % річних та пені визнані судами такими, що ґрунтуються на нормах закону.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум втрат коштів від інфляції та 3 % річних, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 123691 гривні 80 коп. втрат коштів від інфляції та 37257 гривень 59 коп. - 3 % річних. В частині стягнення 351178 гривень 71 коп. втрат коштів від інфляції та 632 гривень 45 коп. - 3 % річних відмовлено як таких, що нараховані необґрунтовано.

За вимогами ч. 1 ст. 549 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 означеного договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На підставі наведеного, у зв'язку з порушенням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано до стягнення 237604 гривні 40коп. пені.

Разом з тим, здійснивши перевірку періоду нарахування заявленої до стягнення пені, з урахуванням встановлених п. 6.1 договору строків оплати та строків фактичної сплати відповідачем вартості отриманого газу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість вимоги щодо стягнення пені у сумі 232787 гривень 61 коп. та недоведеність позовних вимог в частині стягнення 4816 гривень 79 коп. пені.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" звернулось до суду з клопотанням, в якому на підставі ст. 233 Господарського кодексу України просило зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90 % та про надання розстрочки виконання рішення суду на 12 місяців.

Обгрунтовуючи вказане клопотання, відповідач послався на відсутність боргу за договором № 447/14-ТЕ-13 від 22 листопада 2013 року на момент звернення позивача до суду та наявність постійно існуючого дебіторського боргу споживачів (населення та бюджетних організацій) за послуги з теплопостачання, від надходження яких і здійснюються платежі за поставлений природний газ.

Відповідно до п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, та відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з цим, положеннями ст. 233 Господарського суду України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних умов, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак, відповідний висновок має узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.

Судами встановлено, що на підтвердження скрутного становища Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" надало довідку № 05/298 від 10 травня 2016 року про наявність дебіторського боргу окремо за кожною групою споживачів, згідно якої станом на 1 січня 2016 року борг становить 8134736 гривень 53 коп., з яких: борг населення - 5048678 гривень 47коп. борг ОСББ, ЖБК - 531762 гривні 41 коп., борг бюджетних установ - 713066 гривень 92 коп., інших споживачів - 1841228 гривень 73 коп.

Важку матеріальну ситуацію відповідач підтверджує також довідками про фінансовий стан станом на 1 січня 2015 року, 1 січня 2016 року, 1 квітня 2016 року, в якому відображено дебіторський борг споживачів перед відповідачем.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2015 рік, чистий дохід Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) складає 24677 гривень, з яких: 23192 гривні є собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), в той час як чистий фінансовий результат (збитки) склав 640000 гривень.

Також встановлено, що за отриманий у 2014 році природний газ відповідач повністю розрахувався 19 лютого 2015 року, тобто, прострочення виконання зобов'язання не є значним, а на момент звернення з даним позовом основний борг за договором № 447/14-ТЕ-13 від 22 листопада 2013 року відсутній.

Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" є комунальним підприємством, заснованим на власності територіальної громади м. Дніпрорудне, головною метою діяльності якого є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією (п. п. 1.1, 2.1 статуту).

Відповідач вказував на винятковість ситуації, яка полягає в тому, що Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" є єдиним підприємством, розташованим на території міста Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області, яке здійснює виробництво, транспортування та теплопостачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення населенню та бюджетним установам на території міста. Враховуючи неможливість припинення постачання теплової енергії як бюджетним організаціям так і споживачам, відповідач змушений постійно в необхідній кількості виробляти теплову енергію та поставляти її на об'єкти споживачів, не дивлячись на наявність дебіторського боргу за вже отримані комунальні послуги. При цьому несвоєчасність розрахунків за поставлену теплову енергію споживачів призводить до нестачі коштів та виникнення боргу перед газопостачальним підприємством.

Разом з тим, відключення окремих боржників від об'єктів теплової енергії є неможливим, оскільки це суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", Правилам користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 3 жовтня 2007 року, наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005 року "Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання".

Водночас, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судами перевірено та прийнято до уваги заперечення позивача щодо зменшення розміру пені, в яких останній послався на скрутне матеріальне становище та провадження господарської діяльності у жорстких рамках затверджених тарифів на закупівлю та постачання природного газу споживачам, в обгрунтування чого послався також на наявність дебіторського боргу за товари, роботи, послуги відповідно до балансу станом на 30 червня 2014 року, яка складає 34358548 тис. гривень, довгостроковий борг перед банками, який складає 43387681 тис. гривень, що підтверджується проміжним звітом про фінансовий стан за 6 місяців 2015 року. Однак, із наданих позивачем документів судами встановлено лише наявність дебіторського боргу та збитковість, понесену на окупованих територіях, втрати від операційної курсової різниці.

Враховуючи викладені обставини, сплата передбаченого сторонами договору максимального розміру пені у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, бюджетних установ, населення та інших суб'єктів господарювання, суди попередніх інстанцій скористались правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, та обгрунтовано зменшили заявлену до стягнення суму пені до 23278гривень 76 коп.

Посилання заявника касаційної скарги на порушення судами вимог ст. 4-2, 4-3, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у неповному з'ясуванні усіх обставин, які мають значення для справи, неприйняття до уваги доводів та заперечень позивача, його фінансового стану, не зазначення доказів, на підставі яких прийнято рішення, підстав відхилення доводів сторін спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені, що підлягає стягненню, не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції з огляду на те, що судами повно і об'єктивно на підставі наданих сторонами доказів досліджено майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу, на підставі чого та з урахуванням інтересів сторін суди дійшли висновку про необхідність зменшення заявленої до стягнення суми пені.

Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні клопотання Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" про розстрочку виконання рішення суду на 12 місяців.

За таких обставин рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Т. Барицька

Л. Іванова