ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 918/350/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого

Алєєвої І.В.

Рогач Л.І.

за участю представників: позивачаЮрченко Е.С. - довіреність від 08.11.2016 Чернявський О.В. - довіреність від 08.11.2016 відповідачаКрасовський В.Б. - довіреність від 01.04.2016 розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро"на постановувід 30.08.2016 р. Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 918/350/16 господарського суду Рівненської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання договору оренди землі недійсним

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ТОВ "Акріс Агро" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "Гоща-Мілк" та ГУ Держгеокадастру у Рівненській області про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 18.09.2015 року, посилаючись на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

30.06.2016 року позивач своєю заявою уточнив позовні вимоги та, окрім визнання недійсним спірного договору, просив суд визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 року № 17-213/36-15-СГ про проведення торгів у формі аукціону земельної ділянки сільськогосподарського призначення, посилаючись на приписи, пункту г) частини 4 статті 137 Земельного кодексу України.

ГУ Держгеокадастр у Рівненській області у відзиві від 22.06.2016 року заперечував проти позовних вимог, посилаючисть на відсутність порушеного права чи інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, на момент цього звернення. Також, відповідач зазначав про невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права у зв'язку з неможливістю забезпечити відновлення порушеного права позивача за допомогою такого способу захисту.

Відповідач ТОВ "Гоща-Мілк" у відзиві від 07.07.2016 р. також заперечував проти позовних вимог, посилаючисть на недоведеність позивачем порушення його прав та інтересів укладанням спірного договору оренди земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.07.2016 року (суддя Політика Н.А.) у позові відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваним правочином не було порушено прав чи охоронюваних законом інтересів позивача та можливості забезпечення захисту чи відновлення його порушеного права даним судовим рішенням, що свідчить про необґрунтованість позову ТОВ "Акріс Агро".

За апеляційною скаргою ТОВ "Акріс Агро" Рівненський апеляційний господарський суд (судді: Огороднік К.М., Коломис В.В., Тимошенко О.М.), переглянувши рішення господарського суду Рівненської області від 07.07.2016 року в апеляційному порядку, залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Акріс Агро" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарсього суду 30.08.2016 року та рішення господарського суду Рівненської області від 07.07.2016 року скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з посиланням на те, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на вимоги частини 12 статті 135 Земельного кодексу України, за змістом якої, умови оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час укладення договору купівлі - продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки.

Зважаючи на те, що встановленню строку дії договору оренди передує прийняття відповідного рішення організатором торгів права оренди на земельну ділянку слідує, що відсутність встановлення такого строку в Наказі ГУ Держгеокадастру у Рівненській області (права оренди земельної ділянки)тягне за собою незаконність його встановлення в майбутньому в оголошенні про проведення торгів та договорі оренди з переможцем, оскільки законом передбачено спеціальну процедуру встановлення строку дії договору оренди в даному випадку (визначення строку в рішенні організатора земельних торгів). Встановлення в договорі оренди землі строку дії договору 49 років не відповідає наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, яким такий строк не визначався.

У відзиві від 17.11.2016 року ТОВ "Гоща-Мілк" заперечуючи проти касаційних вимог, вказував на те, що ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не було встановлено реального негативного впливу на конкретні права чи інтереси позивача внаслідок укладання оскаржуваного договору оренди земельної ділянки.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 року № 17-213/36-15-СГ було вирішено провести земельні торги у формі аукціону щодо продажу права оренди за користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 180,7 га, кадастровий номер: 5624680700:01:001:0194, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Вказаним наказом був встановлено стартовий розмір річної орендної плати за користування спірною земельною ділянкою в розмірі 281105,94 грн., а також затверджено проект договору оренди землі з визначеними умовами користування та передбачено обов'язок продати право оренди на вказану земельну ділянку на земельних торгах.

18.09.2015 року на виконання зазначеного наказу були проведені земельні торги з продажу права оренди на спірну земельну ділянку, переможцем торгів визнано в ТОВ "Гоща-Мілк", яке запропонувало найвищу плату за користування вищезазначеною земельною ділянкою - 565022, 93 грн.

За результатами зазначених торгів складено відповідний протокол від 18.09.2015 року, який без будь-яких зауважень був підписаний уповноваженими представниками виконавця аукціону, його ліцитатора, організатора, переможця, а також учасників цього аукціону, зокрема, позивача.

За результатами вищенаведеного аукціону між відповідачами був укладений договір оренди землі, за умовами якого ГУ Держгеокадастру у Рівненській області на підставі протоколу земельних торгів від 18.09.2015 року для ведення сільськогосподарського виробництва передав ТОВ "Гоща-Мілк" в строкове платне користування земельну ділянку площею 180,7 га, кадастровий номер 5624680700:01:001:0194, що знаходиться на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, предметом спору у даній справі є вимога ТОВ "Акріс Агро" про визнання недійсним договору оренди землі від 18.09.2015 р., укладеного між переможцем торгів ТОВ "Гоща-Мілк" та ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на порушення при укладенні оспорюваного договору за результатами проведеного аукціону, одним з учасників якого був останній.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цього позову.

Проте, судова колегія вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанції передчасним та таким, що зроблений без врахування відповідних норм діючого законодавства.

Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 1 Господарського процесуального Кодексу України згідно яких підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Передбачені законодавством способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу мають бути спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростовання презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах верховного Суду України від 10.02.2016 р. у справі №6-3005цс15, від 25.05.2016 р. у справі №6-605цс16.

Як вже зазначалось, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений за результатами аукціону.

При цьому, позивач посилався на те, що приписи статті 638 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України "Про оренду землі" щодо обов'язковості встанволення строку дії договору кореспондується з положеннями підпункту г) частини 4 статті 135 Земельного кодексу України, якими встановлено, що проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються:

а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами;

б) стартова ціна лота;

в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах;

г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

А відповідно до пункту 12 вказаної статті, умови, оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи питання щодо порядку визначення строку договору ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції з'ясовані не були.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що обмежившись лише посиланням на невизначеність позивачем його порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду, суди не звернули уваги, що за приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене та надати оцінку всім доказам та доводам сторін, встановивши, на підставі норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, обставини, справи, виходячи з предмету та підстав позову та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, із наданням належної оцінки всім доводам сторін.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 р. у справі № 918/350/16 та рішення господарського суду Рівненської області від 07.07.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач