ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 916/1153/15-г

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корсака В.А.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача відповідачаДумич А.М. (дов. від 13.05.2014 р.) не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Іст Оілс Україна"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 08.07.2015у справі № 916/1153/15-г господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Іст Оілс Україна"простягнення 391 875,39 грн.

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Транс-Сервіс-1" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Іст Оілс Україна" про стягнення заборгованості за договором транспортного перевезення № 020414-ЄШ від 02.04.2014 р. в сумі 276479,93 грн., з яких: інфляційних втрат в сумі 54 030,90 грн., пені - 46 355,33 грн., 10% річних в сумі 15 009,23 грн.

Свої позовні вимоги ТОВ "Транс-Сервіс-1" обґрунтовує неналежним виконанням ТОВ "Іст Оілс Україна" умов договору транспортного перевезення.

В позовних вимогах позивач посилається на приписи ст.ст. 16, 22, 509, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 12, 15, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.05.2015 р. у даній справі (суддя Петрова В.С.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Журавльової О.О., суддів Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.), позовні вимоги задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг в сумі 276 479,93 грн., інфляційних втрат в сумі 54 030,90 грн., пені - 46 355,33 грн., 10% річних в сумі 15 009,23 грн. та 7 837,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Оілс Україна" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 р. та рішення господарського суду Одеської області від 20.05.2015 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.09.2015 р. касаційну скаргу у справі №916/1153/15-г прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" просило залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судове засідання, яке за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" проводилось в режимі відеоконференції, з'явився представник позивача, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засідання.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2014 р. між ТОВ „Транс-Сервіс-1" (перевізник) та ТОВ „Іст Оілс Україна" (замовник) було укладено договір транспортного перевезення №020414-ЄШ, за умовами якого перевізник зобов'язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у даному договорі, автомобільним транспортом, а замовник - прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню. Пункт завантаження, кінцевий пункт призначення, строк доставки та оголошена вартість вантажу визначається згідно додатків до цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору кількість вантажу визначається у товаротранспортних накладних.

За умовами п.п. 2.1.1. - 2.1.3 договору замовник зобов'язаний надати письмову заявку перевізнику не пізніше ніж за 2 (дві) доби до початку запланованого перевезення, яка підписується сторонами та скріплюється печатками, забезпечити належне оформлення супровідної документації на вантаж, що перевозиться; забезпечити своєчасне завантаження та розвантаження вантажу. Факт завантаження транспортного засобу вантажем вважається погодженням замовника про те, що транспортний засіб перевізника є комерційно та технічно придатним у всіх відношення для належного здійснення перевезення вантажу та доставки його у пункти розвантаження, визначені замовником.

Пунктом 2.1.4. договору замовник зобов'язався своєчасно та повністю оплачувати перевезення по маршруту перевезення у погодженому сторонами розмірі.

Відповідно до п. 2.1.7. договору замовник зобов'язаний підписати і відправити зворотно перевізнику акт наданих послуг протягом 1 (одного) робочого дня з моменту його отримання замовником засобами факсимільного зв'язку або по електронній пошті, з послідуючим підписання оригіналу та відправкою поштою протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання замовником оригіналу. У разі коли акт наданих послуг не підписаний зі сторони замовника та немає обґрунтованих на це зауважень, то вважається, що цей акт є погоджений замовником та послуги вважаються наданими на дату, вказану в акті.

Обов'язки перевізника передбачені п. 2.2 договору. Зокрема, перевізник зобов'язаний: забезпечити подачу транспортних засобів під завантаження в обумовлений строк згідно заявок замовника, та в технічно справному стані (п. 2.2.1); здійснювати контроль за правильністю завантаження (п. 2.2.2); перевіряти правильність заповнення супровідних документів на вантаж (п.2.2.3); своєчасно доставити вантаж у пункт призначення у повному обсязі без пошкоджень (п. 2.2.4); інформувати замовника про аварії та інші вимушені затримки в дорозі (п. 2.2.5).

За п. 3.1 договору вартість послуг по перевезенню вантажу визначається перевізником та вказується у додатках до договору, які є невід'ємною частиною.

Згідно п. 3.2 договору оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 2 календарних днів після виконання перевезення. Датою виконання перевезення є дата, зазначена у акті наданих послуг.

Приписами п. 3.3. договору сторони погодили, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно до їх прийняття замовником є підписаний сторонами акт наданих послуг.

За умовами п. 7.1. договору останній набув чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014 р., але не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що виникли до вказаної дати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов спірного договору на підставі заявок відповідача позивачем протягом 2014 року були надані послуги на загальну суму 814 359,08 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 20-32, 101-113).

Разом з тим, ТОВ "Іст Оілс Україна" отримані послуги сплатило частково (підтверджується банківськими виписками з рахунку (а.с. 55-74)), у зв'язку з чим виникла заборгованість за розрахунками за надані перевізником послуги у розмірі 276 479,93 грн.

Дані обставини, стали підставою для звернення ТОВ "Транс-Сервіс-1" до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості та нарахованої на неї пені.

За результатами розгляду даної справи, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1".

Колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих у даній справі судових рішень, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно зі ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 ст. 916 Цивільного кодексу України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами договір транспортного перевезення є підставою для виникнення у сторін зобов'язань, передбачених приписами ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного Кодексу України.

За вимогами ч. 1, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч. 2 ст. 615 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного Кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов спірного договору транспортного перевезення № 020414-ЄШ позивачем належним чином були виконані взяті на себе зобов'язання, що підтверджується наступними актами виконання робіт (надання послуг): № 11384 від 18.04.2014 р. на суму 8 400,00 грн., № 21677 від 15.06.2014 р. на суму4 809,98 грн., № 28571 від 31.08.2014 р. на суму 189 841,60 грн., №31684 від 30.09.2014 р. на суму 3 270,00 грн., № 31691 від 30.09.2014 р. на суму 50 083,00 грн., № 31696 від 30.09.2014 р. на суму 199 911,86 грн., № 31698 від 30.09.2014 р. на суму 57 599,40 грн., № 31701 від 30.09.2014 р. на суму 172 908,00 грн., № 31702 від 30.09.2014 р. на суму 23 955,84 грн., № 31708 від 30.09.2014 р. на суму 15 892,80 грн., № 31728 від 30.09.2014 р. на суму 53 445,34 грн., № 31729 від 30.09.2014 р. на суму 7 187,70 грн., № 34236 від 17.10.2014 р. на суму 27 053,56 грн.

Загальна сума наданих позивачем послуг перевезення за вказаним актами склала 814 359,08 грн.

В силу ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги факт підписання сторонами актів виконаних послуг, а також часткову оплату відповідачем отриманих з боку позивача послуг, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 276 479,93 грн. основного боргу, з огляду на його обґрунтованість, доведеність та правомірність.

Щодо позовних вимог про стягнення 46 355,33 грн. пені суди зазначили наступне.

Згідно зі ст. 229 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 230 Господарського Кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 4.2. договору у зв'язку з несвоєчасною оплатою послуг перевізника замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наявність порушення грошових зобов'язань з боку відповідача, суди попередніх інстанцій правомірно стягнули 46 355,33 грн. пені.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 10% річних та інфляційних втрат суди зазначили про таке.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунки відсотків річних та втрат від інфляції, наданих позивачем, колегія суддів касаційної інстанції, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказані розрахунки складені методично вірно та відповідно до вимог чинного законодавства.

За таких обставин, враховуючи наявність порушення грошових зобов'язань з боку відповідача, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 54 030,90 грн. та 10% річних в сумі 15 009,23 грн.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Оілс Україна" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 р. у справі № 916/1153/15-г господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова