ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 905/2946/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівКоробенка Г.П., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м. Маріуполь, Донецька обл.на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 23.08.2016 рокуу справі господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс", м. КиївдоПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м. Маріуполь, Донецька обл.простягнення 360 078, 89 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс" (далі за текстом - ТОВ "Компанія "Промімпекс") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі за текстом - ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча") про стягнення основного боргу в розмірі 100 000 грн., 37 232, 62 грн. пені, 11 103, 58 грн. 3 % річних та 211 742, 42 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.08.2016 року позовні вимоги задоволено: присуджено до стягнення з ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на користь ТОВ "Компанія "Промімпекс" заборгованість у розмірі 100 000 грн., 37 232, 62 грн. пені, 11 103, 58 грн. 3 % річних, 211 742, 42 грн. інфляційних втрат та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені за поставлений товар є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача в сумі 100 000 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей і не заперечується відповідачем, однак товар в порушення умов договору повністю та своєчасно відповідачем оплачено не було, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; також, враховуючи факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару позивачем правомірно нараховано відповідачу 37 232, 62 грн. пені, 11 103, 58 грн. 3 % річних та 211 742, 42 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.08.2016 року і припинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з наявністю третейського застереження.

ТОВ "Компанія "Промімпекс" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.01.2013 року ТОВ "Компанія "Промімпекс" (постачальник) та ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) укладено Договір поставки № 342 (далі за текстом - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали товари (далі - ресурси) на умовах, передбачених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору кількість, номенклатура обладнання вказується у специфікаціях до даного Договору, які є його невід'ємною частиною.

В п. 3.1 Договору передбачено, що поставка ресурсів здійснюється видами транспорту вказаними у Специфікаціях.

Відповідно п. 3.2 Договору постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, вказаних у Специфікаціях, відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення комерційних термінів "Інкотермс - 2010".

Згідно з п. 3.3 Договору строки поставки ресурсів вказуються у Специфікаціях.

Відповідно п. 5.1 Договору оплата здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, який вказаний у Договорі.

В п. 5.2 Договору передбачено, що оплата покупцем ресурсів здійснюється в строк, що визначений у Специфікації, який обчислюється з моменту поставки ресурсів і надання документів, передбачених в п. 6.4 Договору.

Згідно з п. 6.4 Договору постачальник зобов'язаний надати покупцеві до початку прийому ресурсів наступні документи: рахунок на оплату ресурсів (оригінал); транспортні і супровідні документи (в тому числі товарно-транспортну накладну (оригінал) і накладну на поставлені ресурси (оригінал) під час поставки автомобільним транспортом, залізничну накладну під час поставки залізничним транспортом); сертифікат чи паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, коли постачальник не є виробником) (копія); пакувальні документи (копія); сертифікат санітарно-гігієнічного висновку і сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законом випадках); акт прийому-передачі ресурсів (у 2-х екземплярах), оформлений зі сторони постачальника; інші документи, вказані у Специфікації.

Відповідно до п. 10.5 Договору він діє до 31.12.2013 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) по даному Договору.

Додатковою угодою № 1 сторони продовжили строк дії Договору поставки № 342 від 25.01.2013 року до 24.01.2015 року (п. 1 Додаткової угоди).

В Специфікаціях № 1 від 25.01.2013 року, № 2 від 06.03.2013 року, № 3 від 10.07.2013 року, № 4 від 16.09.2013 року, № 5 від 03.10.2013 року, № 6, № 7 від 01.01.2014 року, № 8, № 9 від 27.02.2014 року, № 10, № 11 від 24.04.2014 року, № 12, № 13 від 02.06.2014 року, № 14, № 15 від 10.09.2014 року, № 16, № 17, № 18 від 02.09.2014 року, № 19, № 20 від 12.11.2014 року до Договору поставки № 342 від 25.01.2013 року сторонами погоджено найменування, кількість та ціну продукції та графіки поставки до Специфікацій № 1 та №2.

Вказані Специфікації підписано обома сторонами без зауважень та скріплено печатками підприємств.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, факт поставки товару позивачем і прийняття його відповідачем підтверджується видатковими накладними № 411 від 15.09.2014 року, № 412 від 15.09.2014 року, № 413 від 15.09.2014 року, № 448 від 13.10.2014 року, № 449 від 13.10.2014 року, № 450 від 13.10.2014 року, № 509 від 05.11.2014 року, № 620 від 25.12.2014 року, підписаними відповідачем без зауважень, відповідно до яких позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 585 801, 65 грн. та відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 3027 від 09.09.2014 року, № 3383 від 09.10.2014 року, № 3679 від 03.11.2014 року, № 4372 від 23.12.2014 року.

При цьому, в Специфікаціях сторонами погоджено, зокрема, і строки оплати за поставлений товар.

Так, останнім строком оплати за товар, який поставлено відповідачу за Специфікаціями № 16, № 18 (видаткові накладні № 411, № 412 від 15.09.2014 року - строк оплати 60 днів) є 14.11.2014 року, за Специфікацією № 15 (видаткова накладна № 413 від 15.09.2014 року - строк оплати 30 днів) - 15.10.2014 року, за Специфікаціями № 17, № 18 (видаткові накладні № 448, № 449 від 13.10.2014 року - строк оплати 60 днів) - 12.12.2014 року, за Специфікацією № 19 (видаткова накладна № 509 від 05.11.2014 року - строк оплати 30 днів) - 05.12.2014 року, за специфікацією № 20 (видаткова накладна № 620 від 25.12.2014 року - строк оплати 20 днів) - 14.01.2015 року.

Саме за вказаними Специфікаціями виникла заборгованість за поставлені ресурси.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в порушення умов Договору було здійснено часткову оплату поставленого товару у розмірі 485 801, 65 грн., про що підтверджується відповідними банківськими виписками, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 100 000 грн.

З огляду на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару позивач звернувся до суду позовом про стягнення 100 000 грн. основного боргу, 11 103, 58 грн. 3 % річних та 211 742, 42 грн. інфляційних втрат за період з 15.12.2014 року по 25.09.2015 року та 37 232, 62 грн. пені за період з 15.12.2014 року по 14.08.2015 року.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основної заборгованості, пені інфляційних втрат та відсотків річних за невиконання умов договору поставки товару в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Умовами укладеного сторонами Договору поставки передбачено, що строки поставки ресурсів вказуються у Специфікаціях.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, всупереч наведених приписів закону та умов укладеного сторонами Договору відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строки, встановлені Договором, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення боргу за поставлений товар у розмірі 100 000 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, в ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Крім того, в ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 7.2 Договору сторони узгодили, що у випадку порушення більше ніж на 30 календарних днів строку оплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0, 04 % від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді.

Відтак, умовами Договору сторони передбачили нарахування пені за неналежне виконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару.

Враховуючи вищезазначені правові приписи, договірні положення та встановлені фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної оплати отриманого товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 100 000 грн., 37 232, 62 грн. пені, 11 103, 58 грн. 3 % річних та 211 742, 42 грн. інфляційних втрат.

Поряд з цим, посилання скаржника на необхідність припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з наявністю третейського застереження, викладеного в п. 9.2 Договору, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки право на звернення до суду за захистом своїх прав, передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти нього, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду апеляційної інстанції відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт поставки позивачем товару відповідачу, відсутності його повної та своєчасної оплати, наявності заборгованості відповідача перед позивачем і законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.08.2016 року у справі № 905/2946/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.П. Коробенко В.А. Корсак