Постанова ВГСУ від 30.03.2016 року у справі №916/3426/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 916/3426/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Черкащенко М.М.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016у справі№ 916/3426/15за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Одеська "ТЕЦ"простягнення 9 862 389, 38 грн за участю представників сторін:

від позивача: Ященко Р.Ю. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" про стягнення 9 862 389,38 грн., з яких: 5 527 121,91 грн. основного боргу, 1 334 260,13 грн. пені, 68 811,84 грн. три відсотки річних, 2 932 195,49 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.11.2015 позов Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задоволено частково; стягнуто з ПАТ „Одеська ТЕЦ" на користь ПАТ „НАК „Нафтогаз України" 5 527 121,91 грн. основного боргу, 68 811,84 грн. три відсотки річних, 2 932 195,49 грн. індекс інфляції, витрати по сплаті судового збору в розмірі 63 193,18 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2015р. у справі №916/3426/15 - змінено в частині стягнення інфляційних нарахувань, викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" 5 527 121,91 грн. основного боргу, 68 811,84 грн. три відсотки річних, 2 630 423, 02 грн. інфляційних втрат. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог."

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 04.11.2015.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.11.2014 р. між ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ „Одеська ТЕЦ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №4001/15-ТЕ-23 (далі-договір), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом січня - квітня 2015р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 29601565,50 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними і скріпленими печатками обох сторін.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати за спожитий природний газ, у останнього виникла заборгованість у розмірі 5527121,91 грн.

На суму основної заборгованості позивачем нараховано пеню в розмірі 1334260,13 грн., 3 % річних в розмірі 68811,84 грн. та 2932195,49 грн. інфляційних втрат.

Господарський суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, дійшов висновку про те, що відповідачем неналежно виконувались умови договору купівлі-продажу природного газу, укладеного між сторонами, в частині строків оплати отриманого природного газу. При цьому, відмовив в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1 334 260,13грн. у зв'язку з тим, що її нарахування здійснено в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, тоді як виходячи зі змісту Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" пеня за невиконання чи неналежне виконання не нараховується.

Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення місцевого господарського суду дійшов висновку про невірне нарахування позивачем інфляційних нарахувань, в зв'язку з чим здійснивши власний перерахунок дійшов висновку про стягнення з відповідача 2630423,02 грн. інфляційних втрат.

Позивачем фактично оскаржується постанова в частині стягнення інфляційних втрат, а в решті судові акти не оскаржуються, з огляду на що, судові акти перевіряються касаційною інстанцією тільки в оскаржуваній частині.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача дійшов висновку про те, що позивач при здійсненні розрахунку віднімав суми фактичної оплати, за період, від суми боргу з урахуванням вже нарахованих інфляційних втрат, в зв'язку з чим по зобов'язанням за січень, лютий та березень 2015 року позивачем помилково присумовувались суми інфляційних витрат за попередній місяць.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає сума у розмірі 2630423,02 грн.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не впливають на нього, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -