ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 904/5097/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Могил С.К.,

Грека Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 року у справі № 904/5097/15 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селрус" до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" про стягнення 359 900,34 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 8424187,26 грн.,

за участю представників:

Позивача: не з'явився,

Відповідача: Галата О.В., дов. № 03 від 05.01.2016 року.

В с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селрус" (далі - ТОВ "Селрус", Позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (далі - ПАТ "Інтерпайп Новомосковський трубний завод", Відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про стягнення 359900,34 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 8424187,26 грн., з яких: 314440,06 євро (по валютному курсу 7360098,48 грн.) - основний борг, 35225,90 євро (по валютному курсу 824532,64 грн.) - пеня, 10234,38 євро (по валютному курсу 239556,13 грн.) - 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Контрактом № 880/12 від 11.09.2012 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 року, позов ТОВ "Селрус" задоволено частково, а саме: стягнуто з ПАТ "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" на користь ТОВ "Селрус" 262033,38 євро. Основного боргу, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 6134201,43 грн., 27748,25 євро пені, що за курсом НБУ на 27.05.2015 року становить 649586,77 грн., 10234,38 євро 3% річних, що за курсом НБУ на 27.05.2015 року становить 239556,13 грн., і 60919,49 грн. витрат по сплаті судового збору. Також, цими ж судовими рішеннями розстрочено виконання рішення на 5 місяців, починаючи з лютого 2016 року, рівними частинами по 60003,20 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 1404614,91 грн., та по 12183,90 грн. судових витрат, щомісячно за таким графіком: до 29 лютого 2016 року - 60003,20 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 1404614,91 грн. та 12183,90 грн., до 31 березня 2016 року - 60003,20 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 1404614,91 грн. та 12183,90 грн., до 30 квітня 2016 року - 60003,20 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 1404614,91 грн. та 12183,90 грн., до 31 травня 2016 року - 60003,20 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 1404614,91 грн. та 12183,90 грн., і до 30 червня 2016 року - 60003,20 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 1404614,91 грн. та 12183,90 грн. В частині стягнення основного боргу в розмірі 52406,68 євро провадження у справі припинено, а в частині стягнення 7477,64 євро пені, відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями в частині стягнення пені в розмірі 27748,25 євро, ПАТ "Інтерпайп Новомосковський трубний завод", у поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 253, 256, 258, 260, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст.223 Господарського кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення у справі у цій частині і прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні цих вимог.

В судовому засіданні 29.11.2016 року судом касаційної інстанції оголошувалась перерва до 30.11.2016 року.

Сторони не скористались своїм правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 11.09.2012 року між ТОВ "Селрус" (Постачальник) і ПАТ "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (Покупець) було укладено Контракт № 880/12, з протоколом розбіжностей від 14.09.2012 року та Додатковою угодою від 01.10.2013 року до нього (далі - Контракт № 880/12).

Відповідно до умов Контракту № 880/12 (п.п. 1.1., 1.2.) на умовах, викладених в розділах цього контракту, Постачальник зобов'язується провести поставку комплектуючих імпортного виробництва для лінії покриття (далі - товар), а Покупець - прийняти та оплатити товар. Асортимент, кількість та ціна товару вказуються в специфікаціях, оформлених у вигляді додатку № 1 до даного контракту, які є невід'ємною його частиною. В процесі виконання даного контракту за взаємною згодою сторін асортимент, кількість, ціна, строк та умови поставки товару можуть бути змінені. Люба така змінена оформлюється у вигляді додатку до даного контракту, підписується уповноваженими представниками сторін та стає невід'ємною частиною даного контракту.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. Контракту № 880/12, поставка товару по даному контракту здійснюється на умовах "DAP, вул. Сучкова, 115, м.Новомосковськ, Україна" у відповідності з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року. Товар поставляється узгодженими партіями на протязі строку дії даного контракту на підставі письмових заявок Покупця. Строк поставки - на протязі 140 календарних днів від дати подачі Покупцем заявки на поставку партії товару. Датою поставки товару вважається дата відмітки у імпортній вантажній митній декларації Продавця "випуск дозволено".

Відповідно до п.п. 4.1. - 4.2. Контракту № 880/12 ціна товару, який поставляється по цьому контракту, визначається з урахуванням базисних умов поставки "DAP, вул. Сучкова, 115, м. Новомосковськ, Україна" у відповідності з правилами Інкотермс в редакції 2010 року і вказується в специфікації до даного контракту. Валюта контракту - Євро. Загальна сума контракту, в цінах на момент його укладення, складає: 81860,00 Євро.

Умовами Контракту № 880/12 (п.п. 5.1., 5.2.) передбачалось, що Покупець здійснює розрахунки за товар, який поставляється по цьому контракту, шляхом банківського переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Валюта розрахунків - Євро. Строк оплати - на протязі 60 календарних днів від дати поставки узгодженої партії товару на підставі інвойсу, пред'явленого Постачальником до оплати.

Згідно п. 11.1. Контракту № 880/12 цей контракт вступає в силу від дати підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014 року. У випадку невиконання сторонами усіх своїх зобов'язань по цьому контракту у повному об'ємі у вказаний строк дія контракту продовжується до повного виконання зобов'язань.

Відповідно до умов Контракту № 880/12 між сторонами: 11.09.2012 року, 10.10.2012 року, 20.12.2012 року, 24.04.2013 року, 05.07.2013 року, 05.07.2013 року, 23.08.2013 року, 27.08.2013 року, 05.09.2013 року, 01.10.2013 року, 20.01.2014 року, 18.02.2014 року і 05.03.2014 року було підписано відповідні специфікації.

Для оплати поставленого товару Постачальником було пред'явлено Покупцеві інвойси: № 01-02 від 06.11.2012 року на суму 73810,00 євро, № 01-13 від 05.04.2013 року на суму 165860,00 євро, № 02-13 від 15.10.2013 року на суму 44861,30 євро і № 01-14 від 25.03.2014 року на суму 314440,06 євро.

Разом з тим, Покупець за поставлений товар розрахувався тільки частково - у сумі 284531,30 євро, внаслідок чого, у нього виникла заборгованість перед Позивачем у розмірі 314440,06 євро, по інвойсу № 01-14 від 25.03.2014 року, у зв'язку з чим, останній направив на адресу Відповідача лист за № 17-877 від 28.05.2015 року та угоду про погашення заборгованості по спірному договору з графіком такого погашення.

У свою чергу, Відповідач направив Позивачу лист № 19-1903 від 07.12.2015 року, в якому зобов'язувався оплатити заборгованість за Контрактом № 880/12.

Вимогами ТОВ "Селрус" у даній справі, з посиланням на ст.ст. 525, 526, 610, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 193, 229, 265 Господарського кодексу України, з урахуванням уточнень до позовних вимог, є стягнення з ПАТ "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" 359900,34 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 8424187,26 грн., з яких: 314440,06 євро (по валютному курсу 7360098,48 грн.) - основний борг, 35225,90 євро (по валютному курсу 824532,64 грн.) - пеня, 10234,38 євро (по валютному курсу 239556,13 грн.) - 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за контрактом № 880/12 від 11.09.2012 року щодо здійснення повної оплати вартості отриманого товару.

Водночас, під час розгляду даної справи в суді, Відповідач частково погасив суму основного боргу - у розмірі 52406,68 євро.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 611, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, умови контракту № 880/12 від 11.09.2012 року та додаткової угоди до нього, встановивши на підставі представлених доказів у справі неналежне виконання Відповідачем умов Контракту № 880/12 щодо повної оплати поставленого йому Позивачем товару, врахувавши при цьому здійснення Відповідачем під час судового розгляду часткової такої оплати - у розмірі 52406,68 євро, та перевіривши правильність нарахування 3% річних, дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача та стягнення на його користь з Відповідача залишку суми боргу у розмірі 262033,38 євро і 10234,38 євро 3% річних, водночас, припинивши провадження у справі в частині стягнення 52406,68 євро.

Разом з тим, вирішуючи спір в частині стягнення пені за період з 27.04.2014 року по 11.06.2015 року включно, місцевий господарський суд, з висновками якого і в цій частині погодився апеляційний господарський суд, відхиливши доводи Позивача про можливість застосування до даного спору положень Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 року, з посиланням на положення ст.ст. 256, 258, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230-232 Господарського кодексу України, та визначивши період нарахування пені у період з 12.06.2015 року по 27.10.2015 року і здійснивши відповідний перерахунок такої, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення цієї частини позовних вимог, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 27748,25 євро пені за вказаний період, відмовивши у стягненні решти пені у розмірі 7477,64 євро, через пропуск позовної давності.

Водночас, суди дійшли висновку про можливість надання Відповідачу розстрочки виконання судового рішення, відповідно до поданої останній відповідної заяви.

На думку колегії суддів касаційної інстанції, в частині задоволення позовних вимог про стягнення 262033,38 євро основної заборгованості, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 6134201,43 грн. і 10234,38 євро 3% річних, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 239556,13 грн., суди попередніх інстанцій з достатньою повнотою встановили обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін і, виходячи від встановленого та вимог закону, дійшли до правильних висновків про задоволення цієї частини позовних вимог, у зв'язку з чим, рішення судів попередніх інстанцій у цій частині, слід залишити без змін.

Що стосується іншої частини позовних вимог - про стягнення пені у розмірі 27748,25 євро, що за курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 649586,77 грн., та про розстрочку виконання судового рішення, то такі висновки судів попередніх інстанцій, було зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до положень ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються зі ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, статтею 253 Цивільного кодексу України про перебіг строку позовної давності встановлено, що перебіг такого строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

Так, згідно пункту 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

При цьому, частиною п'ятою ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (п. 4.3.), у разі, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В даному випадку, як видно з умов Контракту № 880/12 (п. 5.2.), в редакції Додаткової угоди від 01.10.2013 року, обумовлений сторонами строк оплати товару - на протязі 60 календарних днів від дати поставки узгодженої партії товару на підставі інвойсу, пред'явленого Постачальником до оплати, а згідно п. 4 підписаних сторонами специфікацій від: 11.09.2012 року, 10.10.2012 року, 20.12.2012 року, 24.04.2013 року, 05.07.2013 року, 05.07.2013 року, 23.08.2013 року, 27.08.2013 року, 05.09.2013 року, 01.10.2013 року, 20.01.2014 року, 18.02.2014 року і 05.03.2014 року строк оплати товару - протягом 30 календарних днів з дати поставки товару у відповідності до інвойсу, пред'явленого Постачальником до оплати.

Вирішуючи у цій частині спір про стягнення пені, суди попередніх інстанцій виходили з того, даний позов було подано до господарського суду 11.06.2015 року, а тому до стягнення підлягає пеня саме за період з 12.06.2015 року по 27.10.2015 року у розмірі 27748,25 євро, тобто, фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, що у даному випадку мало місце починаючи з 27.04.2014 року, і було встановлено судами, а з дати звернення Позивача з відповідним позовом до суду, що суперечить вищевказаним положенням ч. 2 ст. 260, ст. 261 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій було повно встановлено обставини, які мають значення для справи і у цій частині, проте невірно застосовано норми матеріального права в частині вирішення питання про стягнення пені, суд касаційної інстанції вважає за можливе прийняти у цій частині нове рішення - про відмову у позові про стягнення пені у розмірі 27748,25 євро, на підставі п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку зі спливом строку позовної давності за цими вимогами, який сплив у даному випадку 28.04.2015 року, про застосування якої в суді першої інстанції просив Відповідач.

Щодо наданої судами попередніх інстанцій розстрочки виконання рішення строком на п'ять місяців, то суд касаційної інстанції вважає за необхідне також скасувати попередні судові рішення у цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Тобто, зазначена норма не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, однак визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

При цьому, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи у їх сукупності, які повинні підтверджуватись належними доказами.

Зважаючи на таке, а також на те, що на момент ухвалення судом касаційної інстанції свого рішення про відмову у стягненні пені загальна сума, яка підлягає стягненню за судовими рішеннями у даній справі зменшилась на 27748,25 євро, а строк наданої судом першої інстанції розстрочки уже фактично закінчився, оскільки був встановлений судом до 30.06.2016 року, що у свою чергу дає можливість Відповідачу виконати належним чином ухвалені судові рішення, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і в частині надання розстрочки виконання судового рішення строком на 5 місяців, та відмовити у задоволенні заяви Відповідача про надання такої розстрочки.

У зв'язку з прийняттям нового рішення в частині відмови у стягненні пені та розстрочки судового рішення, з урахуванням положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України про розподіл судових витрат, з ТОВ "Селрус" на користь ПАТ "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі: 12991,74 грн. - за подачу позову, 14290,91 грн. за розгляд апеляційної скарги, 15590,09 грн. за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016 року у справі № 904/5097/15 в частині стягнення пені у розмірі 27748,25 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 649586,77 грн., та розстрочки виконання рішення на 5 місяців, починаючи з лютого 2016 року, рівними частинами по 60003,20 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 1404614,91 грн., та по 12183,90 грн. судових витрат, щомісячно, за встановленим графіком, скасувати.

Прийняти у цій частині нове рішення у справі, яким у позові в частині стягнення пені у розмірі 27748,25 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.05.2015 року становить 649586,77 грн., відмовити.

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" про розстрочку виконання судового рішення, відмовити.

3. В решті, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016 року у справі № 904/5097/15 залишити без змін.

4. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селрус" судовий збір у розмірі: 12991,74 грн. - за подачу позову, 14290,91 грн. - за розгляд апеляційної скарги і 15590,09 грн. - за розгляд касаційної скарги, зобов'язавши господарський суд Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Грек Б.М.

Могил С.К.