ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 908/599/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіБондаря С.В.,суддіВовка І.В.,за участю представника позивачаМаксимченка І.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 рокуу справі № 908/599/15-г Господарського суду Запорізької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"провитребування майна з чужого незаконного володінняВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (надалі - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (надалі - ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком", відповідач) про витребування предмету лізингу - Грейдер Comatsu GD661А-1, переданого за договором фінансового лізингу №L589-04/07 від 16.04.2007 року та передання його позивачу.

Позовні вимоги з посиланням на норми п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 387, 399, 400, 509, 759, 763, 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором щодо повернення предмету лізингу лізингодавцю та безпідставне володіння цим майном лізингоодержувачем після закінчення строку користування предметом лізингу та невиплати викупної вартості цього майна.

ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" проти позову заперечувало, зазначаючи, що позивач, звернувшись з віндикаційним позовом, неправильно обрав спосіб захисту та визначив підстави позову, оскільки відповідач сплатив вартість предмету лізингу, проте позивач не передав його у власність, мотивуючи тим, що лізингові платежі він отримав не у повному обсязі, а отже є законним володільцем предмету лізингу на підставі договору купівлі - продажу та договору лізингу, строк дії якого не закінчився.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.03.2015 року (суддя Хуторной В.М.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Істоміної О.А., суддів Барбашової С.В., Білецької А.М.), позов задоволено повністю.

Ухвалою від 07.07.2015 року суд першої інстанції виправив допущену у 24 абзаці мотивувальної частини рішення описку, постановив по тексту у 24 абзаці мотивувальної частини рішення замість словосполучення "в грудні 2014 року" вважати вірним словосполученням "серпень 2012 року".

Відповідач, не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" вважає, що суди попередніх інстанцій висновку щодо витребування у нього лізингового майна дійшли без усебічного з'ясування обставин справи, оскільки не перевірили обставини сплати лізингових платежів, в тому числі викупної вартості предмета лізингу, не врахували, що фактично відповідач не володіє майном, так як воно за договором від 03.06.2014 року було передано на зберігання ТОВ "Торг-строй компанія", чим порушили вимоги ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст.ст. 27, 79 ГПК України безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 908/2540/15-г за позовом ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" до ТОВ "Торг-строй компанія" про витребування майна та прийняв рішення, що стосується прав і обов'язків ТОВ "Торг-строй компанія", яка не була залучена до участі в справі. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, проте суди це не врахували та неправильно застосували до спірних правовідносин положення ст.ст. 387, 400, 1212 ЦК України, оскільки правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, і договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень цих норм.

09.09.2015 року відповідач заявив клопотання про скасування судових рішень та припинення провадження у справі, оскільки рішення, що оскаржується заздалегідь неможливо виконати, про що відповідачу відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" 1669-VII від 02.09.2014 року видано відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України від 28.04.2015 року № 4111 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який відповідач просить залучити до матеріалів справи.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі № 908/599/15-г - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити з таких підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між сторонами у справі було укладено договір фінансового лізингу № L589-04/07 від 16.04.2007 року (надалі - договір) та угода про внесення змін до цього договору від 03.09.2007 року, відповідно до яких лізингодавець (позивач) за актом приймання-передачі від 06.08.2007 року передав лізингоодержувачу (відповідачу) грейдер Comatsu GD661А-1 (предмет лізингу), вартістю 2016697,07 грн на строк, що складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток № 1 до цього договору) за встановлену плату (авансові лізингові платежі та лізингові платежі щомісячно).

Згідно з графіком платежів (додаток № 1 до договору в редакції угоди про внесення змін від 04.05.2011 року) відповідач зобов'язався сплачувати лізингові платежі всього в сумі 365282,59 грн протягом 60 місяців (з вересня 2007 року по серпень 2012 року).

28.02.2014 року сторони підписали додаткову угоду до договору, відповідно до якої лізингоодержувач визнав заборгованість перед лізингодавцем за виставленими рахунками за період з 04.01.2010 року по 17.02.2014 року і зобов'язався їх сплати в строк до 31.12.2014 року.

Відповідно до п.п. 1.3, 2 цієї угоди сторони дійшли згоди, що виконання зобов'язання (боргових зобов'язань) лізингоодержувача за договором, з моменту укладання цієї додаткової угоди, є відстроченим. Встановлено кінцеву дату виконання лізингоодержувачем зобов'язань за договором до 31.12.2014 року (зобов'язання повинні бути виконанні не пізніше зазначеної дати (дата виконання зобов'язань). Зобов'язання лізингоодержувача перед лізингодавцем припиняються, після повного та належного виконання лізингоодержувачем зобов'язань, визначених п. 1.1 цієї угоди, та у разі сплати викупної вартості предмету лізингу в строк та у розмірі, визначеними договором купівлі - продажу (викупу).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що строк лізингу за договором закінчився, відповідач свої зобов'язання за договором до 31.12.2014 року не виконав, лізингові платежі не сплатив і не повернув позивачу предмет лізингу відповідно до ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", а тому його слід витребувати у відповідача на користь позивача відповідно до ст. 387, п. 2 ч. 1 ст. 399 ЦК України, п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні є Закон України "Про фінансовий лізинг".

Наслідки закінчення строку лізингу визначені у ст. 11 цього Закону, зокрема у п. 7 ч. 1, який передбачає в такому разі обов'язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Встановивши відповідачем порушення виконання зобов'язання за договором фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів, відсутність в матеріалах справи доказів сплати викупної вартості предмету лізингу та факт закінчення строку лізингу (серпень 2012 року) та строку відстрочки для виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (31.12.2014 року), і дійшовши правильного висновку про настання у зв'язку з цим таких юридичних наслідків відповідно до ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" як повернення предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором, та правильно застосувавши норми матеріального права, що регулюють зобов'язальні правовідносини (ст.ст. 525, 526 ЦК України, п. 7 ч. 1 ст. 10, ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг"), суд разом з тим, незважаючи на те, що відповідач перебуває із власником (лізингодавцем) у зобов'язальних відносинах, помилково застосував до таких правовідносин норму речово-правого захисту (ст. 387 ЦК України), і в резолютивній частині рішення неправильно зазначив не про примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України) шляхом зобов'язання відповідача повернути предмет лізингу, а про витребування у лізингоодержувача цього майна.

При перегляді рішення в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції не виправив допущені порушення, у мотивувальній частині постанови додатково послався також на положення ст. 391 ЦК України, хоча позивач фактично не володіє лізинговим майном, вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном ним не заявлялись (неготорний позов), спір виник із договірних відносин між сторонами договору лізингу, і підстави для застосування цієї норми до спірних правовідносин відсутні.

Разом з тим, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується обов'язок відповідача повернути позивачу лізингове майно відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", і саме такі правові висновки містяться в мотивувальній частині рішення, а допущена судом помилка в резолютивній частині рішення та неправильне застосування окремих норм матеріального права не призвели до неправильного вирішення спору по суті, відтак, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення з одних лише формальних міркувань, Вищий господарський суд України вважає за можливе, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, не скасовуючи рішення суду, змінити його та викласти абз. 2 у такій редакції: "Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (87525, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд. 2, код ЄДР 32794511) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, проспект Московський, буд. 9, корп. 5, офіс 101, код ЄДР 34480657) Грейдер Comatsu GD661А-1, серійний № 11286".

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували всі обставин справи, оскільки не перевірили факт сплати лізингових платежів, в тому числі викупної вартості предмета лізингу, не врахували, що фактично відповідач не володіє майном, так як воно за договором від 03.06.2014 року було передано на зберігання ТОВ "Торг-строй компанія", чим порушили вимоги ст.ст. 43 ГПК України, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України обов'язок доведення сплати викупної вартості предмета лізингу покладається на відповідача. Однак, ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" ні в суді апеляційної інстанції, ні в суді першої інстанції такі докази не надало, клопотання про їх витребуання не заявляло.

Посилання ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" на те, що лізингове майно було передано на зберігання ТОВ "Торг-строй компанія" суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Невиконання третьою особою зобов'язання за договором зберігання перед відповідачем не є таким випадком відповідно до умов договору лізингу або актів цивільного законодавства. Обставини, на які посилається відповідач, не є підставою для звільнення від виконання обов'язку за договором щодо повернення лізингового майна позивачу.

Додатково поданий відповідачем доказ в суді касаційної інстанції (сертифікат Торгово-промислової палати України від 28.04.2015 року № 4111 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)) Вищий господарський суд України не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази, і відповідач не довів, що в судах попередніх інстанцій йому було неправомірно відмовлено в дослідженні цього доказу.

При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України та ч. 1 ст. 617 ЦК України у випадку порушення зобов'язання, виконання якого виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, сторона звільняється саме від відповідальності за порушення зобов'язання (а не від цивільного обов'язку або його виконання). Наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у встановлений строк або спосіб, самі по собі не можуть бути правовою підставою для відмови у захисті порушеного права позивача шляхом постановлення судового рішення про відмову в позові. Такі обставини за умови їх доведеності в установленому порядку можуть бути підставою для вирішення питання відповідно до ст. 121 ГПК України про відстрочку або розстрочку виконання рішення чи зміну способу та порядку його виконання.

Керуючись ст. ст. ст. 1115, 1117, п. 5 ч. 1 ст. 1119, ст. ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2015 року змінити, виклавши абз. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2015 року у такій редакції:

"Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (87525, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд. 2, код ЄДР 32794511) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, проспект Московський, буд. 9, корп. 5, офіс 101, код ЄДР 34480657) Грейдер Comatsu GD661А-1, серійний № 11286".

В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року у справі № 908/599/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Бондар С.В.СуддяВовк І.В.