ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2016 року Справа № 5011-69/12424-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Катеринчук Л.Й. (головуючого), Білошкап О.В., Погребняка В.Я.розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк"на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 рокуу справі Господарського суду № 5011-69/12424-2012 міста Києваза позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4до ПАТ "Укрсоцбанк"про стягнення безпідставно списаних коштів на суму 133 500 грн.у судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "Укрсоцбанк": Ганага А.С. (довіреність №02-36/3075 від 24.10.2014 року), фізичної особи-підприємця ОСОБА_4:не з'явилися. ВСТАНОВИВ :
ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2012 року порушено провадження у справі №5011-69/12424-2012 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - позивача) до ПАТ "Укрсоцбанк" (далі - відповідача) про стягнення безпідставно списаних коштів на суму 133 500 грн. (том 1, а.с. 1 - 2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року, позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 133 500 грн. безпідставно списаних коштів та 2 670 грн. судового збору (том 1, а.с. 51 - 55, 194 - 199).
Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2014 року рішення судів попередніх інстанцій за результатами розгляду спору по суті скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на порушення статей 23 - 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та неповноту дослідження судами обставин переходу відступленого права від первісного кредитора - Приватного підприємства "Пелікан" до позивача-нового кредитора та обсягу прав, що передавалися за договорами про відступлення права вимоги №1 від 11.01.2011 року та №21/12 від 22.03.2012 року (том 1, а.с. 234 - 238).
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року (суддя Полякова К.В.) позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 133 500 грн. безпідставно списаних коштів та 2 670 грн. судового збору (том 2, а.с. 50 - 52).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 10.06.2014 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову, мотивуючи неповнотою дослідження місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального і процесуального права.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Баранця О.М., суддів: Пашкіної С.А., Сітайло Л.Г.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у даній справі - без змін (том 2, а.с. 144 - 151).
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 02.02.2016 року та рішення суду першої інстанції від 10.06.2014 року, прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення безпідставно списаних коштів на суму 133 500 грн., обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 554 1071 ЦК України, статей 1, 11, 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, пунктів 2.27, 2.28, 6.1, 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року, а також неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Скаржник доводить, що спірні грошові кошти, які списано відповідачем з банківського рахунку Приватного підприємства "Пелікан", щодо якого порушено справу про банкрутство, в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, не є конкурсними за своєю правовою природою, оскільки термін виконання Приватним підприємством "Пелікан", зобов'язань за договором поруки, укладеним з банком, правонаступником якого є відповідач, настав після порушення справи про банкрутство майнового поручителя, тому спірні вимоги є поточними і дія мораторію в розумінні частини 4 статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року на них не поширюється. Також, відповідач зазначив про неналежність позивача у даній справі як такого, якому було відступлено право вимоги зобов'язань, що реально не встановлені, оскільки рішення суду про стягнення безпідставно набутих грошових коштів на користь особи, яка відступила позивачу свої грошові вимоги відповідно до статті 1212 ЦК України, не приймалося.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 02.02.2016 року та рішення суду першої інстанції від 10.06.2014 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника відповідача - Ганагу А.С., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частин 1, 3 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з частиною 1 статті 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження або без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
При цьому, такий вид позадоговірних зобов'язань як набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави виникає за умови існування двох юридичних фактів в їх сукупності: (1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та (2) відсутність правових підстав для збереження майна або правові підстави для його збереження відпали. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у Постанові №13/003 у справі №5006/18/13/2012 від 22.01.2013 року.
Отже, списання банком коштів з рахунку клієнта, щодо якого порушено справу про банкрутство, з порушенням визначеного Законом про банкрутство порядку задоволення конкурсних вимог кредиторів, є за своєю правовою природою набуттям майна (грошових коштів), боржника без достатньої правової підстави, тому такі грошові кошти підлягають поверненню банком боржнику (клієнту) на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідно до статей 512 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Отже, за договором відступлення права вимоги (цесії) не припиняються первісні зобов'язання сторін, які виникли внаслідок укладення правочину, а відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених договором цесії умовах. Однак, при новації первісне зобов'язання припиняється за домовленістю сторін та замінюється новим зобов'язанням із тим же суб'єктним складом.
Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до частини 1 статті 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Господарського суду Волинської області від 01.06.2009 року у справі №7/62-Б Приватне підприємство "Пелікан" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Череватого Л.Б., офіційну публікацію оголошення про що здійснено в газеті "Урядовий кур'єр" №112 від 25.06.2009 року (том 1, а.с. 9, 11).
Судами встановлено, що Акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк", правонаступником якого є відповідач, в особі Львівської обласної філії без розпорядження ліквідатора банкрута Череватого Л.Б. списано в ході ліквідаційної процедури з поточного рахунка Приватного підприємства "Пелікан" грошові кошти на суму 133 500 грн., що підтверджується розпорядженням банку №070909 від 07.09.2009 року (том 1, а.с. 12).
При новому розгляді справи судами встановлено та матеріалами справи підтверджуються обставини укладення 11.01.2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (позивач у даній справі) та Приватним підприємством "Пелікан" договору про відступлення права вимоги №1, за яким Приватне підприємство "Пелікан" (первісний кредитор) передав, а позивач (новий кредитор) прийняв право грошової вимоги в розмірі 133 500 грн., в тому числі ПДВ, що виникло у зв'язку з незаконним списанням АКБ "Укрсоцбанк" з поточного рахунку первісного кредитора коштів на спірну суму; на виконання умов зазначеного договору 31.01.2011 року позивачем внесено до каси первісного кредитора грошові кошти на суму 133 500 грн., що підтверджується квитанцією прибуткового касового ордеру №1 від 31.01.2011 року, копія якої наявна в матеріалах справи (том 2, а.с. 6, 8).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 22.03.2012 року між позивачем та Приватним підприємством "Пелікан" укладено договір про відступлення права вимоги №21/12, відповідно до якого Приватне підприємство "Пелікан", як первісний кредитор, передав, а позивач, як новий кредитор, прийняв право грошової вимоги на суму 133 500 грн., що виникло у первісного кредитора у зв'язку із незаконним списанням АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є відповідач, з поточного рахунку первісного кредитора, спірної грошової суми, що підтверджується випискою з особового рахунку Приватного підприємства "Пелікан" №26007070288751 за період з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року (том 1, а.с. 12, том 2, а.с. 10).
Судами встановлено обставини підписання 22.03.2012 року сторонами спірних договорів додатку №1 до договору про відступлення права вимоги №21/12 від 22.03.2012 року, згідно з яким первісний кредитор та новий кредитор (позивач) дійшли згоди про заміну зобов'язань сторін за договором про відступлення права вимоги №1 від 11.01.2011 року зобов'язаннями сторін за договором про відступлення права вимоги №21/12 від 22.03.2012 року (новація) та зарахування коштів на суму 133 500 грн., сплачених позивачем-новим кредитором 31.01.2011 року за договором про відступлення права вимоги №1 від 11.01.2011 року, в рахунок виконання зобов'язань за договором про відступлення права вимоги №21/12 від 22.03.2012 року (том 2, а.с. 9).
Оригінали зазначених основних договорів та додатку №1 до договору про відступлення права вимоги №21/12 від 22.03.2012 року були предметом дослідження місцевого господарського суду у засіданні від 10.06.2014 року, про що зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення (том 2, а.с. 52).
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги, що рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2014 року у справі №914/2027/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №21/12 від 22.03.2012 року; зазначені судові рішення набрали законної сили, що свідчить про дійсність зобов'язань сторін за оспорюваним договором цесії та його укладення у встановленому законом порядку (том 2, а.с. 121 - 123).
З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про набуття позивачем прав вимоги до відповідача за договором про відступлення права вимоги №21/12 від 22.03.2012 року в обсязі, переданому йому первісним кредитором, а саме на суму грошових коштів в розмірі 133 500 грн., що відповідає ціні позову у даній справі.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій за змістом оскаржуваних рішень, вважає їх такими, що зроблені за умов повноти дослідження обставин справи та виконання вказівок суду касаційної інстанції згідно Постанови Вищого господарського суду України від 01.04.2014 року, а доводи відповідача про неналежну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, з посиланням на докази, прийняті до уваги та спростовані судами, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.
З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у справі №5011-69/12424-2012 такими, що прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права та не вбачає правових підстав для їх зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 року у справі №5011-69/12424-2012 залишити без змін.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді О.В. Білошкап
В.Я. Погребняк