ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 905/2620/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Дунаєвської Н.Г.,

Кочерової Н.О.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Український лізинг"

на рішення господарського суду Донецької області

від 23.11.2015 року

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 26.01.2016 року

у справі № 905/2620/15

господарського суду Донецької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Український лізинг"

до відповідача Публічного акціонерного товариства

"Український бізнес банк"

про визнання недійсним пункту 4.6 кредитного

договору №258/Ю від 05.11.2013 року; визнання частково недійсним пункту 4.5 кредитного договору №258/Ю від 05.11.2013 року

за участю представників:

позивача - не з"явилися

відповідача - Пріцака І.Є.

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" про визнання недійсним пункту 4.6 кредитного договору № 258/Ю від 05.11.2013 року, укладеного між сторонами, та пункту 4.5 цього ж договору в частині визначення зобов'язання позичальника вказувати реквізит "Призначення платежу"; пункт 4.5 просив викласти у наступній редакції: "Погашати наданий банком кредит згідно графіку погашення, наведеному у додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору. Сплачувати суму кредиту на рахунок №37390321973132. У разі, якщо дата погашення кредиту припадає на вихідний або святковий день, платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня".

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.11.2015 р. (суддя Курило Г.Є.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016 року (судді: Дучал Н.М., Склярук О.І., Ушенко Л.В.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові акти першої й апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки встановлення відповідачем розміру та порядку сплати додаткових процентів за користування кредитом на підставі п. 4.6. договору, крім тих, що передбачені п. 1.1. договору, не відповідає вимогам законодавства та принципам справедливості, чим порушують права й інтереси позивача, а умова договору щодо зобов'язання вказувати призначення платежу також порушує його права, так як позивач, як отримувач коштів згідно платіжних доручень, не має повноважень змінювати цільове призначення коштів, у тому числі з оплати кредиту, перерахованих відповідачем.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.11.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Український бізнес банк" (банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (позичальником) укладено кредитний договір № 258/Ю та додаткові угоди до нього № 1 від 14.10.2014 року, № 2 від 04.12.2014 року, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідно до пункту 1.1. договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 14.10.2014 року) банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 416 000 грн. на придбання основних засобів і супутні витрати по ним, строком до 30.10.2016 року, зі сплатою в період з 05.11.2013 року до 30.09.2014 року, включно, 21% річних, в період з 01.10.2014 року до 03.11.2016 року, включно, 15% річних; ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (додаток №1). Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку використовується умовно 360 днів у році.

Позичальник, в свою чергу, зобов'язався щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок № 37390321973132 суму процентів за користування кредитом відповідно до умов договору. У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, платежі по погашенню заборгованості здійснюються не пізніше наступного банківського дня (п. 4.2 кредитного договору).

Згідно пункту 4.5. кредитного договору позичальник зобов'язався погашати наданий банком кредит згідно графіка погашення, наведеного у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, сплачувати суму кредиту на рахунок № 37390321973132 з призначенням платежу: "Погашення заборгованості за кредитним договором №258/Ю від 05.11.2013 року без ПДВ". У разі, якщо дата погашення кредиту припадає на вихідний або святковий день, платежі по погашенню заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.

У разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього договору, зокрема, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно графіку погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 30.10.2016 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50 % річних, нараховані на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення (п. 4.6. кредитного договору).

Додатковою угодою № 1 від 14.10.2014 року сторонами внесено зміни до п.4.6. кредитного договору шляхом викладення його в наступній редакції: "у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього договору, зокрема, невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно графіку погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 30 жовтня 2016 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі: в період з 05.11.2013 року до 30.09.2014 року включно, 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення, а починаючи з 01.10.2014 року - 15 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.".

Також позичальник зобов'язався направляти кошти по погашенню заборгованості за договором на рахунок № 37390321973132 для розподілу у наступній послідовності: прострочена заборгованість за комісіями; прострочена заборгованість за процентами; прострочена заборгованість за кредитом; комісії, строк сплати яких настав; проценти, строк сплати яких настав; поточна заборгованість за кредитом (п. 4.7. кредитного договору).

Строк дії цього договору визначено з дня його підписання і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за цим договором (п. 8.12. кредитного договору).

На виконання умов цього кредитного договору банком надано позичальнику кредитні кошти в сумі 416 000 грн., про що свідчить меморіальний ордер № 823_26 від 05.11.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що встановлення в кредитному договорі додаткових процентів за користування кредитом не відповідає вимогам законодавства та принципам справедливості, чим порушуються права й інтереси позивача. Крім того, зазначений в пункті 4.5 кредитного договору обов'язок позичальника прописувати реквізит "Призначення платежу", обмежує право позичальника на використання своїх коштів на власний розсуд, чим, як вважає позивач, порушуються приписи Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління НБУ від 21.01.2004 року № 22.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, вірно вказав на відсутність підстав для визнання недійсними оскаржуваних позивачем пунктів кредитного договору № 258/Ю від 05.11.2013 року у зв"язку з невиконанням останнім обов"язку, в силу статті 33 ГПК України та статті 204 ЦК України, щодо надання доказів невідповідності їх нормам права.

При цьому, вирішуючи даний спір, господарські суди встановили, що зміст п. 4.5 кредитного договору щодо зобов'язання позичальника сплачувати суму кредиту на рахунок № 37390321973132 з призначенням платежу: "Погашення заборгованості за кредитним договором №258/Ю від 05.11.2013р. без ПДВ" відповідає вимогам п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, оскільки надає повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу, та не порушує прав позичальника.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/8976, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Приписами статей 626 - 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу статті 204 цього ж Кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначалось вище, позивачем оспорюються умови абзацу 2 пункту 4.5. кредитного договору, як такого, що обмежує право ТОВ "Український лізинг" у використанні власних коштів на свій розсуд, що, як вважає останній, суперечить Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22.

В абзаці 2 пункту 4.5. кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати суму кредиту на рахунок № 37395321973148 з призначенням платежу "Погашення заборгованості за кредитним договором № 258/Ю від 05.11.2013 року без ПДВ".

Згідно пунктів 1.6., 3.8. Інструкції банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів. Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі лише за зовнішніми ознаками.

Відтак, на платника покладено обов'язок визначати повноту інформації, а банк, в свою чергу, перевіряє її лише на відповідність вищевикладеним вимогам.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з метою усунення виникнення суперечок щодо повноти інформації у графі "Призначення платежу", для правильного зарахування коштів сторони у двосторонньому порядку домовились про зміст "Призначення платежу", що не обмежує позивача у здійсненні платежів з іншим призначенням платежу.

За приписами статті 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти.

Черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням передбачена у статті 534 цього ж Кодексу, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Про аналогічну черговість є домовленість сторін, викладена в пункті 4.7. кредитного договору.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В силу статті 638 цього ж Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частин 2, 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Як зазначалось вище, в пункті 4.6. кредитного договору сторони домовились про те, що, у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5. цього договору, а саме невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно графіку погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 30.10.2016 року включно, позичальник сплачує банку проценти у розмір 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту ї погашення.

Таким чином, як обгрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, право банку на застосування підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами передбачено умовами, погодженими сторонами у кредитному договорі, застосування якої здійснюється у випадку порушення позичальником певних умов договору.

Зважаючи на вищевикладене, та, виходячи зі здійсненого аналізу матеріалів справи і норм цивільного законодавства, суди попередніх інстанцій за результатами дослідження оспорюваних позивачем умов договору і, зважаючи на наявність обставин виконання сторонами їх умов, дійшли вірного висновку про безпідставність позовних вимог.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (стаття 32 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 34 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, всупереч вказаним приписам норм процесуального права, позивач не надав господарським судам доказів, які підтверджують наявність підстав для визнання спірних пунктів договору недійсними.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та вільного тлумачення правових норм, а тому до уваги не беруться.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарського суду Донецької області та Донецького апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення і постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.01.2016 року у справі № 905/2620/15 залишити без змін.

Головуючий суддяН.І. Мележик СуддіН.Г. Дунаєвська Н.О. Кочерова