ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 910/21997/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Іванової Л.Б. - головуючого, Гольцової Л.А., Козир Т.П.,

за участю представника відповідача - Шилової М.О. дов. б/н від 20 листопада 2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу касаційну скаргу ТОВ "KOMPLEKT TRANS s.r.o." на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2015 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Скай-Полімер" до ТОВ "KOMPLEKT TRANS s.r.o.", третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_5, про стягнення вартості втраченого вантажу,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року ТОВ "Скай-Полімер" (далі - позивач) звернулось до KOMPLEKT TRANS s.r.o. (далі - відповідач) з позовом про стягнення 26620 Євро вартості втраченого вантажу, що за офіційним курсом НБУ станом на 12 листопада 2014 року еквівалентно 524201 гривень 04 коп. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12 листопада 2014 року).

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем умов доставки придбаного позивачем товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2014 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з KOMPLEKT TRANS s.r.o. на користь ТОВ "Скай-Полімер" 26620 Євро вартості втраченого вантажу, що за офіційним курсом НБУ станом на 12 листопада 2014 року еквівалентно 524201 гривень 04 коп.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2015 року апеляційну скаргу KOMPLEKT TRANS s.r.o. залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2014 року - без змін.

У касаційній скарзі KOMPLEKT TRANS s.r.o. просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2015 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Посилається на порушення судами норм ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 909 Цивільного кодексу України.

Зазначає, що апеляційним господарським судом безпідставно та без жодного обгрунтування не прийнято до уваги надані відповідачем докази отримання вантажу.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що міжнародна товарно-транспортна накладна СМR № 1106628 є за своєю правовою природою договором разового автомобільного перевезення.

Вважає, що відсутні підстави для стягнення витрат на послуги адвоката.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги позивач та третя особа повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 6 вересня 2013 року між ТОВ "Скай-Полімер" (покупець) та "UNIPETROL RPA, S.R.O." (Zaluzi 1, 436 70 Litvinov, Czech Republik) (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 366-2013, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар - поліетилен в кількості, асортименті та за цінами у відповідності до специфікацій, які є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу.

Відповідно до специфікації № 6 від 3 липня 2014 року продавець зобов'язався передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити товар, а саме: поліетилен марки Polyethylene HD LITEN VB 33 в кількості 88 тонн за ціною 1210 Євро за тонну на загальну суму 106480 Євро.

Платіжним дорученням № 229 від 17 липня 2014 року ТОВ "Скай-Полімер" перерахувало на користь "UNIPETROL RPA, S.R.O." 53240 Євро передоплати за поліетилен згідно контракту (договору) № 366-2013 від 6 вересня 2013 року та інвойсу № 2910010639 від 3 липня 2014 року.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 1106628 відправником вантажу є фірма "UNIPETROL RPA, S.R.O." (Zaluzi 1, 436 70 Litvinov, Czech Republik), одержувачем вантажу - ТОВ "СКАЙ ПОЛІМЕР", місце розвантаження вантажу - Київ, вул. Будіндустрії, 7 Україна, місцем та датою завантаження вантажу - Litvinov, Czech Republik, 11 липня 2014 року, перевізник - KOMPLEKT TRANS S.R.O., транспортний засіб (НОМЕР_4, НОМЕР_1, ОСОБА_6).

Штемпелі на накладній CMR № 1106628 містять інформацію про дату проходження товару через митний контроль у митниці відправлення - Чопській митниці, а саме, 14 липня 2014 року. Додатково відомості про відправника, одержувача, перевізника, вид транспортного засобу, найменування товару, місце розвантаження товару, ціну товару, вартість ввізного мита тощо вказано у вантажно-митній декларації по формі МД-2 типу ІМ 40 ЕЕ № 100000000/2014/839340.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, м.Женева, до якої Україна приєдналась 1 серпня 2006 року.

Пунктом 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За приписами ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену оплату.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що вказана міжнародна товарно-транспортна накладна та супровідна вантажно-митна декларація (форма МД-2) типу ІМ 40 ЕЕ № 100000000.2014.839340 свідчать про укладення між позивачем та відповідачем разового договору перевезення вантажу автомобільним транспортом.

За ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За ст. ст. 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Аналогічні положення закріплені ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

З огляду на зазначені норми, суди дійшли висновку про те, що сторонами у справі укладено правочин в належній письмовій формі - міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 1106628 та супровідна вантажно-митна декларація (форма МД-2) типу ІМ 40 ЕЕ № 100000000.2014.839340.

За вимогами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення закріплені ст. 526 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до п. 1 ст. 13 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів після прибуття вантажу на місце, передбачене для його поставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку.

Згідно листа Чопської Митниці Міндоходів № 03.1-3-10-40/5737-11від 28 серпня 2014 року товар Полімери етилену у первинних формах: поліетилен низького тиску, високої щільності, гранульований марка Polyethylene HD LITEN VB 33, перевезення якого здійснювалося транспортним засобом з р.н. НОМЕР_2/НОМЕР_3, перевізник - ПП ОСОБА_7 (водій: ОСОБА_8) та транспортним засобом з р.н. НОМЕР_4/НОМЕР_5, перевізник - ф-ма KOMPLEKT TRANS S.R.O (водій: ОСОБА_9), ввезений на митну територію України 14 липня 2014 року через пункт пропуску "Ужгород - Вишнє-Нємецьке" згідно попередньої митної декларації типу ІМ 40 ЕЕ № 100000000/4/839340 від 14 липня 2014 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що вантаж на час звернення до суду з даним позовом відповідачем не доставлено; також, вказує, що вантаж не доставлений до митниці призначення - Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, хоча у супровідній вантажно-митній декларації (форма МД-2) вказана дата завершення переміщення - 24 липня 2014 року.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Випадки звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу визначені п. п. 2, 4 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, за якими перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу сталася внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

За умови дотримання пунктів 2 - 5 ст. 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин, а саме: а) з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній; б) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; в) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача; (1) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників; г) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць; д) з перевезенням худоби.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може вважати його загубленим.

Таким чином, враховуючи наведену норму, кінцевим терміном передачі перевізником вантажу замовнику є 10 вересня 2014 року (протягом 60 днів із дня прийняття вантажу перевізником - з 11 липня 2014 року), оскільки після цього вантаж вважається втраченим і замовник може вважати його загубленим.

Встановлено, що міжнародна товарно-транспортна накладна №1106628 не містить відміток про місце, особу та дату отримання вантажу.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що зі сторони перевізника - KOMPLEKT TRANS S.R.O. мало місце недоставлення вантажу до митниці призначення та недоставлення вантажу до замовника перевезення (власника вантажу, вантажоодержувача) - ТОВ "Скай-Полімер", що згідно положень чинного законодавства та міжнародних договорів України є втратою вантажу.

Судами відхилено посилання відповідача на те, що вантажем, який належав позивачу, в незаконний спосіб (зокрема ввівши в оману та зловживаючи довірою водія) заволоділи невідомі особи, що підтверджується довідкою вих. № 47/202 від 13 вересня 2014 року, виданою Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві, в якій зазначено, що ТОВ "KOMPLEKT TRANS S.R.O." визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12014100020005822 та довідкою від 2 грудня 2014 року, виданою слідчою Бугерою О.С., в якій зазначається, що зміна місця розвантаження сталася за вказівкою замовників перевезення, а вантаж був переданий представнику замовників перевезення.

Судами також відхилено посилання відповідача на те, що вказане перевезення вантажу здійснювалось останнім на підставі договору-заявки № 11/07-14 від 11 липня 2014 року, укладеного між ним та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, а вивантаження вантажу відбулось за адресою, зазначеною останнім та його уповноваженим представником, з огляду на те, що у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR № 1106628 міститься адреса, за якою мало відбутись вивантаження такого товару, а відтак, вивантаження такого товару за іншою адресою невідомими особами свідчить про порушення перевізником прийнятих на себе за відповідним договором зобов'язань.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; наявності вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Врахувавши встановлені судами обставини, зокрема те, що міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 1106628 не містить жодних відміток про місце, особу та дату отримання вантажу, сторонами не надано жодних доказів в підтвердження того, що вантаж, який перевозився за вказаною накладною, отримано уповноваженими особами позивача, суди попередніх інстанцій дійшли юридично обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 26620 євро, що станом на 12 листопада 2014 року еквівалентно 524201 гривень 04 коп. збитків.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про підставність стягнення з відповідача 23425 гривень 60 коп. витрат на послуги адвоката з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Встановлено, що 21 серпня 2014 року між ТОВ "Скай-Полімер" та адвокатом Никитюк Наталією Олександрівною укладено договір № 2 про юридичні послуги, за умовами якого остання взяла на себе зобов'язання надати юридичні послуги процесуального представництва інтересів позивача у господарській справі про стягнення з фірми нерезидента KOMPLEKT TRANS S.R.O. на користь позивача 26620 євро вартості недоставленого вантажу.

Статус Никитюк Н.О. як адвоката підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №21/558 від 10 листопада 2006 року, виданим на її ім'я, та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Рахунок № 3 від 21 серпня 2014 року на суму 23425 гривень 60 коп., виставлений адвокатом позивачу, оплачений останнім, що підтверджується банківською випискою від 2 вересня 2014 року.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, за якою суми, що підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката покладаються при задоволенні позову на відповідача.

За таких обставин розподіл судових витрат здійснено місцевим господарським судом у відповідності до вимог наведеної норми.

З огляду на викладене, судові рішення прийняті за повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки та вірного застосування норм ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 22, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. ч. 1, 2 ст. 207, ст. ст. 525, 526, 530, 909, ч. ч. 1, 2 ст. 924, ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 9 п. 1 ст. 13, п. 1, 2, 4 ст. 17, п. 2-5, ст. 18, ст. 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, що регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги свого підтвердження в суді касаційної інстанції не знайшли, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5 111-7- 111-9 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 березня 2015 року - без зміни.

Головуючий Л. Іванова

Судді Л. Гольцова

Т. Козир