ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 904/5341/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивача Ямковий В.Ф. - (адвокат, договір про надання правової допомоги від 28.3.2016 р. №02-03/16)відповідачаДонець С.О. (дов. від 24.03.2016 р.) Сахненко А.І. (директор, довідка з ЄДРПОУ АА №534166)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Стратос-Центр"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 р.у справі № 904/5341/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПриватного підприємства "Агропром 2008"доПриватного підприємства "Стратос-Центр"прозобов'язання здійснити поставку товару та стягнення неустойки

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року Приватне підприємство "Агропром 2008" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Стратос-Центр" про зобов'язання передати позивачу товар: соняшник в кількості 85,713896 тон по ціні 3500,00 грн. на суму 300000,00 грн., стягнути з відповідача 12000,00 грн. штрафної неустойки, стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 10000, 00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9719,24 грн.

Позовні вимоги мотивовані приписами ст.ст. 13, 14, 16, 509, 525, 526, 530, 536, 620, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202, 224, 225, 231, 262, 271 Господарського кодексу України, п. 57 Постанови Ради Міністрів СССР від 25.07.1988 р. №888 "Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення", та порушенням Приватним підприємством "Стратос-Центр" умов договору в частині поставки товару, оплаченого Приватним підприємством "Агропром 2008".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2015 р. у даній справі (суддя Рудь І.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді Пруднікова В.В., Широкобокова Л.П.), позов задоволено частково. Зобов'язано Приватне підприємство "Стратос-Центр" передати Приватному підприємству "Агропром 2008" товар: соняшник в кількості 85,713896 тон по ціні 3500 грн. на суму 300000 грн. Стягнуто з Приватного підприємства "Стратос-Центр" на користь Приватного підприємства "Агропром 2008" 5000,00 грн. витрат на правому допомогу та 6000,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, Приватне підприємство "Стратос-Центр" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, мотивуючи свої вимоги і доводи тим, що судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.02.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

28.03.2016 р. до Вищого господарського суду України надійшла доповнена та уточнена касаційна скарга, в якій Приватне підприємство "Стратос-Центр" просило зупинити виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 р. до закінчення перегляду справи в порядку касації; надіслати матеріали господарської справи до слідчих органів, для здійснення перевірки дотримання сторонами по справі при здійсненні підприємницької діяльності вимог чинного законодавства України та зупинити провадження у справі; після повернення матеріалів з правоохоронних органів скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; в разі задоволення касаційної скарги стягнути з позивача судові витрати понесені відповідачем за подання касаційної скарги.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання Приватного підприємства "Стратос-Центр" про надіслання матеріалів господарської справи до слідчих органів для здійснення перевірки, адже це виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції передбачених Господарським процесуальним кодексом України, а відповідач, в свою чергу, має право самостійно звернутись до компетентних органів із відповідною заявою.

Клопотання про зупинення виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 р., колегія суддів касаційної інстанції, також, відхиляє.

У відзиві на касаційну скаргу Приватне підприємство "Агропром 2008" надає додаткові пояснення по справі та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 30.03.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.03.2014 р. між Приватним підприємством "Агропром 2008" (покупець) та Приватним підприємством "Стратос-Центр" (постачальник) було укладено договір № 12014 поставки сільськогосподарської продукції, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених договором, передати у власність покупцеві продукцію, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти її та сплатити.

Під продукцією розуміється передбачена в специфікаціях до договору сільськогосподарська продукція власного виробництва (п. 1.2. договору).

За умовами п. 1.3 договору місцем передання продукції постачальником покупцю є м. Новомосковськ. Доставка за рахунок покупця.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що загальна сума продукції складається із сум згідно специфікації до цього договору.

Відповідно до п. 1.6. договору поставка продукції здійснюється на умові передоплати. Остаточний розрахунок за поставлену продукцію здійснюється покупцем у строк протягом 15 діб з моменту поставки.

Розрахунки здійснюються шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку (п. 1.7 договору).

Пунктом 2.1. договору визначено обов'язок постачальника передати у власність покупця продукцію, що відповідає вимогам щодо кількості, асортименту та в строки, вказані в специфікаціях.

Згідно п. 6.1. договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. договору і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 6.2. договору).

З огляду на матеріали справи, згідно підписаної сторонами специфікації №1 від 07.03.2014 р. до договору, відповідач зобов'язався в 4 кварталі 2014 року поставити позивачеві соняшник в кількості 85,713896 тон по ціні 3500,00 грн. на суму 300000,00 грн.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій звітів про дебетові і кредитові операції по рахунку позивача та виписок ПАТ "Актабанк" по особовим рахункам відповідача, позивачем на виконання умов договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку №2 від 07.03.2014 р. здійснено передплату за соняшник на загальну суму 300000, грн., а саме:

-11.03.2014 р. позивачем перераховано 150000,00 грн. на банківський рахунок відповідача № 26000073512001, відкритий в АТ "Брокбізнесбанк", МФО 300249, згідно реквізитів, зазначених в рахунку №2 від 07.03.2014 р. (а.с. 17);

-13.03.2014 р. позивачем перераховано 150000,00 грн. на розрахунковий рахунок відповідача №26006001313464, відкритий в ПАТ "Акта банк", МФО 307394, згідно реквізитів, зазначених в рахунку № 2 від 07.03.2014 р. (а.с. 16).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач в листі від 05.08.2014 р. вих. №08/05-01, направленому позивачу, підтверджує факт отримання Приватним підприємством "Стратос-Центр" коштів по договору №12014 поставки сільськогосподарської продукції від 07.03.2014 р. в сумі 300000,00 грн., в тому числі і коштів в сумі 150000,00 грн., отриманих 11.03.2014 р. на рахунок 26000073512001 AT "Брокбізнесбанк".

Також, відповідач повідомляв, що у зв'язку з процесом ліквідації банку він подав заяву про визнання його кредитором на суму 150812,89 грн. та зазначив, що у разі повернення банком коштів у сумі 150000,00 грн., одразу поверне їх позивачу.

Факт отримання відповідачем від позивача 11.03.2014 р. коштів у сумі 150000,00 грн. підтверджується і іншими листами відповідача, зокрема: листом від 12.03.2014 р. №03/11-01 на ім'я керуючого Дніпропетровського ГРВ "АТ "Брокбізнесбанк", в якому Приватне підприємство "Стратос-Центр" просить повернути перераховані 11.03.2014 р. Приватним підприємством "Агропром 2008" грошові кошти в сумі 150000,00 грн.; листом від 14.03.2014 р. №03/14-01 на ім'я начальника управління НБУ у Дніпропетровській області та листом від 14.03.2014 р. №03/14-01, адресованим голові НБУ, в яких відповідач підтверджує факт отримання коштів від позивача на його розрахунковий рахунок 26000073512001 АТ "Брокбізнесбанк" та просить перерахувати їх на інший рахунок Приватного підприємства "Стратос-Центр".

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статті 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалось вище, умовами Специфікації №1 від 07.03.2014 р. до договору передбачено, що товар повинен бути поставлений протягом 4 кварталу 2014 р., тобто в період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. включно.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1. ст. 530 Цивільного кодексу України ).

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на матеріали справи, в якості доказів підтверджуючих факт поставки позивачу спірного соняшника, Приватне підприємство "Стратос-Центр" надало копії видаткової накладної №28 від 04.12.2014 р. та специфікації №2 від 04.12.2014 р. до договору, які не містять реквізитів погодження з боку позивача та складені відповідачем в односторонньому порядку.

Також, відповідачем були надані товарно-транспортні накладні №04/01 від 04.12.2014 р. та №05/01 від 05.12.2014 р. з яких вбачається, що вантажовідправником та вантажоодержувачем є Приватне підприємство "Агропром 2008", яке здійснювало перевезення соняшника з пункту навантаження: м. Перещепине, вул. Мотуза, 128 у пункт розвантаження: ТОВ "Оптімус Плюс" Новомосковський ВСП в м. Новомосковськ, вул. Погрузна, 4.

Проте, як було встановлено судами попередніх інстанцій, жодної інформації про те, що дана продукція належить, відвантажується чи поставляється Приватним підприємством "Стратос-Центр" в документах не зазначено.

На підставі наведеного, враховуючи, що діючим законодавством передбачена можливість покупця вимагати передання оплаченого товару від продавця, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про зобов'язання Приватного підприємства "Стратос-Центр" передати Приватному підприємству "Агропром 2008" товар: соняшник в кількості 85,713896 тон по ціні 3500,00 грн. на суму 300000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення неустойки, нарахованої позивачем на підставі п. 57 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Так, відповідно до п. 3.1 договору у випадку порушення його умов сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За вимогами ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Таким чином, законом передбачено обов'язкове визначення в договорі виду забезпечення виконання зобов'язання та розміру штрафних санкцій за невиконання зобов'язань.

Сторонами у договорі вид санкцій, зокрема неустойки та її розмір, що підлягає стягненню у разі порушення строків поставки товару не визначено, а тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 12000,00 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції, також, погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірного стягнення з відповідача адвокатських послуг та витрат зі сплати судового збору.

Стосовно доводів, які викладені Приватним підприємством "Стратос-Центр" в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки місцевого та апеляційного господарського суду, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Стратос-Центр" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 р. у справі № 904/5341/15 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак