ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року Справа № 903/988/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії -Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" на рішення господарського суду Волинської області від 16 листопада 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року у справі №903/988/15 за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" до Локачинської районної ради Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно,-

Встановив:

У вересні 2015 року ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до Локачинської районної ради Волинської області про визнання за набувальною давністю права власності на приміщення зазначене літерою "А-2", що знаходиться за адресою смт. Локачів, вул. 1 Травня, 38, а саме: на перший поверх: коридор площею 24,5 кв.м. (приміщення №1); архів площею 25,4 кв.м. (приміщення №2); технологічний відділ площею 12,8 кв.м. (приміщення №3); два кабінети площею 14,3 кв.м. та 15,7 кв.м. (приміщення №№ 4,5); кладова площею 4,6 кв.м. (приміщення №6); опер частина площею 36 кв.м. (приміщення №7); два кабінети бухгалтерії площею 13,5 кв.м. та 20,3 кв.м. (приміщення №№8, 9); підвал: два приміщення площею 13,2 кв.м. та 9,6 кв.м. (приміщення №№10,11).

Рішенням господарського суду Волинської області від 16 листопада 2015 року у справі №903/988/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання права власності позивача на об'єкт нерухомості, розташований по вул. 1 Травня, 38, у смт. Локачі Волинської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач добросовісно, відкрито і безперервно користувався спірним майном з 1992 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, нежитлове приміщення, по вул. Сталіна (зараз - вул. 1 Травня, 38) в смт. Локачі Волинської області, в якому розташовані спірні приміщення, згідно акту державного приймання в експлуатацію приміщення, затвердженого рішенням виконкому Локачинської Районної Ради депутатів трудящих №337 від 21 листопада 1950 року, побудовано на замовлення виконкому Локачинської Районної Ради депутатів трудящих і введено в експлуатацію як приміщення цього виконавчого комітету.

Розпорядженням представника Президента України №155 від 12 серпня 1992 року районному відділу статистики дозволено передати дві кімнати площею 40 кв.м., які вивільнилися у зв'язку із скороченням штатів, позивачу (т. 1, а.с. 8).

Розпорядженням голови Локачинської районної державної адміністрації №325 від 31 грудня 1996 року (т. 1, а.с. 9) за позивачем закріплено східну частину першого поверху адміністративного будинку загальною площею 168 кв.м., один бокс гаражу та підвальне приміщення на праві оперативного управління.

Наказом завідуючого відділом освіти Локачинської районної державної адміністрації №137 від 31 грудня 1996 року (т. 1, а.с. 10) знято з балансу відділу освіти Локачинської райдержадмініетрації східну частину першого поверху загальною площею 168 кв.м. і передано на баланс позивача.

Відповідно до довідки начальника Локачинського районного відділу земельних ресурсів №169 від 29 січня 2007 року (т. 1, а.с. 12) станом на 1 січня 2007 року в користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 0,07 га на території Локачинської селищної ради.

Рішенням Локачинської районної ради від 20 грудня 2007 року №17/3 "Про уточнення переліку установ, організацій та нерухомого майна спільної власності, територіальних громад сіл та селища району" (т. 1, а.с. 61) адмінприміщення, що знаходиться за адресою вул. 1 Травня, 38, смт. Локачі включено в перелік нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та селища району, про що позивача було неодноразово повідомлено листами №3.12/1 від 4 січня 2008 року, №3.12/42 від 12 лютого 2008 року, №3.12/287 від 18 листопада 2008 року.

13 березня 2008 року ПАТ "Державний ощадний банк України" зверталося до Локачинської районної ради з листом №107 про оформлення за ним права державної власності на спірну частину адмінприміщення за адресою: вул. 1 Травня, 38, смт. Локачі, однак відповідач листом №3.12/87 від 29 березня 2008 року у задоволенні цієї вимоги відмовив, оскільки дане приміщення є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл та селища району.

Рішенням Локачинської районної ради №36/13 від 26 серпня 2015 року (т. 1, а.с. 108-109) ці приміщення передано з балансу позивача на баланс відділу освіти Локачинської районної державної адміністрації.

Дослідивши матеріали справи та встановивши зазначені обставини, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено наявності всіх необхідних умов, встановлених ст. 344 ЦК України, для визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів (ч. 1) і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Цивільним кодексом України також передбачено й інші підстави набуття права власності, до яких, крім іншого, належить набуття права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Виходячи з цієї норми матеріального права, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, як і було зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Встановивши, що позивачу спірні нежитлові приміщення були передані на баланс, за розпорядженням №325 від 31 грудня 1996 року та наказом №137 від 31 грудня 1996 року Локачинської районної державної адміністрації, для користування на праві оперативного управління, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку стосовно того, що позивач володіє спірним майном на законних підставах, тобто є титульним володільцем, що виключає можливість визнання його права власності на це майно за набувальною давністю.

Також, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що обставиною, яка виключає таку можливість є і те, що до звернення позивача до суду із цим позовом, позивачу пропонувалось укласти договір оренди на спірні приміщення, а рішенням Локачинської районної ради від 20 грудня 2007 року №17/3 спірне нерухоме майно включено до переліку нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та селища району.

Крім того, правильно вказано, що відсутні підстави для визнання права власності позивача на спірне майно з підстав визначених ст. 335 Цивільного кодексу України, оскільки спірне майно належить до спільної власності територіальних громад сіл та селища району та не було безхазяйним, і крім того, набуття права власності на нерухоме майно одночасно на підставі ст. 344 ЦК України та ст. 335 ЦК України, тобто за різними способами первинного набуття є взаємно суперечливим.

Таким чином, висновки попередніх судових інстанцій стосовно відсутності підстав для визнання права власності позивача на спірні нежитлові приміщення за набувальною давністю, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи позивача стосовно того, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки його доводам про те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, який користується цим майном весь час відкрито, внаслідок чого за набувальною давністю набув право власності на нього, місцевий та апеляційний господарські суди правильно не прийняли до уваги, оскільки поняття "добросовісний набувач", згідно Цивільного кодексу України, - це особа, яка фактично не мала законних прав на володіння набутим майном, однак, не знала і не повинна була знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, в той час, як позивачу спірні приміщення були виділені у користування уповноваженими на те органами на праві оперативного управління, тобто на законних підставах, що виключає можливість визнання права власності позивача з підстав, встановлених ст. 344 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції як підставу для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Крім того, такі твердження зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції касаційної інстанції, дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії -Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 16 листопада 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року у справі №903/988/15 - без змін.

Головуючий:П.А. ГончарукСудді:І.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко