ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2016 року Справа № 924/1965/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Яценко О.В.суддівФролової Г.М., Ходаківської І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.К. "Алібі"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 рокуу справі№ 924/1965/15 Господарського суду Хмельницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ю.К. "Алібі"доЖитлово-будівельного кооперативу "Грандбуд"простягнення 12 000 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:ОСОБА_4 дов. № 1 від 05.01.2016 року - відповідача:не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.К. "Алібі" (далі за текстом - ТОВ "Ю.К. "Алібі") звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом, в якому, з урахуванням зменшення вимог, просило стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Грандбуд" (далі за текстом - ЖБК "Грандбуд") 12 000 грн. боргу.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.02.2016 року (суддя Смаровоз М.В.) у справі № 924/1965/15 позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.02.2016 у справі № 924/1965/15 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року (судді: Савченко Г.І., Демидюк О.О., Павалюк І.Ю.) апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ТОВ "Ю.К. "Алібі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. ст. 901, 903 ЦК України, ст. 43 ГПК України.
26.05.2016 року до Вищого господарського суду України від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою від 16.06.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Фролової Г.М., Ходаківської І.П., касаційну скаргу ТОВ "Ю.К. "Алібі" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 30.06.2016 року.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.04.2015 року між ТОВ "Ю.К. "Алібі" (виконавець) та ЖБК "Грандбуд" (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг № 90 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з правового супроводження господарської діяльності замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 1.2. договору послуги, зазначені в п. 1.1. включають, але не обмежуються: послуги, пов'язані з наданням юридичних консультацій та роз'яснень з юридичних питань; складання процесуальних документів; правова допомога при оформленні договорів, заяв, скарг, та інших документів, які необхідні замовнику для здійснення його господарської діяльності; представництво інтересів замовника перед державними органами; представництво та захист інтересів замовника в судах; участь в договірній та переддоговірній роботі; участь у контролі за проведенням інвентаризацій; контроль якості формування господарської документації для обліку господарської діяльності; аналіз дотримання інформаційної безпеки, збереження комерційної та конфіденційної інформації; контроль якості управлінського діловодства та дотримання законодавства, що регулює порядок надання інформації, відповіді на звернення; контроль за забезпеченням організації безпеки збереження персональних даних.
Згідно з п.п. 2.1.1. договору виконавець зобов'язаний надавати послуги відповідно до наданої замовником інформації та відповідно до умов цього договору.
Як передбачено п.п. 2.2.1. договору, замовник зобов'язаний належним чином оплатити послуги, які надаються виконавцем.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість послуг визначається у розмірі 4 000 грн. за місяць обслуговування.
Відповідно до п. 4.1. договору замовник сплачує виконавцю суму, розмір якої визначений в п. 3.1. цього договору (4 000 грн. за місяць обслуговування), шляхом банківського переказу на поточний рахунок або в касу виконавця упродовж трьох днів з дати отримання замовником рахунку-фактури.
Договір скріплений підписами та печатками сторін.
Також судами встановлено, що листом № 91 від 23.07.2015 року ТОВ "Ю.К. "Алібі" повідомило відповідача, що відповідно до ст. 651 ЦК України та п. 8.1. договору про надання юридичних послуг № 90 від 30.04.2015 року, вказаний договір з 01.08.2015 року розривається за згодою сторін.
Рекомендованим листом за вих. № 199 позивач направив відповідачу претензію № 87 від 10.11.2015 року з відповідними додатками (копіями рахунків-фактур) з вимогою перерахувати суму основного боргу за травень, червень та липень 2015 року в сумі 12 000 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ "Ю.К. "Алібі" до 15.12.2015 року
Листом № 1 від 18.01.2016 року позивачем повторно на адресу ЖБК "Грандбуд" надіслано копії рахунків-фактур № 23 від 30.05.2015 року, № 132 від 17.06.2015 року, № 241 від 20.07.2015 року на загальну суму 12 000 грн.
Вказаний лист отримано відповідачем 19.01.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Проте, спірна сума відповідачем сплачена не була, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на підтвердження надання юридичних послуг у заявлений період позивачем надано суду копії довіреності № 2015/08-06/01 від 08.06.2015 року, виданої ОСОБА_5, довіреності від 01.07.2015 року виданої ОСОБА_4, наказів №№ 4, 5 від 05.05.2015 року про призначення ОСОБА_4, на посаду юрисконсульта ТОВ "Ю.К. "Алібі" та ОСОБА_5 на посаду адвоката ТОВ "Ю.К. "Алібі", листа Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року по справі № 822/1803/15, ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року у справі № 822/1803/15, повістки від 23.06.2015 року про виклик до Хмельницького окружного адміністративного суду, скриншотів електронного листування ТОВ "Ю.К. "Алібі" з представниками ЖБК "Грандбуд", копії засвідченої позивачем виписки щодо ЖБК "Грандбуд" з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.11.2014 року, складених на ім'я ЖБК "Грандбуд" припису від 17.04.2015 року про усунення порушення ЖБК "Грандбуд" вимог законодавства, складених щодо ЖБК "Грандбуд" протоколу від 17.04.2015 року та постанови про накладення штрафу від 27.04.2015 року.
Підставою позову визначено неналежне виконання відповідачем обов'язку зі сплати наданих позивачем відповідно до договору юридичних послуг.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем фактичного надання відповідачу юридичних послуг на виконання умов договору.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на зазначені норми права договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
За приписами статті 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі.
Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору.
Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належними є докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 43 вказаного Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Тобто, при вирішенні господарських спорів суд забезпечує сторонам рівні умови для встановлення фактичних обставин справи і оцінює кожний доказ окремо, та усі докази в сукупності.
Згідно з приписами ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, апеляційний господарський суд встановив, що позивачем під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не було надано належних доказів на підтвердження факту надання відповідачу послуг у заявлений до стягнення період.
Так, надані позивачем довіреності № 2015/08-06/01 від 08.06.2015 року на ім'я ОСОБА_5 та від 01.07.2015 року на ім'я ОСОБА_4 (із врахуванням наказів №№ 4, 5 від 05.05.2015 року про призначення ОСОБА_4 на посаду юрисконсульта ТОВ "Ю.К. "Алібі" та ОСОБА_5 на посаду адвоката ТОВ "Ю.К. "Алібі"), суд апеляційної інстанції визнав такими, що не підтверджують факт надання послуг на виконання договору від 30.04.2015 року № 90, оскільки вони видані фізичним особам незалежно від їх трудових відносин із позивачем, не містять посилання на спірний договір.
При цьому колегія погоджується з висновком апеляційного суду, що саме по собі видання довіреності не може підтверджувати факт надання послуг довірителю уповноваженою особою взагалі, та на виконання умов договору від 30.04.2015 року № 90 зокрема.
Стосовно копії листа Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року по справі № 822/1803/15, ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року у справі № 822/1803/15, повістки від 23.06.2015 року про виклик до Хмельницького окружного адміністративного суду, то, як встановив суд апеляційної інстанції, вказані документи не є належними доказами, оскільки у них відсутня будь-яка інформація, що підтверджувала б, що ТОВ "Ю.К. Алібі" представляло інтереси ЖБК "Грандбуд" у вказаній справі чи надавало правову допомогу в контексті вирішення питань, пов'язаних із даною справою.
Окрім цього, апеляційним господарським судом було надано оцінку скриншотам електронного листування, поданих позивачем, які суд також визнав не належними доказами на підтвердження факту надання послуг за договором від 30.04.2015 року № 90, оскільки вони не підтверджують того, що листування відбувалося саме між позивачем та відповідачем з приводу виконання вказаного договору.
При цьому колегія суддів погоджується із висновком апеляційного господарського суду про наявність обов'язку позивача, при запереченнях контрагента за договором, довести суду сам факт надання таких послуг будь-якими іншими належними доказами по справі, як то посилання виконавця на виготовлення позовів, листів, звернень до уповноважених органів, зазначення учасників судового процесу в процесуальних документах суду тощо.
Водночас колегія суддів касаційної інстанції визнає неспроможними посилання скаржника на положення п. п. 3.1, 4.1. договору, як на безумовний обов'язок відповідача щомісячної сплати вартості послуг, яка не залежить від об'єму фактично наданих послуг за місяць, оскільки договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача.
Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає матеріального змісту, як це має місце при виконанні робіт, а полягає у самому процесі надання послуги.
Згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели.
З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем.
Відтак, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.
З урахуванням наведеного обов'язок відповідача (як замовника) сплатити кошти, обумовлені п. п. 3.1., 4.1 договору, кореспондується з обов'язком виконавця надати передбачені п. 2.1. договору послуги.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, належних і допустимих доказів виконання позивачем свого обов'язку у порядку та на умовах договору останнім не надано.
За таких встановлених обставин справи, висновок апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем надання послуг, обумовлених договором, а отже, і відмова у стягненні спірної суми за ці послуги визнається колегією суддів правомірним.
Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, судовою колегією не приймаються, оскільки не обґрунтовані належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятої у справі постанови.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, який відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.К. "Алібі" залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року у справі № 924/1965/15 Господарського суду Хмельницької області залишити без змін.
Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіГ.М. Фролова І.П. Ходаківська