ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 903/1330/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк", м. Луцькна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 рокуу справі господарського суду Волинської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк", м. Луцькдо1. Приватного підприємства "Ірома", м. Луцьк; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс", м. Луцькза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київпровизнання недійсним договору ренти

за участю представників

позивача: Мартиник О.В.,

відповідача-1: Олексюк А.Л.,

відповідача-2: Олексюк А.Л.,

третьої особи: Кустова Т.В.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" (далі за текстом - ПАТ "Західінкомбанк") звернулось до господарського суду Волинської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) до приватного підприємства "Ірома" (далі за текстом - ПП "Ірома") та товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" (далі за текстом - ТОВ"Спецуправління Дорсервіс") про визнання недійсним Договору ренти № 929 від 17.12.2015 року, укладеного відповідачами.

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.07.2016 року у позові відмовлено.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року рішення господарського суду Волинської області від 21.07.2016 року залишено без змін.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, на момент вчинення оспорюваного правочину 17.12.2015 року одержувачу ренти ПП "Ірома" належало право власності на 86/100 часток добудови адміністративного приміщення /А-5/ на підставі Свідоцтва про право власності № 48086223, виданого 20.11.2015 року, право власності якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12151117; відтак, розпорядження майном здійснене його власником, що свідчить про відсутність правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу, для визнання правочину недійсним.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 21.07.2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року і прийняти нове рішення, яким позові вимоги ПАТ "Західінкомбанк" задовольнити у повному обсязі.

ПП "Ірома" та ТОВ "Спецуправління Дорсервіс" до Вищого господарського суду України подано відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі проти доводів касаційної скарги заперечують та просять залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Також, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб до Вищого господарського суду України подано пояснення щодо обґрунтованості касаційної скарги, в яких Фонд підтримав доводи касаційної скарги та просив скасувати оскаржувані судові акти з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представники позивача та третьої особи просили касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Волинської області від 21.07.2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 рок - скасувати і прийняти нове рішення, яким позові вимоги ПАТ "Західінкомбанк" задовольнити у повному обсязі, а представник відповідачів проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.12.2015 року ПП "Ірома" (одержувач ренти) та ТОВ "Спецуправління Дорсервіс" (платник ренти) укладено Договір ренти (далі за текстом - Договір ренти), за умовами п. 1.1 якого одержувач ренти передає у власність платника ренти майно, зазначене у п. 1.2 цього Договору, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренти грошову ренту.

Відповідно до п. 1.2 Договору під виплату ренти передається 18/100 часток добудови адміністративного приміщення /А-5/, що знаходиться на пр. Перемоги, 15 у місті Луцьку Волинської області, а саме: приміщення гаража № 1-1 та приміщення підвалу № 1-2, 3, 4, загальною площею 223, 9 кв. м, з належних одержувачу ренти 86/100 часток добудови адміністративного приміщення.

Право власності на 86/100 часток добудови адміністративного приміщення /А-5/ належить одержувачу ренти на підставі Свідоцтва про право власності № 48086223, виданого 20.11.2013 року реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області; право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12151117; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 744708707101; зазначений Договір нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 929.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16.11.2015 року зареєстровано право власності ПП "Ірома" на 86/100 добудови адміністративного приміщення згідно Свідоцтва № 48086223, виданого 20.11.2015 року, видавник: Реєстраційна служба Луцького МУЮ Волинської області. Підстава реєстрації: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 26337348 від 20.11.2015 року, номер запису про право власності: 12151117.

ПАТ "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк", звернувшись до господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору ренти від 17.12.2015 року, свої вимоги обґрунтовувало тим, що добудова адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку в розмірі 86/100 від загальної площі є власністю ПАТ "Західінкомбанк", оскільки 06.02.2012 року зареєстрована за ПАТ "Західінкомбанк" у Реєстрі прав власності на нерухоме майно та 06.10.2015 року зазначений запис перенесено у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Отже, ПП "Ірома" не будучи власником 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку не вправі було розпоряджатися 18/100 цього приміщення та відчужувати його на користь ТОВ "Спецуправління Дорсервіс" по Договору ренти, у зв'язку з чим Договір ренти від 17.12.2015 року зареєстрований за № 929 вчинено ПП "Ірома" з порушенням вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України і, як наслідок, є недійсним.

В подальшому, ПАТ "Західінкомбанк" в заяві про зміну підстав позову зазначало, що Договір ренти вчинений без дотримання вимог ч. 2 ст. 203, ст. ст. 731, 734 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач-1 не будучи власником зазначеного адміністративного приміщення не вправі був розпоряджатися цим приміщенням та відчужувати його на користь ТОВ "Спецуправління Дорсервіс" по Договору ренти, що відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним. Також, позивачем долучено копії Договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року та акту прийому-передачі від 27.10.1999 року, на підставі яких у нього виникло право власності на спірне майно та в яких зазначено, що ПАТ "Західінкомбанк" купило приміщення площею 1 095 кв. м. При цьому, позивач вказував на те, що відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, яка була чинною на момент укладення Договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, право власності виникає з моменту передачі речі і в силу ст. 227 Цивільного кодексу УРСР нотаріальне посвідчення договору в даному випадку не було обов'язковим; отже, з моменту укладення зазначеного договору він є власником 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/ по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

З огляду на зазначене, позивач вказував на те, що станом на 27.10.1999 року реєстрація права власності на придбане адміністративне приміщення чинним на той час законодавством не передбачалась, а тому правовстановлюючим документом на приміщення добудови адміністративного приміщення у м. Луцьк на пр. Перемоги, 15 є саме Договір купівлі-продажу від 27.10.1999 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що до зміненої позовної заяви позивачем надано копію Договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, зміст якого відрізняється від змісту договору, яким сторони обґрунтовували доводи (заперечення) по праву власності на нерухоме майно в м. Луцьку по пр. Перемоги, 15.

Так, відповідачем-2 надано до матеріалів справи копію Договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, укладеного МП "Інкомсервіс" (продавець) (правонаступником якого є ПП "Ірома") та КБ "Західінкомбанк" (покупець), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує приміщення площею 1 226, 7 кв. м, що знаходиться по пр. Перемоги, 15 (крім ресторану та гаражів). Згідно ст. 30 Земельного кодексу України з переходом права власності на майно, що купується, до покупця переходить право користування земельною ділянкою площею 270 кв. м., на якій знаходиться приміщення.

Водночас, з копії Договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року, наданої до справи позивачем (29.06.2016 року) вбачається, що продавець - МП "Інкомсервіс" продає, а покупець - КБ "Західінкомбанк" купує приміщення площею 1 098 кв. м., що знаходиться по пр. Перемоги, 15. Згідно ст. 30 Земельного кодексу України з переходом права власності на майно, що купується, до покупця переходить право користування земельною ділянкою площею 1900 кв. м, на якій знаходиться приміщення. З копії Акту прийому-передачі від 27.10.1999 року вбачається, що по цьому Договору передано приміщення площею 1 098 кв. м.

Разом з тим, судами встановлено, що відповідно до технічної документації, розробленої на приміщення за адресою: м. Луцьк, пр. Перемоги, 15, загальна площа будівлі становить 1 226, 6 кв. м. Зазначена площа зареєстрована в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень з моменту виготовлення технічного паспорта і до цього часу. Крім того, позивач, звертаючись до адміністративного суду з позовами по справі № 2а/0370/9/12 (про зобов'язання реєстратора зареєструвати за ним право власності на спірне адміністративну будівлю) та по справі № 803/3805/15 (визнання рішень держреєстратора протиправними та зобов'язання вчинити дії) також посилався на Договір купівлі-продажу 27.10.1999 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі цього Договору ним придбано адміністративний будинку по пр. Перемоги, 15, к м. Луцьку площею 1 226,7 кв. м.

За таких обставин, суди дійшли висновків, що позивач купив по Договору купівлі-продажу від 27.10.1999 року приміщення площею 1 226, 7 кв. м. (крім ресторану та гаражів) і саме цей Договір є правовстановлюючим документом на добудову адмінприміщення по пр. Перемоги, 15 у м. Луцьку.

При цьому, відхиляючи доводи позивача щодо виникнення у нього права власності на підставі Договору купівлі-продажу 27.10.1999 року, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що в силу приписів п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До прийняття Закону України "Про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна" реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювало бюро технічної інвентаризації (БТІ) на підставі Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року № 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за № 399/2839, а в подальшому згідно Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерством юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445.

Відповідно до Інструкції (в редакції на момент укладення Договору купівлі-продажу 27.10.1999 року) державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягали об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.). Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації була обов'язковою для власників, незалежно від форми власності, в т.ч. при реєстрації переходу права власності у разі укладення договорів відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п. п 1.3, 1.4, 1.6 Інструкції).

Таким чином, як положеннями Інструкції 1998 року, так і Тимчасовим положенням 2002 року, а пізніше і Законом України "Про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна" передбачалась державна реєстрація прав на нерухоме майно як офіційне визнання та підтвердження державою факту речового права на нерухоме майно, у зв'язку з чим посилання позивача на Договір купівлі-продажу як на підставу виникнення у нього права власності без належної реєстрації такого права у відповідності до вимог чинного на той час законодавства є неправомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В частині ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу приписів ч. 1 ст. 731 Цивільного кодексу України за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 734 Цивільного кодексу України якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, - положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

В ч. 2 ст. 732 Цивільного кодексу України визначено, що договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанови Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 року у справі № 2а/0370/9/12, якою позов ПАТ "Західінкомбанк" до Волинського БТІ про визнання протиправним рішення щодо відмови у реєстрації права власності задоволено та зобов'язано вчинити дії по реєстрації права власності на вказане майно, 06.02.2012 року КП "Волинське бюро технічної інвентаризації" прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Західінкомбанк" на добудову адміністративного будинку по пр. Перемоги, 15, в м. Луцьку площею 1 226,7 кв. м. (А-5). Однак, постановою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 року у справі № К/800/3745/15 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 року у справі № 2а/0370/9/12 було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ПАТ "Західінкомбанк" у задоволенні позовних вимог. Отже, підставу реєстрації за позивачем права власності на спірне будівлю було скасовано та поновлено реєстрацію права власності за ПП "Ірома".

Крім того, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 року (справа № 876/1738;1742;1743/16) залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2016 року скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2016 року у справі № 803/3805/15, якою позов ПАТ "Західінкомбанк" про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення держреєстратора щодо скасування реєстрації права власності на спірний об'єкт за ПАТ "Західінкомбанк"; визнано протиправним та скасовано рішення держреєстратора щодо державної реєстрації права власності добудови адміністративного приміщення "А-5" по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку за ПП "Ірома"; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 13.09.2016 року відмовлено у допуску справи за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" Костенка І.І. до Реєстраційної служби Луцького управління юстиції Волинської області, державного реєстратора Рабчук І.В., треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПП "Ірома" про визнання протиправним та скасування рішення реєстраційної служби до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.07.2016 року.

Згідно імперативних приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, господарські суди дійшли вірних висновків про те, що на момент укладення оспорюваного Договору ренти від 17.12.2015 року на підставі судових рішень (постанови Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 року у справі №2а/0370/9/12 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 року у справі № 803/3805/15) відновлено запис про реєстрацію права власності на спірне адмінприміщення по пр. Перемоги, 15 в м. Луцьку площею 1 226,7 кв. м. за ПП "Ірома", а, отже, розпорядження зазначеним майном за спірним Договором здійснено його власником, що вказує на безпідставність посилань позивача на порушення при укладенні оспорюваного Договору ренти вимог, зазначених у ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що відчуження майна за оспорюваним правочином здійснено власником майна, реєстрація права власності якого відновлена на підставі судових рішень, які набрали законної сили, тобто, відповідач-1 мав достатньо повноважень щодо розпорядження належним йому на праві власності майном, що свідчить про недоведеність позивачем обставин щодо недійсності оспорюваного правочину, а, відтак, і вказує на відсутність правових підстав для визнання його недійсним.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору ренти від 17.12.2015 року з огляду на те, що спірний Договір укладено з дотриманням положень цивільного законодавства, він відповідає дійсній волі сторін та спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПАТ "Західінкомбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року у справі № 903/1330/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак