ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2015 року Справа № 916/983/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуБілгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районуна постановуОдеського апеляційного господарського судувід16.09.2015у справі№916/983/13Господарського суду Одеської областіза позовомБілгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України 2. Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районудоТарутинської районної державної адміністрації Одеської області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів 1. Військова частина А 1533 2. Кабінет Міністрів України 3. Південне оперативне командування міста Одеса 4. Головне управління Держземагентства в Одеській областітреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпати" 2. Одеська обласна державна адміністраціяпровизнання недійсним та скасування розпорядження

за участю

- позивача-1:1) Барда С.Ю. (довіреність від 03.06.2015) 2) Цицюра В.І. (довіреність від 21.05.2015)- третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Тищенко А.В. (довіреність від 02.06.2015)- прокурора:Голуб Є.В. (посвідчення № 029151 від 22.09.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - позивач-2), Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері просив визнати недійсним та скасувати розпорядження Тарутинської Районної державної адміністрації Одеської області (далі - відповідач) №80/А-2007 від 26.03.2007 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Карпати" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передана в оренду земельна ділянка відноситься до земель оборони, належить на праві власності державі та закріплена за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування, що підтверджено судовими рішеннями, у зв'язку з чим відповідач перевищив свої повноваження і прийняте ним розпорядження є незаконним.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., судді Мостепаненко Ю.І., Щавинська Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лавриненко Л.В., судді Богатир К.В., Філінюк І.Г.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач-2 просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У письмових поясненнях відповідач посилався на те, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, однак просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Представник Кабінету Міністрів України (далі третя особа-2 на стороні позивачів) у письмових поясненнях зазначив, що касаційні скарги першого заступника військового прокурора Південного регіону України та позивача-2 підлягають задоволенню, а судові рішення скасуванню, пославшись на необхідність застосування прямої вказівки у законі, спростовуючи таким чином застосування судами висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеного у його постанові, прийнятій за результатами розгляду іншої справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 16.12.2015, відповідно до приписів статей 77, 1115 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва на 23.12.2015.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.03.2007 Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області прийнято оспорене у даній справі розпорядження №80/А-2007 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпати" с.м.т. Тарутине, Одеська область на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".

Цим розпорядженням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Карпати" площею 160 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради.

Звертаючись із позовом у даній справі прокурор обґрунтовував його тим, що приймаючи оскаржуване розпорядження, відповідач діяв з перевищенням наданих йому повноважень, що призвело до порушення права власності держави та права користування Міністерством оборони України вказаною земельною ділянкою.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що спірне розпорядження є ненормативним актом, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, а відтак скасування цього акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, не поновлює і не захищає права або законні інтереси позивачів, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно приписів статті 15 цього кодексу, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2).

Положення статті 16 наведеного кодексу передбачають захист цивільних прав та інтересів судом та визначають способи такого захисту, і встановлюють, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР (далі - Конвенція), визначено, що кожна особа має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому вбачається, що ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Судова колегія зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено, а позивачем-2 у касаційній скарзі не спростовано, що спірне розпорядження було виконано шляхом укладення на його реалізацію договору оренди земельної ділянки. З моменту укладення договору оренди земельної ділянки та набрання ним чинності, саме з цього договору можуть виникати обставини, якими можуть порушуватися права та охоронювані законом інтереси осіб, в інтересах яких подано позов. За наявності дійсного договору оренди земельної ділянки позов, предметом якого є саме лише розпорядження органу державної влади щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке розпорядження вичерпало свою дію шляхом його виконання. При цьому його скасування не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах, а за цих обставин позов про визнання недійсним та скасування розпорядження не породжує правових наслідків для позивачів.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права оскільки у разі задоволення такого позову право користування спірною земельною ділянкою не припиняється, тому позов, предметом якого є саме лише розпорядження відповідача, не може бути задоволений.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.11.2014 зі справи №21-405а14, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Також, аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2015 зі справи № 910/9291/14 Господарського суду міста Києва.

Крім того, така правова позиція вбачається і у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.01.2009 зі справи №18/109 Господарського суду міста Києва, та у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.04.2015 зі справи №3-26гс15.

Разом з тим, безпідставними є доводи позивача-2, викладені у касаційній скарзі, про те, що у справах №3-194гс14, 6-206цс14, 6-212цс14, 6-222цс14 Верховний Суд України по іншому застосував норми матеріального права.

Так, у справі №3-194гс14 Верховний Суд України переглянув судове рішення касаційної інстанції, прийняте зі спору про визнання незаконним і скасування рішення районної ради та визнання недійсним договору оренди землі, отже відносини у наведеній справі та у справі що переглядається у касаційному порядку, а відтак і спосіб захисту порушеного права не є подібними, такий спосіб сам спосіб спрямований на реальний захист порушеного права оскільки у разі задоволення такого позову право користування спірною земельною ділянкою припиняється. До того ж позивачем-2 неправильно зазначено, що судове рішення Верховний Суд України у вказаній справі прийняв 24.12.2014, оскільки таке рішення прийнято 23.12.2014.

У справі №6-206цс14 Верховним Судом України переглянуто судове рішення касаційної інстанції, прийняте зі спору про визнання незаконним і скасування розпорядження та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, отже відносини у наведеній справі та у справі що переглядається у касаційному порядку, а відтак і спосіб захисту порушеного права не є подібними, сам спосіб спрямований на реальний захист порушеного права оскільки у разі задоволення такого позову право користування спірною земельною ділянкою припиняється.

У справі №6-212цс14 Верховним Судом України переглянуто судове рішення касаційної інстанції, прийняте зі спору про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, отже відносини у наведеній справі та у справі що переглядається у касаційному порядку, а відтак і спосіб захисту порушеного права не є подібними, сам спосіб спрямований на реальний захист порушеного права оскільки у разі задоволення такого позову право користування спірною земельною ділянкою припиняється.

У справі №6-222цс14 Верховним Судом України переглянуто судове рішення касаційної інстанції, прийняте зі спору про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та повернення земельних ділянок, отже відносини у наведеній справі та у справі що переглядається у касаційному порядку, а відтак і спосіб захисту порушеного права не є подібними, сам спосіб спрямований на реальний захист порушеного права оскільки у разі задоволення такого позову право користування спірною земельною ділянкою припиняється. Крім того, позивачем-2 неправильно зазначено, що судове рішення Верховний Суд України у вказаній справі прийняв 28.01.2015, оскільки таке рішення прийнято 04.02.2015.

Також безпідставними є доводи прокурора, викладені у письмових поясненнях, про те, що у справах №6-162цс15, №6-319цс15 Верховний Суд України по іншому застосував норми матеріального права.

Так, у справі №6-162цс15 Верховний Суд України переглянув судове рішення касаційної інстанції, прийняте зі спору про визнання протиправними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання вчинити дії, отже відносини у наведеній справі та у справі що переглядається у касаційному порядку, а відтак і спосіб захисту порушеного права не є подібними, сам спосіб спрямований на реальний захист порушеного права оскільки у разі задоволення такого позову право користування спірною земельною ділянкою припиняється.

У справі №6-319цс15 Верховний Суд України переглянув судове рішення касаційної інстанції, прийняте зі спору про визнання недійсним державного акта, зобов'язання вчинити дії та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування, отже відносини у наведеній справі та у справі що переглядається у касаційному порядку, а відтак і спосіб захисту порушеного права не є подібними, сам спосіб спрямований на реальний захист порушеного права оскільки у разі задоволення такого позову право користування спірною земельною ділянкою припиняється.

При цьому слід зазначити, що згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 05.05.2011, "Справа "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України"", у судовому рішенні національного суду можливим є посилання на судові рішення українських судів, у яких суди схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, якими врегульовано подібні відносини, або у яких був загальний підхід національних судів у таких справах (п.56), та вбачається, що відповідне тлумачення або загальний підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття судового рішення зі спору у подібних відносинах.

Також слід зазначити, що наведені вище положення частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачають застосування такого способу захисту цивільних прав та інтересів як визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії, у рівній мірі як стосовно актів, виданих органом державної влади, так і виданих органом Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, отже доводи учасників судового процесу про можливість застосування цієї норми як норми прямої дії без врахування зазначених вище правових позицій Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, є безпідставними.

Крім того, з урахуванням наведеного доводи учасників судового процесу про те, що судами неправильно ототожнено акт органу місцевого самоврядування, про який зазначено у наведеній вище постанові Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.11.2014 зі справи №21-405а14, із спірним актом у даній справі, який прийнято районною державною адміністрацією, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки обрання належного способу захисту порушеного права має здійснюватись в усіх випадках звернення у суд для вирішення спору, у тому числі і щодо актів державних органів.

Вказані висновки також вбачаються із постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.04.2015 зі справи №3-26гс15.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав вважати, що апеляційний господарський суд порушив або неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 у справі Господарського суду Одеської області №916/983/13, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.П. Коробенко