ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2015 року Справа № 913/19/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Сєвєродонецької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 рокуу справі№ 913/19/15господарського судуЛуганської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доСєвєродонецької міської ради провизнання недійсною додаткової угоди б/н від 06.12.2011 року до договору оренди землі № 040841900120 від 14.03.2008 року, державна реєстрація від 14.04.2008 року № 040841900120

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився,- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 06.12.2011 року до договору оренди землі № 040841900120 від 14.03.2008 року, державна реєстрація від 14.04.2008 року № 040841900120.

Рішенням господарського суду Луганської області від 15.06.2015 року у справі № 913/19/15 позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду б/н від 06.12.2011року до договору оренди землі № 040841900120 від 14.03.2008 року, державна реєстрація від 14.04.2008 року № 040841900120, який укладений між ФОП ОСОБА_4 та Сєвєродонецькою міською радою.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Сєвєродонецька міська рада звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року у справі № 913/19/15 апеляційну скаргу Сєвєродонецької міської ради залишено без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2015 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Сєвєродонецька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 15.06.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року у справі № 913/19/15 та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст. 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 203, 215, 216, 256, 261, 263, 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 30.11.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролова А.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга Сєвєродонецької міської ради прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.12.2015 року № 03-05/2287 для розгляду касаційної скарги у справі № 913/19/15, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.12.2015 року, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 29.12.2015 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін.

28.12.2015 року на адресу Вищого господарського суду України від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке задоволено колегією суддів касаційної інстанції.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Сєвєродонецької міської ради № 1840 від 25.01.2008 року вирішено передати ОСОБА_4 в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під будівлю закусочної літній майданчик) терміном на 25 років земельну ділянку площею 0, 0308 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, під будівлю закусочної та літній майданчик.

14.03.2008 року Сєвєродонецька міська рада та ОСОБА_4 уклали договір оренди землі № 040841900120, який 14.04.2008 року був зареєстрований у Сєвєродонецькому міському реєстраційному офісі Луганської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис за № 040841900120.

Відповідно до вказаного вище Договору земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 0, 0308 га була передана у користування позивачу, що підтверджується актом передачі-прийняття земельної ділянки в натурі від 14.04.2008 року підписаного сторонами без зауважень.

Згідно п. 5 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 92 520, 12 грн.

Судами встановлено, що на час укладення сторонами вищевказаного Договору діяла нормативна оцінка земель, затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 року № 1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка".

Відповідно до п. 8 Договору останній укладено на 25 років строком по 25.01.2033 року включно. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 Договору сторони передбачили, що орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: 9 252, 01 грн., що складає 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно п. п. 12, 14 Договору розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання; зміни розмірів земельного податку, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавством. Земельна ділянка передається в оренду: під будівлю закусочної та літній майданчик.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 25.06.2009 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1, якою сторони внесли зміни в п. п. 5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, п. 5 змінили на "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: Земельна ділянка під закусочну - 58 828 грн. 50 коп. Земельна ділянка під літній майданчик - 47 754 грн. 90 коп.".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, додаткова угода до Договору оренди не проходила державну реєстрацію в установленому законом порядку. Згідно наданих представником позивача пояснень протягом тривалого часу реєстрація додаткових угод до договорів оренди землі Сєвєродонецькою міською реєстраційною філією Державного підприємства Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах не здійснювалася.

06.12.2011 року сторонами була укладена спірна додаткова угода б/н, державна реєстрація від 06.12.2011 року за № 441290004000473, якою сторони внесли зміни в п. п. 5, 9, 11 Договору оренди землі, зокрема, п. 5 змінили на "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий НОМЕР_1 становить: 243239 грн. 92 коп.".

Судами досліджено, що додаткова угода укладена на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 року "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" та керуючись рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради "Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради" від 28.04.2011 року за № 516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 21.07.2011 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій п. п. 9, 11 Договору оренди землі змінено на: "Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі: з 01.07.2011 по 31.12 2011 - 14 594 грн. 40 коп. на рік, що складає 6 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 17 026 грн. 79 коп. на рік, що складає 7 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 19 459 грн. 19 коп. на рік, що складає 8 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 21 891 грн. 59 коп. на рік, що складає 9 % від нормативної грошової оцінки; з 01.01.2015 - 24 323 грн. 99 коп. на рік, що складає 10 % від нормативної грошової оцінки.

Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі: з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 1 216 грн. 20 коп., з 01.01.2012 по 31.12 2012 - 1 418 грн. 90 коп., з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 1 621 грн. 60 коп., з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 1 824 грн. 30 коп., з 01.01.2015 - 2 027 грн. 00 коп. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Згідно п.3 додаткової угоди вона є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011 року.

За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, вірним є висновок судів про те, що для надання оцінки відповідності спірної додаткової угоди вимогам законодавства на момент її вчинення має бути з'ясовано питання щодо дійсності на вказаний момент, тобто станом на 07.02.2012 року, рішення Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 року, яке скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014 року.

Договір оренди землі, згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі", - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Згідно пп. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. п. 288.1., 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Положеннями п. 288.4., пп. пп. 288.5.1., 288.5.2. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 року № 2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, згідно яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Отже, вірним є висновок судів про те, що згідно наведених норм Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковим кодексом України передбачено лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати.

Крім того, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Таким чином, враховуючи наведені норми права, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

Згідно ч. 2 ст.18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Положеннями п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Нормою ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Сєвєродонецька міська рада реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, прийняла рішення № 431 від 29.03.2011 року, яке, як вже зазначалося вище, було визнане протиправним та скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що із змісту ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, оскільки рішення Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 року було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 06.12.2011 року до договору оренди землі № 040841900120 від 14.03.2008 року, державна реєстрація від 14.04.2008 року № 040841900120 укладеної ФОП ОСОБА_4 та Сєвєродонецькою міською радою.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, також, передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Таким чином, обґрунтованим є висновок судів про те, що саме зобов'язання за визнаною недійсною додатковою угодою до договору оренди припиняється на майбутнє (ст. 207 Господарського кодексу України), однак недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України), та в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів відповідача стосовно застосування строку позовної давності з огляду на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а тому судами вірно зазначено, що днем початку перебігу вказаного строку є дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення № 431 від 29.03.2011 року, що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014 року (дата прийняття Вищим адміністративним судом України відповідної ухвали).

За таких обставин, враховуючи те, що позовну заяву було подано до місцевого господарського суду 16.04.2015 року суди дійшли вірного висновку про те, що останню подано в межах встановленого ст. 257 Цивільним кодексом України трирічного строку позовної давності.

Також, необґрунтованими є доводи скаржника стосовно укладення договору оренди землі та додатків до нього позивачем як фізичною особою з огляду на наступне.

Так, судами встановлено, що земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0, 0308 га передана позивачу із земель комерційного використання (під будівлю закусочної літній майданчик). Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 знаходиться будівля закусочної, яка належить позивачу на праві власності.

Отже, судами встановлено, що Договором оренди земельна ділянка була надана позивачу для здійснення господарської діяльності, докази які б свідчили про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року у справі № 913/19/15 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року у справі № 913/19/15 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко