ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 925/286/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Качуєвський М.О. - дов. №01/012016 від 04.01.2016р., Спіріна О.Ю. - директор,від відповідача:Зименко А.І. - дов. б/н від 04.01.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016р.у справі господарського суду№925/286/16 Черкаської областіза позовомПриватного підприємства "Про-Пре"до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія"простягнення 739 649,51грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарський суд Черкаської області від 13.06.2016р. у справі №925/286/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016р. у справі №925/286/16 вищезазначене судове рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" на користь Приватного підприємства "Про-Пре" 683 725,62грн. - інфляційні втрати та 55 923,89грн. - 3% річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 15.11.2016р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 29.11.2016р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представники позивача заперечували проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Черкаської області від 16.09.2015р. у справі №925/755/14 (набрало законної сили 10.12.2015р.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Еконія" на користь Приватного підприємства "Про-Пре" 1117253,50грн. - основного боргу за корки, 66875,85грн. - 3 % річних за період з 26.06.2012р. по 10.07.2014р. та 133711,04грн. - інфляційних за прострочення розрахунків за період з липня 2012 року по червень 2014 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вищезазначеним судовим рішенням встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини з поставки товару, оформлені у спрощений спосіб, відповідно до яких ПП "Про-Пре" передав, а ТОВ ПІІ "Еконія" прийняв товар - корки (пробка) Sport Cap PL на загальну суму 1 181 040,00грн., що підтверджується видатковими накладними.

Дане судове рішення фактично виконано 10.03.2016р. (що підтверджується платіжним дорученням від №598).

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 683 725,62грн. - інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості за період з липня 2014р. по лютий 2016р., а також 55 923,89грн. - 3% річних, нарахованих на суму основної заборгованості за період 11.07.2014р. по 10.03.2016р.

Місцевим господарським судом при перевірці розрахунку нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат встановлено, що останній є вірними, проте, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Статтями 256 та 257 ЦК України визначено позовну давність, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлений для загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Місцевим господарським судом встановлено, що строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних починає перебіг з моменту передачі товару (червень, липень 2012 року). В той час, як встановлено апеляційною інстанцією, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 23.03.2016р. (що підтверджується поштовим конвертом 03113 2133023 7).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Тобто, позовна давність переривається не в будь-якому випадку пред'явлення позову, а лише в тому разі, коли особа, маючи право вимоги на час звернення з позовом, подає позов, предметом якого є не вся вимога, а лише її частина. При цьому, у ч. 2 ст. 264 ЦК України йдеться про дійсну вимогу, право на яку має особа на момент пред'явлення позову, а не про вимоги особи, право на які може виникнути у майбутньому.

Так, місцевим господарським судом встановлено, що при пред'явленні позову у справі №925/755/14 позивач заявив до відповідача не частину, а всі можливі на той час вимоги про стягнення з останнього основного боргу, інфляційних та 3% річних за порушення зобов'язання по оплаті корків.

Крім того, слід зазначити, що під час вирішення спору у справі №925/755/14 позивач ще не мав та не міг мати права на вимоги про стягнення 683725,62грн. - інфляційних втрат за період з липня 2014р. по лютий 2016р. та 55 923,89грн. - 3% річних за період 11.07.2014р. по 10.03.2016р., оскільки останні були неіснуючими, а тому й об'єктивно не могли бути частиною вимоги у справі №925/755/14.

Таким чином, рішення господарського суду Черкаської області від 16.09.2015р. у справі №925/755/14 само по собі не може вважатися доказом переривання позовної давності у розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України.

Беручи до уваги вищевикладене, на відміну від апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 1117 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016р. у справі №925/286/16 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2016р. у справі №925/286/16 - залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016р. у справі №925/286/16 - скасувати.

Рішення господарського суду Черкаської області від 13.06.2016р. у справі №925/286/16 - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Про-Пре" (03680, м. Київ, вул. Радищева, буд. 3, оф. 404-В, код ЄДРПОУ 30679531) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство з іноземними інвестиціями "Еконія" (19700, м. Золотоноша Черкаської області, вул. Шевченка, буд. 24, код ЄДРПОУ 35233190) - 13 313,69грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Господарському суду Черкаської області доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач