ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 904/8933/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівКочерової Н.О. (доповідач), Дунаєвської Н.Г., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016у справі № 904/8933/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"докомунального підприємства "Жовтоводськтепломережа"простягнення 20 690 249,77 грнза участю представників сторін:

від позивача: Ященко Р.Ю., дов. від 13.05.2014

від відповідача: Коваленко О.В., дов. від 12.01.2016

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" звернулося до господарського суду з позовом до комунального підприємства "Жовтоводськтепломережа" про стягнення 20 690 249,77 грн, з яких: 10 470 789,12 грн - сума основного боргу, 2 390 936,82 грн - сума пені, 7 366 496,29 грн - сума інфляційних втрат та 462 027,54 грн - сума трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між ним та позивачем договору купівлі-продажу природного газу № 834/14-ТЕ-3 від 31.01.2014 несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив вартість поставленого позивачем протягом січня - грудня 2014 року природного газу, у зв'язку чим має сплатити суму заборгованості та відповідно до ст. ст. 611, 625 ЦК України і умов договору має нести відповідальність у вигляді сплати пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 (суддя Колісник І.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Жовтоводськтепломережа" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 10 470 789,12 грн основного боргу, 1 673 655,77 грн пені, 461 629,59 грн три відсотки річних, 6 893 366,47 грн інфляційних втрат та 178 518,63 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що за умовами укладеного між сторонами у справі договору строк оплати спожитого відповідачем природного газу є таким, що настав, доказів оплати вартості природного газу в повному обсязі відповідачем не надано, а проведені оплати були здійснені відповідачем з порушенням встановлених договором строків.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України за клопотанням відповідача зменшив нарахований позивачем розмір пені на 30%, врахувавши статус відповідача по наданню населенню послуг з теплопостачання, значний розмір стягнутої суми боргу, надані відповідачем докази важкого фінансового стану підприємства. Зменшення інфляційних втрат та 3% річних відбулося внаслідок перерахунку судом вказаних сум у зв'язку з тим, що позивач при розрахунку 3% річних за січень, лютий 2014 року та інфляційних втрат за січень, лютий, листопад і грудень 2014 року помилково врахував день фактичної сплати відповідачем суми заборгованості.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 (склад колегії суддів: Кощеєв І.М. - головуючий, Євстигнеєв О.С, Науменко І.М.) апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати в частині зменшення розміру пені на 717 281,05 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 717 281,05 грн пені, у стягненні якої було відмовлено, а в іншій частині рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін. При цьому, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами, 31.01.2014 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та комунальним підприємством "Жовтоводськтепломережа" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 834/14-ТЕ-3 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1., 1.2. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до Розділу 11 договору останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач протягом січня-грудня 2014 року поставив, а відповідач прийняв природний газ в загальному обсязі 11 711,14 тис куб.м. та на загальну суму 15 332 224,48 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за січень від 31.01.2014, за лютий від 28.02.2014, за березень від 31.03.2014, за жовтень від 31.10.2014, за листопад від 30.11.2014 та за грудень від 31.12.2014.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач здійснював розрахунки за прийнятий природний газ із порушенням строків, встановлених п.6.1. договору, та оплатив одержаний природний газ лише частково на суму 4 861 435,36 грн, що підтверджується випискою з операцій за спірним договором за період з 01.01.2014 по 31.07.2015, внаслідок чого у відповідача перед позивачем залишився несплаченим борг у сумі 10 470 789,12 грн, наявність та розмір якого відповідачем не заперечується. Доказів сплати відповідачем позивачу зазначеної суми боргу в добровільному порядку матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 470 789,12 грн основного боргу є доведеними та обґрунтованими та правильно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми боргу в зазначеному розмірі.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Врахувавши те, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати поставленого позивачем природного газу, суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок зазначених сум, суди встановили, що сума трьох відсотків річних за січень, лютий 2014 року та інфляційних втрат за січень, лютий, листопад і грудень 2014 року визначена позивачем невірно, з урахуванням дат, в які відповідач здійснював фактичні платежі в рахунок оплати вартості спожитого природного газу. З огляду на викладене, місцевий господарський суд провів власний перерахунок суми трьох відсотків та інфляційних втрат (за виключенням дат платежу) та вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення вказаних сум частково.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Згідно з п.п. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на нарахування пені сторони узгодили в п.7.2. договору, яким передбачили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання по оплаті поставленого природного газу позивач на підставі п. 7.2. договору правильно та обґрунтовано нарахував та заявив до стягнення у даній справі пеню в сумі 2 390 936,82 грн за період з 15.02.2014 по 14.07.2015.

Як свідчать матеріали справи, відповідач, керуючись ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про зменшення заявленого до стягнення з нього розміру пені на 80 % від заявленої суми.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідач є єдиним постачальником та виробником теплової енергії для забезпечення потреб споживачів в м. Жовті Води та виконавцем послуги з централізованого опалення. Споживачами теплової енергії, виробленої відповідачем, є переважено населення м. Жовті Води, якому відповідач не має права нараховувати пеню за несвоєчасну оплату отриманих послуг з централізованого опалення. Відповідач знаходиться у складному фінансовому стані, про що свідчать звіти підприємства про фінансовий стан станом на 31.12.2014 та станом на 30.06.2015, має значну дебіторську заборгованість споживачів за поставлену теплову енергію як станом на 31.12.2014, так і станом на 30.06.2015.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши наведене, а саме: статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення та організацій, майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та баланс їх інтересів, значний розмір стягнутої суми боргу та відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за укладеним із ним договором купівлі-продажу природного газу, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором, вірно визнав зазначені обставини винятковими та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 30%.

Господарський суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 673 655,77 грн та, відповідно, вірно відмовив у задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення пені. При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, в однаковій мірі врахував матеріальний стан та інтереси як позивача, так і відповідача, зменшивши розмір пені на 30%, а не 80%, як було заявлено відповідачем.

Матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду, відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі № 904/8933/15 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді: Н. Дунаєвська

В.Саранюк