Постанова ВГСУ від 30.03.2016 року у справі №906/1601/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 906/1601/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Черкащенка М.М.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення та постановуГосподарського суду Житомирської області від 23.11.2015 Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016у справі№ 906/1601/15за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" докомунального підприємства "Малинтеплоенерго"простягнення 85 342, 47 грн за участю представників сторін:

від позивача: Ященко Р.Ю. за довіреністю;

від відповідача: Івашкевич О.Г. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Малинтеплоенерго" про стягнення 24 147,54 грн. пені, 58 139,58 грн. інфляційних втрат та 3 055,35 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 23.11.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 11 834,31 грн. пені, 3016,14 грн. - 3% річних та 58139,58 грн. - інфляційних втрат, 1272,37 грн. - судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 12313,23 грн. пені та 39,21 грн. - 3% річних відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 рішення господарського суду Житомирської області від 23.11.2015 року у справі №906/1601/15 скасовано частково, в частині стягнення інфляційних втрат, та змінено в частині розподілу судових витрат, викладено пункти 3, 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "3. Стягнути з Комунального підприємства "Малинтеплоенерго" (11601, Житомирська обл., м.Малин, вул. Василя Стуса, буд.23, ідентифікаційний код 32277167) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, Шевченківський р-н., вул.Б.Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код 20077720) 11 834,31 грн., 43 213,03 грн. інфляційних, 3 016,14 грн. річних, 870,00 грн. судового збору. 4. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 12 313,23 грн. пені, 14926,53 грн. інфляційних та 39,21 грн. річних". В решті рішення залишено без змін.

Позивач - ПАТ НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 12313,23 грн., обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, і, зокрема ст. ст. 42, 43, 83, 84 ГПК України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України, без належного дослідження усіх обставин справи, що є підставою для скасування судових актів в оскаржуваній частині з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову. В решті судові акти не оскаржуються, з огляду на що, судові акти перевіряються касаційною інстанцією тільки в оскаржуваній частині.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.11.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір № 521/14-БО-10 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2014 році природний газ ввезений на митну територію України Позивачем, за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору; газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Відповідно до пункту 7.2 договору: у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 договору позивач має право не здійснювати поставку газу відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору він зобов'язався сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами встановлено, що на виконання договору № 521/14-БО-10 від 27.11.2013 протягом січня - грудня 2012 року позивач належним чином виконав свої зобов'язання та поставив відповідачу природний газ на загальну суму 2389952,54 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

На підставі укладеного між позивачем, відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" (новий боржник) договору про переведення боргу № 2564/14 від 31 жовтня 2014 року, на нового боржника переведено борг відповідача, який виник за договором в розмірі 1300000 грн., за поставлений газ у січні на суму 201645,57 грн., у лютому, березні, квітні 2014 у повному обсязі.

Таким чином, відповідач зобов'язався оплатити поставлений йому газ у 2014 році у розмірі 1089952,54 грн.

Відповідач розрахунок за фактично переданий газ здійснив з порушенням строків, визначених у пункті 6.1. Договору, у зв'язку з чим, відповідно до пункту 7.2. Договору, позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 24147,54 грн., а також відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховано 3% річних в розмірі 3055,35 грн. та інфляційні втрати в розмірі 58139,58 грн., які позивачем заявлено до стягнення з відповідача.

Встановивши факт неналежного виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати, місцевим господарським судом, здійснено перевірку нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок 3% річних та пені позивач здійснив невірно та включив в період прострочки дні, в які відповідач здійснював фактичну сплату коштів за отриманий природний газ, а тому здійснивши перерахунок дійшов висновку, що стягненню підлягає 3% річних в сумі 3016,14 грн., пеня - 23668,62 грн. Однак, суму інфляційних нарахувань місцевий господарський суд стягнув в повному обсязі. Разом з цим, суд апеляційної інстанції скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду вказав на те, здійснивши перерахунок нарахованих інфляційних втрат дійшов висновку про те, що стягненню підлягає 43213,03 грн.

Водночас, в частині стягнення пені у розмірі 23668,62 грн., місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України та пункту 3 частини 1 ст. 83 ГПК України дійшов висновку щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, а саме: відповідач є комунальним підприємством, яке здійснює надання послуг з теплопостачання споживачам, бюджетним установам, які в частині проведення розрахунків за отримані послуги мають борги перед відповідачем, фінансовий стан відповідача є складним, термін прострочення є незначним, з огляду на це, зменшено штрафні санкції на 50% та стягнуто з відповідача 11834,31 грн. пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки, дійсно в силу приписів ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 ГПК України передбачене право суду зменшувати розмір штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойка (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В силу приписів ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оцінюючи наявні у справі матеріали, мотиви, які викладені у рішенні суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені, з якими погодився суд апеляційної інстанції, а також ту обставину, що з відповідача підлягає, окрім стягнення пені, річні та інфляційні нарахування, та враховуючи, що відповідач є комунальним підприємством, заборгованість перед позивачем виникла внаслідок несвоєчасного виконання своїх зобов'язань боржниками - бюджетними установами перед відповідачем, при цьому прострочення виконання зобов'язання є незначним, яке сталося не з вини відповідача, тому судова колегія приходить до висновку, що суди обґрунтовано використали своє право щодо зменшення неустойки, передбачене ст. 83 ГПК України, з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, так як вони ухвалені при повному з'ясуванні всіх обставин справи та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому рішення та постанову в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -