ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2015 року Справа № 910/15686/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О., Чернов Є.В.за участю представників Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) позивача відповідача розглянув касаційну скаргу та касаційну скаргу Трохлюк А.М. Корчинська Л.В. Телицька В.А. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) Київської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 рокуу справі№910/15686/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс-92 ЛТД"доКиївської міської радиза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПублічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" Державної архітектурно-будівельної інспекції України провизнання права власності на нерухоме майноВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.08.2015 року (суддя Андреїшин І.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, зокрема, на нежитлові будівлі загальною площею 197,3 кв.м., а саме: прорабська літера ("А" 66,7 кв.м.), майстерня (літера "Б" 53,9 кв.м.), побутові приміщення (літера "Г" 76,7 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16 з тих мотивів, що позивачем не доведено суду належними доказами укладення між ним та СБМУ тресту "Строймеханізація" договору купівлі-продажу зазначених нежилих приміщень та відповідно набуття права власності на приміщення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015р. (судді Синиця О.Ф., Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.) рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2015 р. скасовано і прийнято нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Визнати за товариством з обмеженою віджповідальністю "Комплекс-92 ЛТД" (03035, м. Київ, вул. Механізаторів, 16, ідентифікаційний код 21584427) право власності на нежитлові будівлі загальною площею 197,3 кв.м., а саме: прорабська (літера "А" 66,7 кв.м.), майстерня (літера "Б" 53,9 кв.м.), побутові приміщення (літера "Г" 76,7 кв.м.), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16.

Апеляційною інстанцією встановлено, що спірні будівлі було збудовано у 1976-1980 роках, відповідно прийняття в експлуатацію цих будівель регулювалося згідно діючого на той час законодавства, а саме відповідними державними будівельними нормами і правилами.

З 1993 року та на момент звернення до господарського суду з цим позовом ТОВ "Комплекс-92 ЛТД" відкрито і безперервно володіло та користувалось спірними будівлями; шляхом підписання 23.04.1993 року Акту приймання-передачі на баланс одноповерхових цегляних будівель загальною площею 172 кв. м, балансовою вартістю 12537 крб., які розташовані за адресою: вул. Механізаторів, 16 та сплати позивачем цієї балансової вартості СМБУ "Строймеханізація" у розмірі 12537 крб., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 161 про прийняття від ООО "Комплекс 92" зазначеної суми, засвідченою печаткою СБМУ тресту "Строймеханізація" (Будмеханізація) фактично вчинено правочин, який має ознаки договору купівлі-продажу нежитлових будівель у відповідності з нормами чинного на той час законодавства.

Київська міська рада в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про будівництво спірної нерухомості в 1976-1980 р.р.., право власності СБМУ "Строймеханізація" не встановлено належними доказами. Суд апеляційної інстанції порушив ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 116 Земельного кодексу України, оскільки міською радою не приймалося рішення про передачу земельної ділянки ні СБМУ "Строймеханізація", ні ТОВ "Комплекс-92 ЛТД", відсутні належні докази про відведення земельної ділянки на момент здійснення будівництва, спірні будівлі не вводилися в експлуатацію, оскільки відповідний акт робочої комісії про таке введення відсутній. Судом невірно застосовано ст. 224 ЦК УРСР, оскільки сплата грошових коштів не може свідчити про договір купівлі-продажу, суд не врахував, що за актом від 23.04.1993 р. позивачу передано на баланс будівлі загальною площею 172, 2 кв.м., тоді як суд визнав право власності на будівлі загальною площею 197,3 кв.м.. Скаржник наводить роз'яснення п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" згідно з якими при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень. Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови. Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки. Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України № 3038-VI дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі. Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону. Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального права, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про відведення земельної ділянки за адресою вул. Механізаторів, 16 СБМУ "Строймеханізація", оскільки не врахував, що земельна ділянка, на частині якої розташовані спірні будівлі, відведена згідно рішення Київської міської ради № 125/1335 від 18.03.2004 р., рішень про передачу земельної ділянки у власність чи користування позивачу чи СБМУ "Строймеханізація" для будівництва міська рада не приймала, документи, що посвідчують право власності чи користування відсутні. Визнанням права власності на об'єкти нерухомого майна судом порушено право територіальної громади міста.

Позивач у відзивах на касаційні скарги доводи скаржників заперечив, вважає, що предмет спору стосується визнання права власності на нерухоме майно і вимог щодо земельної ділянки не стосується, департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) не може бути залучений до участі у справі в порядку ст. 27 ГПК України; посилання міської ради на норми ст. 376 ЦК України є помилковими, оскільки будівництво будівель відбувалося за нормами чинного на той час законодавства УРСР, СРСР.

Вищий господарський суд України виходячи з п. 1 прохальної частини касаційної скарги вважає, що скаржником подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Згідно з нормою ст. 27 ГПК України передбачена можливість вступу третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справу на стороні позивача або відповідача чи їх залучення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін, до прийняття рішення господарським судом.

Таким чином, клопотання про залучення департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) суд відхиляє, оскільки заявник не може бути залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів на стадії перегляду судового рішення в касаційному порядку.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційних скарг, відзивів, приходить до висновку, що касаційна скарга міської ради підлягає задоволенню, а касаційна скарга департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) відхиляється з наступних мотивів.

В обґрунтування позову про визнання права власності позивач послався на ті обставини, що володіє спірним нерухомим майном загальною площею 197, 3 кв.м., що знаходиться на вул. Механізаторів, 16 в місті Києві, з квітня 1993 р.; спірне майно набуто шляхом укладення договору купівлі-продажу згідно чинного на час його укладення законодавства та прийнято на баланс згідно з актом приймання-передачі від 23.04.1993 р.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на норми ст.ст. 318, 392 ЦК України.

Судом встановлено, що 23.04.1993 року між Спеціалізованим будівельно-монтажним управлінням тресту "Строймеханізація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс-92 ЛТД" було підписано акт прийому-передачі на баланс одноповерхових кірпічних будівель загальною площею 172 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16.

Слід визнати вірним висновок місцевого господарського суду, що відповідно до зазначеного акту одноповерхові кірпічні будівлі загальною площею 172 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16, були передані на баланс ТОВ "Комплекс-92 ЛТД", а не у власність, оскільки даний акт за своєю правовою природою лише фіксує факт передачі з балансу Спеціалізованого будівельно-монтажного управління на баланс господарського товариства будівель, а не породжує права та обов'язки сторін, як правочин.

Зокрема, цей акт містить посилання на те, що він підписаний на виконання Наказу № 143 від 17.04.1993 р.

Проте, цього Наказу ані в оригіналі, ані в копії суду надано не було, тому встановити, ким він виданий, яке розпорядження містить та які права та обов'язки породжує, встановити наразі неможливо, а всі посилання позивача стосовно цього є припущеннями.

Також господарський суд правомірно не прийняв як належний доказ набуття у власність спірних приміщень подану позивачем квитанцію № 161 від 23.04.1993 року, за якою Товариством з обмеженою відповідальністю було сплачено СБМ управління тресту "Строймеханізація" 12 537,00 крб. При цьому господарський суд врахував, що дана квитанція була подана позивачем також в межах справи № 910/6067/14 як доказ сплати за передачу на баланс приміщень площею 597,1 кв.м. відповідно до іншого акту прийому-передачі від 23.04.1993 р., про що свідчить надана суду копія постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 р.

Касаційна інстанція не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що з огляду на ст.ст. 47, 154, 224 ЦК УРСР між ТОВ "Комплекс-92 ЛТД" та СБМУ тресту "Строймеханізація" було укладено саме договір купівлі-продажу та спірні будівлі було передано у власність з таких мотивів.

Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою повинні укладатися в письмовій формі.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 154 цього кодексу коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Згідно з ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Акт від 23.04.1993 року між Спеціалізованим будівельно-монтажним управлінням тресту "Строймеханізація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс-92 ЛТД" прийому-передачі на баланс не може розглядатися як письмовий договір в розумінні ст.ст. 153, 154, 224 ЦК УРСР, оскільки не містить істотних умов, зокрема, предмету та ціни, що узгоджені сторонами.

Таким чином, касаційна інстанція вважає, що висновок апеляційного господарського суду про укладення договору купівлі-продажу на спірні будівлі зроблено без належної оцінки обставин, що дозволяють дійти висновку щодо укладення договору у визначеній законом формі.

Судом також не встановлено, а позивачем не доведено обставин відведення земельної ділянки, на якій побудовані нежитлові будівлі загальною площею 197,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Механізаторів, 16. Також відсутні правовстановлюючі документи.

Касаційна інстанція зазначає, що департамент департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), заперечуючи проти права власності позивача на обєкти нерухомого майна шляхом оспорення судового рішення у справі, яким це право визнається, не заявляє правових претензій на це майно, тоді як право власності може бути оспорено в суді особами, права та інтереси яких порушені.

Доводи скарги департаменту свідчать, що визнанням права власності на об'єкти нерухомого майна судом порушено право територіальної громади міста.

Разом з тим, зазначений департамент не виступає особою, що здійснює права територіальної громади міста, оскільки такою особою щодо земельних прав громади на якій розташоване спірне нерухоме майно є міська рада за змістом норм ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.. 116 Земельного кодексу України.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) в спірних відносинах не доводить речово-правових вимог щодо спірного майна, наявності у нього будь-яких речових чи зобов'язальних прав на спірні об'єкти нерухомості, а так само не є власником спірної земельної ділянки на якій це майно розташоване, тому спір у справі не стосується прав та обов'язків департаменту, відтак, останній не є особою, якою може бути оскаржено судове рішення у справі.

За наведених мотивів у задоволенні скарги департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) слід відмовити.

Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що мотиви місцевого господарського суду щодо статусу спірних об'єктів нерухомого майна як самочинного будівництва з огляду на норми ст. 376 ЦК України слід визнати помилковими.

Так, з встановлених обставин вбачається, що будівництво нерухомості здійснював не позивач, а СБМУ "Строймеханізація" в 1976-1980 р.р. Станом на час здійснення такого будівництва норма ст. 376 ЦК України, яка набула чинності 01.01.2004 р., спірних відносин не регулювала, оскільки статус будівництва та порядок його здійснення регулювалося згідно діючого на той час законодавства, а саме відповідними державними будівельними нормами і правилами, про що обґрунтовано вказав апеляційний господарський суд.

За наведених обставин застосування норм ст. 376 ЦК України невірне, з огляду на що слід погодитися з доводами відзиву позивача на касаційну скаргу міської ради щодо відсутності підстав для застосування норми ст. 376 ЦК України у спірних правовідносинах. При цьому, касаційна інстанція вважає, що слід виключити з мотивувальної частини рішення господарського суду першої інстанції висновки щодо статусу спірного майна як самочинного будівництва.

Разом з тим, помилкове застосування норми ст. 376 ЦК України не призвело до неправильного вирішення спору, на правильність висновків господарського суду першої інстанції щодо відмови в позові про визнання права власності не впливає.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про визнання права власності не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення, тоді як у апеляційного господарського суду не було передбачених ст. 104 ГПК України підстав для скасування законного судового рішення господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За наслідками перегляду оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду суд касаційної інстанції приходить до висновку про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що зумовлюють скасування постанови.

При таких обставинах, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду слід скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015р. у справі №910/15686/15 господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2015 р. залишити в силі.

В задоволенні касаційної скарги департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за касаційною скаргою Київської міської ради в сумі 2193 грн віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс-92 ЛТД".

Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Ж. Корнілова

Є. Чернов