ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2015 року Справа № 910/25312/14
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Палій В.В. (доповідач), Прокопанич Г.К.
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ", м. Одеса,
на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2015
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015
зі справи № 910/25312/14
за позовом приватного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" (далі - ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ"), м. Одеса,
до 1. Державного агентства з питань кіно (далі - Агентство), м. Київ,
2. товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА БУДУЩЕЄ" (далі - ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ"), м. Одеса,
за участю 1. Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), м. Київ,
2. Міністерства культури України (далі - Міністерство), м. Київ,
про визнання недійсним додатку до договору та стягнення 24 360,00 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ПАТ "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" - Клітна А.В. предст. (дов. від 12.08.2014)
Агентство - Александров М.І. предст. (дов. від 14.07.2015)
ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ"- Сенкевич Н.І. керівник
ФДМУ - Зубенко М.О. предст. (дов. від 03.08.2015)
Міністерство - Петасюк Л.В. предст. (дов. від 14.01.2015)
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
ПАТ "Одеська кіностудія" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Міністерства культури України, ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2007 № 2 (далі - Додаткова угода № 2). до договору від 02.07.2003 № 16/06/02 та стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав у сумі 24 360,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначена угода є недійсною, оскільки її зміст суперечить чинному законодавству, зокрема, статті 475 Цивільного кодексу УРСР та статті 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XII (далі - відповідно ЦК УРСР, Закон № 3792-XII).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 910/25312/14 замінено неналежного відповідача - Міністерство культури України на належного - Агентство.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2015 (суддя Картавцева Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 (судді Верховець А.А. - головуючий, судді Остапенко О.М. Шипко В.В.), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ "Одеська кіностудія" просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що ПАТ "Одеська кіностудія" є єдиним правонаступником Одеської кіностудії художніх фільмів, у тому числі майнових авторських прав на створені нею фільми, але ці права без згоди ПАТ "Одеська кіностудія" передано, зокрема, за Додатковою угодою № 2.
Агентство у відзиві просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" у відзиві просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Міністерство у відзиві просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
У судовому засіданні 22.12.2015 оголошено перерву до 29.12.2015.
ФДМУ у відзиві просив касаційну скаргу задовольнити.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, ФДМУ та Міністерства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:
- 02.07.2003 Міністерство культури та мистецтв України, державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів", правонаступником якого є позивач, і ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" уклали договір № 16/06/2002 (далі - Договір), за яким передали ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" строком на п'ять років (з 02.06.2003 по 02.06.2008) виключні майнові права на використання фільмів, зазначених у додатках № 1 та № 2 до цього Договору, виробництво яких здійснено Кіностудією;
- 24.02.2006 Міністерство культури і туризму України, державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів" та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" підписали додаткову угоду № 1 до Договору (далі - Додаткова угода № 1), у якій умови Договору виклали в новій редакції в частинах обсягів переданих майнових авторських прав, встановлення строку дії Договору (до 31.12.2014), а також стосовно пункту 3.1 Договору [за змістом пункту 3.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) доходи, отримані від реалізації фільмів розподіляються між Міністерством культури і туризму України та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ"];
- 27.07.2007 Державна служба кінематографії Міністерства культури і туризму України та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" уклали Додаткову угоду № 2 (оспорювана позивачем угода), за умовами якої ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ" передано всі майнові авторські права на фільми згідно з додатками, визначено розподіл доходів між Службою та ТОВ "ФІРМА БУДУЩЕЄ", одержаних від реалізації фільмів та продовжено строк дії Договору до 31.12.2020;
- фільми, які стали предметом Договору та Додаткової угоди № 2 створені в період з 1955 року по 1991 рік.
Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Додаткової угоди № 2 до Договору недійсною.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У частинах першій - третій та п'ятій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У прийнятті оскаржуваних судових рішень господарські суди виходили з того, що вимоги законодавства, згідно з якими саме власник майнових авторських має право надавати дозвіл на користування цими правами, Додатковою угодою № 2 не порушуються, оскільки майнові авторські права на фільми, яких стосується Додаткова угода № 2, на час її підписання належали державі.
Водночас в оскаржуваних судових актах зазначено, що наказом Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116, у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" до статного фонду закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (далі - ЗАТ "Одеська кіностудія"), назване державне підприємство припиняється шляхом його приєднання до ЗАТ "Одеська кіностудія".
Відповідно до статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно з приписами частин першої та третьої статті 59 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.
У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання, тобто, при приєднанні має місце універсальне правонаступництво.
Універсальне правонаступництво відрізняється від сингулярного правонаступництва тим, що охоплює перехід усіх прав та обов'язків приєднаних суб'єктів господарювання.
Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Указом Президента України від 10.09.1994 № 511/94 "Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка" установлено, що всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України - національною культурною спадщиною і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури України.
Частинами першою і третьою статті 483 ЦК УРСР (у редакції, чинній до прийняття 04.02.1994 Закону № 3792-XII) передбачалося, що авторське право на кінофільм або телевізійний фільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку; авторові ж сценарія, композиторові, режисеру-постановникові, головному операторові, художнику-постановникові і авторам інших творів, які увійшли складовою частиною в кінофільм або в телевізійний фільм, належить авторське право кожному на свій твір.
Для з'ясування питання про те, кому саме належали майнові авторські права на відповідні кінофільми станом на час укладення Договору та спірної угоди до нього, слід керуватися законодавством, що було чинне на момент виникнення авторських прав на кінофільми (щодо кожного аудіовізуального твору). Попередніми судовими інстанціями це питання не з'ясовувалося.
З урахуванням наведеного, висновки попередніх судових інстанцій про те, що до ЗАТ "Одеська кіностудія" не перейшли, зокрема майнові авторські права на фільми, створені Одеською кіностудією художніх фільмів є передчасними та такими, що не узгоджуються з наведеними нормами права і дослідженими обставинами справи.
Відповідно, передчасним є й висновок судів попередніх інстанцій про те, що, зокрема зміст Додаткової угоди № 2 не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а сторони при її укладенні мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.
При цьому слід зазначити, що судами не з'ясовано у позивача, з яких саме конкретних підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, позивач просить визнати недійсною Додаткову угоду № 2.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 зі справи № 910/25312/14 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Палій
Суддя Г. Прокопанич