ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2016 року Справа № 915/757/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг"на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 20.07.2015 р. (суддя Смородінова О.Г.)та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. (судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Лисенко В.А.)у справі№915/757/15 господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг"прозобов'язання вчинити діїза участю представників: від позивача Цимбровська Ю.О., довіреність №130Д-2/2016 від 02.02.2016 р.від відповідача Лопушанський О.І., довіреність б/н від 07.09.2015 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.07.2015 р. у справі №915/757/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р., задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (далі - ТОВ "ДПЗКУ-МТС") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг" (далі - ТОВ "Техноторг") про зобов'язання вчинити дії, а саме: повернути позивачу сільськогосподарську техніку, передану останнім відповідачу на зберігання за договором про надання послуг зберігання №25/2014 від 25.07.2014 р.

Прийняті судові акти мотивовані доведеністю факту передання відповідної техніки на зберігання та її не повернення в порушення умов п. п. 2.1.6, 2.1.7 договору №25/2014 від 25.07.2014 р.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказані рішення скасувати та передати справу №915/757/15 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, ТОВ "Техноторг" посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник, зокрема, стверджує, що відповідне майно йому на зберігання не передавалось, а попередні судові інстанції прийшли до протилежного висновку внаслідок неправильної оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.05.2016 р. касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 30.05.2016 р.

Одночасно, в поданій касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 20.07.2015 р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. до закінчення їх перегляду в порядку касації.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за свою ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норм вказаної статті, з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

В свою чергу, до початку судового розгляду справи представник позивача скористався своїм правом, передбаченим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без змін судові акти, винесені господарськими судами попередніх інстанцій у справі №915/757/15.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимога позивача до відповідача про повернення сільськогосподарської техніки, а саме:

- жатки кукурудзяної восьмирядної ОROS+HSA (Угорщина), №2013013143, в кількості 1 одиниця;

- візку для перевезення жатки ЛАН - 1А (Україна), №10450, в кількості 1 одиниця.

Як на підставу заявленого позову ТОВ "ДПЗКУ-МТС" посилається на ту обставину, що між ним та ТОВ "Техноторг" було укладено договір про надання послуг зберігання №25/2014 від 25.07.2014 р., відповідно до якого відповідач (зберігач) зобов'язався зберігати майно, яке передано позивачем (поклажедавцем) за актом приймання-передачі, що є невід'ємною частиною до цього договору, і повернути його поклажедавцеві у схоронності.

При цьому, за умовами вказаного договору зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 3 робочих днів з дня одержання такої вимоги та надати поклажодавцю акт, що підтверджує повернення йому майна (п. п. 2.1.6, 2.1.7 договору зберігання).

Одночасно, сторонами було погоджено та викладено в п. 6.2 договору, що строк зберігання майна починається з дати підписання акту приймання-передачі майна від поклажодавця до зберігача і діє до першої вимоги поклажодавця про повернення майна (дата підписання акту приймання-передачі (повернення).

За приписами ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 2 ст. 938 вказаного кодексу, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Поряд з цим, в ст. 953 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Позивач стверджує, що листом №130юр-19/2015 від 17.03.2015 р. ТОВ "ДПЗКУ-МТС" звернулось до ТОВ "Техноторг" з вимогою повернути із зберігання відповідну сільськогосподарську техніку протягом 3 днів з дня отримання даного листа.

Однак, відповідач вказану вимогу не виконав, внаслідок чого позивач подав до господарського суду позов, що розглядається в межах даної судової справи.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що зазначене майно йому на зберігання не передавалось і вимога про його повернення відповідачем отримана не була.

Крім того, на думку відповідача, договір про надання послуг зберігання №25/2014 від 25.07.2014 р. є неукладеним, оскільки сторонами спору не було досягнуто домовленості щодо предмету даного договору, а також не було вчинено дій, спрямованих на його виконання (майно на зберігання не передавалось, оплата вартості послуг не здійснювалась).

Як зазначено в ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, при вирішенні господарських спорів господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Наведена правова позиція, зокрема, відображена і в п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р.

У даному випадку, керуючись вищевказаними правовими нормами, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт передання позивачем відповідачу сільськогосподарської техніки на зберігання.

Проте, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, даний висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та необґрунтованим.

Так, судова колегія господарського суду касаційної інстанції вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди, всупереч приписам процесуального законодавства, які регулюють порядок доказування, не в повному обсязі дослідили докази, якими сторони підтверджують свої вимоги та заперечення, а саме: не надали належної правової оцінки двом копіям акту приймання-передачі від 25.07.2014 р., що містяться в матеріалах справи та відрізняються між собою. При цьому, за змістом договору зберігання саме вказаним актом має підтверджуватись факт передачі майна з відповідними якісними характеристиками та у відповідній кількості зберігачу (п. 2.1.1 договору).

Таким чином, не можна стверджувати, що висновок попередніх судових інстанцій про доведеність факту передачі сільськогосподарської техніки на зберігання ґрунтується на дослідженні всіх наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності, з наданням даним доказам відповідної оцінки.

Тобто, оскаржувані судові рішення у даній справі прийняті при не повному з'ясуванні фактичних обставин справи. Зокрема, попередніми судовими інстанціями, не встановлено чи було певне майно передано на зберігання, а, отже, і не встановлено чи настали відповідні обставини, за яких воно мало бути повернуто поклажодавцеві.

Разом з цим, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази суперечать один одному, з метою їх дослідження та оцінки вбачається за необхідне застосування спеціальних знань - призначення відповідної судової експертизи, яка так і не була проведена.

В свою чергу, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України, недодержання судом першої або апеляційної інстанції норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду.

За таких обставин, справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 20.07.2015 р. у справі №915/757/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк