ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 915/1975/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу фермерського господарства "Оазис", с. Іванівка Первомайського району Миколаївської області (далі - Господарство),

на рішення господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2016

зі справи № 915/1975/15

за позовом Господарства

до приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро", смт Врадіївка Миколаївської області (далі - Підприємство),

про стягнення 1 667 345,18 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'яв.,

відповідача - Гурова В.Г.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення: 913 449, 27 грн. основного боргу; 725 561,17 грн. "інфляційних втрат"; 113 177, 01 грн. - 3% річних у зв'язку з порушенням умов договору на послуги зі зберігання зерна від 02.09.2008 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016 (суддя Коваль С.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 (колегія у складі: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М. і Колоколов С.І.): позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Господарства: 38 927,21 грн. основного боргу; 7 637,20 грн. - 3% річних; 43 355, 38 грн. "інфляційних втрат"; 1348, 80 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Господарство просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Скаргу мотивовано порушенням названими судовими інстанціями норм процесуального права, а саме вимог статей 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 525, 610, 631, 625, 936, 938 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У письмових запереченнях на касаційну скаргу Підприємство зазначає про необґрунтованість доводів скаржника та про законність оскаржуваних судових рішень і просить останні залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Від Господарства надійшло письмове клопотання "про відкладення судового засідання" з посиланням на "знаходження представника Фермерського господарства "Оазис" за довіреністю Плечій В.В. на лікарняному та неможливість явки у судове засідання представника за довіреністю Вегери А.А. у зв'язку із відрядженням". Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення даного клопотання, оскільки: ухвалою названого суду від 07.11.2016 явку представників сторін у судовому засіданні визнано необов'язковою; оскільки не наведено доводів та не подано доказів неможливості явки в судовому засіданні інших представників Господарства, якщо скаржник вважав таку явку необхідною; матеріали справи містять достатній обсяг відомостей для розгляду касаційної скарги і без участі представника Господарства.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи і правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Господарством (виконавець) і Підприємством (замовник) укладено Договір, згідно з яким:

- замовник зобов'язався передати сільськогосподарську продукцію (зерно колосових, бобових і насіння олійних культур), а виконавець зобов'язався прийняти її для визначення якості, підробки, сушки, відповідального зберігання, знешкодження шкідників у разі необхідності і відвантаження (далі - Послуги): кукурудзи до 4000 т; соняшнику до 600 т (пункт 1.1);

- замовник зобов'язується своєчасно розрахуватися за надані йому Послуги та після закінчення строку зберігання продукції забрати її у виконавця (пункти 2.1.2 і 2.1.3);

- оплата Послуг здійснюється замовником після підписання акта приймання-передачі виконаних послуг протягом 2-х днів з часу отримання рахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 3.1);

- у разі неоплати замовником наданих послуг виконавець має право утримати належну йому в оплату послуг частину продукції, що знаходиться на зберіганні, про що складається односторонній акт-розрахунок, який посвідчує належну оплату наданих виконавцем послуг. Вартість продукції, яка утримується в оплату послуг, визначається на основі ринкових цін, які склалися на момент зарахування продукції в рахунок оплати (пункт 3.2);

- виконавець залишає за собою право змінювати тарифи за надані послуги у разі зміни цін на енергоносії, матеріальні ти інші ресурси. У такому разі виконавець попереджає замовника про зміни у підвищенні вартості послуг, надає документально підтверджене обґрунтування змін у витратах (пункт 3.4);

- Договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 5.3);

Додатковою угодою від 02.09.2008 № 1 до Договору визначені обмежувальні якості продукції, яку передано на зберігання, а саме: соняшник, вологість до 8%; вологість до 14,5%; сміттєва домішка до 2%; зернова домішка до 10%.

На виконання умов Договору, замовник передав, а виконавець прийняв на зберігання у період вересень - листопад 2008 року: 654 314 кг (залікова вага) насіння соняшника; 149 654 кг (залікова вага) зерна кукурудзи.

14.04.2009 Господарство виставило Підприємству рахунок №1404-1 на оплату послуг за Договором на суму 38 927,21 грн. (у т.ч. ПДВ -6487,87 грн.) з очищення та сушки соняшника та кукурудзи.

Листом від 07.09.2009 №36 відповідач просив позивача в семиденний термін повернути належну йому продукцію, а саме: 654 314 кг насіння соняшника та 140 654 кг зерна кукурудзи.

Листом від 23.10.2009 № 2310-1 Господарство повідомило Підприємство про зміну вартості Послуг за Договором, який (лист) направлено разом з повідомленням про необхідність доведення базових показників партії соняшнику до 7% вологи та до 2 % сміття.

Відповідач у передбаченому Договором порядку не розрахувався за надані позивачем Послуги, у зв'язку з чим позивач скористався правом, передбаченим пунктом 3.2 Договору, на утримання продукції до проведення розрахунку за надані Послуги.

30.03.2010 позивачем на адресу відповідача направлено акт виконаних робіт № 1, до якого включені всі Послуги, надані відповідачу на підставі Договору за період з 08.11.2008 по 30.03.2010. Згідно з цим актом позивачем виставлено для оплати відповідачу рахунок № 3003/1 на суму 194 656,49 грн.

Протягом 2011-2012 років на адресу відповідача направлялися акти виконаних робіт, рахунки на оплату послуг, наданих згідно з Договором, а саме: спільний рахунок та акт виконаних робіт від 10.01.2011 № 1001-2; акти виконаних робіт та рахунки на оплату послуг: від 07.04.2011 № 0704-1; від 01.06.2011 № 0106-1; від 01.09.2011 № 0109-1; від 15.12.2011 № 1512-2; від 10.03.2012 № 1003-1; від 14.05.2012 № 1405-1; від 14.07.2012 № 1407-1; від 01.10.2012 № 0110-1; від 15.02.2013 № 1502-1; від 19.03.2012 №1903-1; акт від 06.02.2013 № 0602-1.

Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 01.03.2011, який підписано директором та бухгалтером відповідача.

Позивач не заперечує, що у грудні 2013 року отримав від відповідача оплату за зберігання його майна за Договором у сумі 112 689,25 грн. Відповідач посилається на те, що до теперішнього часу позивач не повернув здану йому на зберігання сільськогосподарську продукцію на суму 913 449, 27 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 у справі № 6/229/09, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2010, встановлено, що Господарство на законних підставах притримало сільгосппродукцію, що належить Підприємству, як це передбачено статтею 594 ЦК України, до повного розрахунку за надані ним послуги.

Оскільки Підприємство зобов'язання зі сплати основного боргу за надані за Договором послуги не виконало, Господарство звернулося до суду з позовом у даній справі.

Підприємство проти позову заперечувало, посилаючись на те, що: укладеним Договором не встановлено строки зберігання продукції; Господарством не надано в обґрунтування позову доказів направлення відповідачу повідомлень про зміну вартості послуг зберігання за Договором; Господарством пропущено позовну давність, у межах якої позивач міг звернутися до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача 38 927,21 грн. основного боргу, суди попередніх інстанцій, зазначили, що постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2015 у справі № 915/49/14 встановлено, що "притримання Господарством зерна Підприємства строком більше ніж 5 років є безпідставним, внаслідок чого вартість послуг по зберіганню у сумі 913 449 грн. 27 грн. фактично зрівнялась з вартістю переданої на зберігання продукції. В порушення норм чинного законодавства, позивач по даній справі неправомірно розпоряджався власністю відповідача по даній справі на протязі 5 років. На час отримання вимоги про повернення переданої на зберігання продукції - 10.09.2009 року, він мав право притримати лише частину належної позивачу продукції на суму 38 927, 21 грн., а не всю продукцію вартістю більше мільйона гривень".

Посилаючись на статтю 35 ГПК України, попередні судові інстанції дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню вартість наданих послуг у сумі 38 927,21 грн. Здійснивши перерахунок 3 % річних та "інфляційних витрат", суди дійшли висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних у сумі 7637,20 грн. та "інфляційні витрати" у сумі 43 355,38 грн.

Щодо застосування позовної давності місцевий господарський суд вказав, що "не вбачає підстав для застосування вказаних строків, оскільки між сторонами тривали розгляди справ за спірні період, грошові кошти та майно".

Проте відповідні висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на таке.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 913 449, 27 грн. основного боргу; 725 561,17 грн. "інфляційних втрат"; 113 177, 01 грн. - 3% річних у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначено в підпункті 2.6 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним, зокрема, у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (частина друга статті 1117 ГПК України), - за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин.

Отже, постанова Вищого господарського суду України від 22.01.2015 у справі № 915/49/14 не може мати преюдиціального значення.

Тому питання, пов'язані з: наявністю або відсутністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані за Договором Послуги; розміром основного боргу відповідача перед позивачем за Послуги, надані відповідно до Договору, - підлягали встановленню і доказуванню у цій справі на загальних підставах.

Проте попередні судові інстанції у розгляді справи згаданих обставин не з'ясували. Водночас дані обставини мали істотне значення для правильного вирішення спору зі справи з точки зору визначення як наявності заборгованості у заявленій до стягнення сумі, так і розміру такої заборгованості (якщо вона була наявна).

Неможливо погодитися й з мотивуванням оскаржуваного рішення місцевого господарського суду щодо незастосування позовної давності, "оскільки між сторонами тривали розгляди справ за спірні період, грошові кошти та майно". Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За змістом статей 256 і 267 названого Кодексу позовна давність не застосовується судом лише у таких випадках: якщо вона взагалі не пропущена (тобто позов подано в межах позовної давності), або якщо суд визнає поважними причини такого пропущення, або якщо про сплив позовної давності не заявлено жодною стороною у спорі. "Розгляди справ за спірні період, грошові кошти та майно" не визначаються законом як підстави (причини) незастосування судом позовної давності.

Отже, суд з урахуванням вимог статей 256, 257, 260, 261, 263, 264, 267 ЦК України мав з'ясувати (але не з'ясував) обставини, пов'язані з перебігом позовної давності в даній справі, в тому числі її початок, наявність зупинення та/або переривання перебігу позовної давності, наявність або відсутність її спливу, в разі такого спливу - наявність або відсутність поважних причин пропущення позовної давності тощо.

Не встановивши, таким чином, обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування судами норм матеріального права, у тому числі ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини другої статті 11110 названого Кодексу оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, на підставі поданих сторонами, а за необхідності й додаткового витребуваними доказами встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір згідно з вимогами закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фермерського господарства "Оазис" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.05.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 зі справи № 915/1975/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Студенець