ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 904/1457/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корсака В.А.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача відповідачаКривсун І.М. (дов. від 24.12.2014 р. №157/1176) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)прокуратуриЩипка В.П. (посв. від 09.08.2012 р. №000718)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р.у справі № 904/1457/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомВійськового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" в особі Павлоградського механічного заводу ДП "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС"простягнення 1 368 653, 00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" в особі Павлоградського механічного заводу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова", в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 15.04.15 р. № 129 вих-15, просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство "МДС" заборгованість в розмірі 1 348 011,30 грн., з яких: 1 059 832,00 грн. - сума основного боргу, 130 183,77 грн.- пеня, 14 592,94 грн. - 3% річних, 143 402,58 грн. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору поставки № 56-08-МДС від 18.02.2008 р., посилаючись на приписи ст.ст. 179, 193, 231 Господарського кодексу України та ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов'язань.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2015 р. у даній справі (суддя Рудь І.А.), позовні вимоги задоволено частково: стягнуто на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" в особі Павлоградського механічного заводу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" 1 059 832,01 грн. основного боргу, 25 606,51 грн. пені, 14 592,94 грн. 3% річних, 143 402,58 грн. 58 коп. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.

Своє рішення в частині задоволення позовних вимог, господарський суд Дніпропетровської області мотивує неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань по повній та своєчасній оплаті поставленої продукції, в частині відмови в позові - невірним розрахунком позивачем інфляційних втрат, 3% річних, пені; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.193, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526, 549, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій зазначило про порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС", Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 16.06.2015 р. у даній справі (колегія суддів у складі головуючого судді Виноградник О.М., суддів Джихур О.В., Лисенко О.М.), рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2015 р. змінив, стягнув на користь Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" в особі Павлоградського механічного заводу Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова" 1 059 832,01 грн. основного боргу, 14 592,94 грн. - 3% річних, 25 729,61 грн. пені, 143 402,58 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 24 909,56 грн. судового збору. В задоволенні решти позову - відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу, 3% річних за період з 01.08.2014 р. по 31.01.2015 р.,а також з інфляційними втратами за період з серпня 2014 року по січень 2015 року.

В частині стягнення пені суд апеляційної інстанції здійснив власний уточнений розрахунок з врахуванням терміну оплати товару та присудив до стягнення 25 729,61 грн.

Свою постанову суд апеляційної інстанції обґрунтовує приписами ст.ст. 193, 223, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 546, 549, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 р. у даній справі було виправлено допущену в описовій частині постанови описку та стягнуто 27 650, 87 грн. пені.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2015 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В своїй касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Макротекс" посилається на порушення судами п. 2 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, неправильне застосування п.3 ч.1 ст. 611, ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС" та додатково надає пояснення по справі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2015 р. касаційну скаргу у справі №904/1457/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 30.09.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство "МДС" (покупець) та Державним підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" в особі Павлоградського механічного заводу Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (постачальник) укладений договір поставки №56-08-МДС, у відповідності до умов якого, постачальник зобов'язується поставляти і передавати у зумовлені строки у власність покупця певну продукцію, що надалі іменується товар, а покупець зобов'язується приймати вказаний товар та оплачувати за нього встановлену грошову суму на умовах і в порядку, визначених цим Договором (п.1.1 Договору).

За умовами п. п. 1.2, 1.3 договору постачальник здійснює поставку товару по даному договору окремими партіями; загальна кількість товару, його найменування, одиниця вимірювання, ціна за одиницю, загальна ціна та строки поставки конкретної партії товару, що підлягає поставці по даному договору, визначаються специфікаціями, оформленими у вигляді додатків до даного договору, що є невід'ємними його частинами та основою для проведення взаємних розрахунків.

Згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється на умовах "Франко-перевізник" (FCA), місцем поставки товару є склад постачальника, що знаходиться за адресою: Україна, м. Павлоград, вул.. Тельмана, 10, у відповідності з "Інкотермс-2000".

Датою поставки партії товару вважається дата отримання її покупцем. Покупець повинен видати постачальнику довіреність на отримання партії товару. Отримання партії товару підтверджується видатковою накладною на неї, яка підписується повноважними представниками сторін (п.п. 3.2, 3.3 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони узгодили, що загальна ціна товару, що поставляється за даним договором, визначається ціною усіх партій товару за специфікаціями, що є невід"ємними частинами договору, та орієнтовно складає 8 000 000 грн. з ПДВ 20%.

За умовами п. 6.1 договору розрахунок за товар покупець здійснює у грошовій формі в національній валюті. Покупець може надати постачальнику передплату, розмір та строк перерахування якої вказується у відповідній Специфікації. Для перерахування передоплати постачальник повинен надати покупцю рахунок (п. 6.2 договору).

Згідно п. 6.3 договору повний розрахунок за поставлену партію товару покупець здійснює протягом 5 банківських днів з моменту її поставки.

У п. п. 6.4, 6.5, 6.6 договору сторони узгодили порядок оплати - банківський переказ, вид розрахунків - безготівковий, форма розрахунків - платіжне доручення.

Відповідно до п. 9.1 договору, в редакції додаткової угоди № 8 від 25.11.2013 р., цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення їх печатками у день, що вказаний на початку договору, і діє до 31.12.2014 р. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За умовами п. 10.4 договору за порушення терміну кінцевого розрахунку за даним Договором покупець сплачує постачальнику пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної податкової облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Якщо в цей період облікова ставка НБУ змінювалася, розмір пені обчислюється пропорційно цим змінам.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар належної якості та в узгодженій кількості, згідно укладених сторонами специфікацій №83 від 31.10.13 р., № 84 від 05.11.13 р., №85 від 05.02.14 р., на загальну суму 1 668 744,00 грн., який був прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи (т.1, а.с. 148, т. 2 а.с. 1,10, 13, 24, 32, 39).

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань поставлений позивачем товар оплатив частково на суму 608 911,99 грн., у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість в сумі 1 059 832,01 грн.

Згідно розрахунку позивача загальна сума нарахованої пені за період з 10.08.14 р. по 09.02.15 р. складає 130 183,77 грн. по кожній накладній окремо.

Із посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 14 592,94 грн. за період з 10.08.14 р. по 09.02.15 р. та інфляційні втрати в сумі 143 402,58 грн. за період з серпня 2014 р. по січень 2015 р.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із листом-вимогою № 28юр від 01.04.14 р. про сплату дебіторської заборгованості, яка станом на 01.04.14 р. складала суму 1 182 960,01 грн. та нарахованих позивачем пені, 3% річних, яка залишена відповідачем без задоволення (т. 1, а.с. 28).

В подальшому, згідно листів відповідача від 11.07.14 р. № 1742, від 01.09.14 р. №2050, останній підтверджував наявність заборгованості перед позивачем та зазначав, що зобов'язується поступово сплачувати борг частинами, але взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконав (т. 1, а.с. 25, 26).

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов'язаннями, а тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно із п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.13 р. № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції перевіривши розрахунок позивача, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 1 059 832,01 грн. суми основного боргу, 14 592, 94 грн. - 3% річних за період з 01.08.2014 р. по 31.01.2015 р., а також 143 402, 58 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2014 року по січень 2015 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 130 183,77 грн. за період з 10.08.14 р. по 09.02.15 р., суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.13 р. № 14 визначено, що за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Судом апеляційної інстанції було здійснено наступний розрахунок пені (з урахуванням виправленої в описовій частині постанови описки): поставка 13.02.2014 р., борг на суму 225 624,00 грн., строк оплати 20.02.2014 р., період прострочення з 10.08.2014 р. (як зазначено в розрахунку позову) по 20.08.2014 р. (тобто, 11 днів) - сума пені 1699,83 грн.; поставка 17.02.2014 р., борг на суму 225 624,00 грн., строк оплати 24.02.2014 р., період прострочення з 10.08.2014 р. (як зазначено в розрахунку позову) по 24.08.2014 р. (тобто, 14 днів) - сума пені 2318,05 грн.; поставка 20.02.2014 р., борг на суму 125 624,00 грн., строк оплати 27.02.2014 р., період прострочення з 10.08.2014 р. по 27.08.2014 р. (тобто, 18 днів) - сума пені 1548,78 грн.; поставка 08.04.2014 р., борг на суму 351 248,00 грн., строк оплати 15.04.2014 р., період прострочення з 10.08.2014 р. по 15.10.2014 р. (тобто, 67 днів) - сума пені 16 118,91 грн.; поставка 06.10.2014 р., борг на суму 125 624,00 грн., строк оплати 13.10.2014 р., період прострочення з 14.10.2014 р. по 12.11.2014 р. (ставка НБУ 12,5% річних) - сума пені 2237,13 грн.; з 13.11.2014 р. по 05.02.2015 р. (ставка НБУ 14,0% річних) - сума пені 3191,37 грн.; з 06.02.2015 р. по 09.02.2015 р. (ставка НБУ 19,5% річних) - сума пені - 536,91 грн. (всього за цією поставкою сума пені складає 5965 грн. 41 коп.)."

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши даний розрахунок, вважає його вірним та обґрунтованим, а тому суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 27 650,98 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС" в своїй касаційній скарзі ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 р. не оскаржує.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. у справі № 904/1457/15 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова