ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 910/27375/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі№ 910/27375/15 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Депозитно-консалтингова компанія "Інтелект-Інвестментс" простягнення 3 085,33 грн в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Мазуренко О.І., дов. № 569 від 01.07.2016

- відповідача: Артамонов Д.В. - керівник

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Депозитно-консалтингова компанія "Інтелект-Інвестментс" про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов депозитарного договору № Д123/10 від 09.06.2010 у розмірі 3 085,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2015 у справі №910/27375/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016, відмовлено ПАТ "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" у задоволенні позовних вимог.

Судові рішення були мотивовані тим, що заборгованість відповідача за червень та липень 2013 року останнім оплачена, а доказів надання позивачем послуг по договору у період з 01.08.2013 по 31.08.2013, відображених у рахунку № АД-03085 від 31.08.2013 депозитарія, що було б підставою для їх оплати, позивачем не надано.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2016 у справі №910/27375/15 рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 у справі №910/27375/15 скасовано, справу № 910/27375/15 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості наданих послуг у період з 01.08.2013 по 31.08.2013 згідно акта-рахунку №АД-03085 від 31.08.2013 на суму 1 037,00 грн.

При новому розгляді, рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/27375/15 (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Тищенко А.І., Отрюха Б.В.), у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ПАТ "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, ст.ст. 47, 43, ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 у справі № 910/27375/15 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що змінюючи підставу позову, позивачем не пропущено строк позовної давності, а також, що судами при новому розгляді справи належним чином не були досліджені обставини, що послуги надані позивачем відповідачу в період з 01.08.2013 по 31.08.2013 та зазначені в акті-рахунку АД-03085 від 31.08.2013 відповідачем оплачені не були.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 09.06.2010 між Приватним акціонерним товариством "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів" (депозитарій), яке у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про депозитарну систему України" перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Депозитарно-консалтингова компанія "Інтелект-Інвестментс" (зберігач) укладено депозитарний договір № Д123/10, відповідно до якого зберігач доручив, а депозитарій зобов'язався надавати зберігачу послуги щодо відкриття та ведення рахунку у цінних паперах, зберігання належних зберігачу та його депонентам цінних паперів, обслуговування операцій на цьому рахунку, отримання доходів за цінними паперами на викладених нижче умовах відповідно до Положення про депозитарну діяльність, що затверджується рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Регламенту здійснення депозитарної діяльності депозитарію цінних паперів приватне акціонерне товариство "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів" (далі - Регламент Депозитарію), Положення про систему електронних розрахунків по цінних паперах приватного акціонерного товариство "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів" (далі - Положення про СЕР), чинного законодавства України та на підставі розпоряджень Зберігача.

Пунктом 2.3 договору встановлено обов"язок зберігача оплачувати послуги депозитарію та штрафи (за наявності) відповідно до актів-рахунків та рахунків, що надаються депозитарієм відповідно до умов договору.

Пунктами 3.2, 3.3 договору передбачено, що вартість депозитарних послуг депозитарію включає: щомісячну абонентську плату за обслуговування рахунку, яка не залежить від наявності та обсягу операцій зберігача; вартість депозитарних послуг залежно від операцій, що передбачені тарифами депозитарію. Щомісячна абонентська плата за обслуговування рахунку в цінних паперах стягується за технічну підтримку в робочому стані рахунку у цінних паперах зберігача та розраховується у визначеному договором порядку.

Відповідно до пункту 3.4 договору зберігач сплачує послуги депозитарію на умовах попередньої оплати відповідно до наданих йому рахунків та Актів-рахунків. Сума попередньої оплати залежить від авансового періоду, який не може бути менше 1 місяця. За цим договором авансовий період для зберігача дорівнює три місяці.

Згідно з пунктами 3.6 - 3.7 договору, щомісяця до 10-го числа місяця, наступного за місяцем отримання послуг від депозитарію, депозитарій готує та надає зберігачу засобами СЕР акт-рахунок прийому-здачі депозитарних послуг за попередній місяць, підписаний електронним цифровим підписом уповноваженої особи депозитарію та електронним цифровим підписом печатки депозитарію. Акт-рахунок містять дані про: загальну вартість виконаних послуг за місяць; залишок авансу або заборгованості зберігача станом на початок місяця; суму платежів зберігача за місяць; суму необхідного авансу, яка розраховується, як вартість виконаних депозитарієм послуг за останній місяць, помножена на кількість місяців авансового періоду; суму, яку повинен сплатити зберігач, яка розраховується виходячи з сум, зазначених у пп. 3.7.1 - 3.7.4 цього договору.

Пунктом 3.13 договору передбачено, що послуги вважаються наданими депозитарієм в повному обсязі, якщо до 20-го числа, наступного за місяцем отримання послуг, від зберігача не отримано обґрунтованих заперечень щодо якості та кількості послуг, наданих депозитарієм та зазначених у акті-рахунку.

Спір у справі, як зазначає позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову (№ 334 від 08.04.2016), виник у зв'язку з неоплатою відповідачем актів-рахунків №АД-2814 від 30.09.2012, №АД-00718 від 28.02.2013 та №АД-03085 від 31.08.2013.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

В обґрунтування зави про зміну підстави позову, позивач зазначає, що у вересні 2012 року згідно акту-рахунку №АД-2814 від 30.09.2012 ним було надано відповідачу послугу на суму 1 500,00 грн. Залишок авансу на початок місяця становив 11 грн 33 коп. Сплачено протягом місяця 500,00 грн. Отже, заборгованість відповідача за відповідним актом-рахунком становить 1 011,33 грн. Також, згідно неоплаченого відповідачем акту-рахунку №АД-00718 від 28.02.2013 позивачем були надані послуги відповідачу на суму 1 037,00 грн.

Відтак, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження здійснення відповідачем оплат за актами-рахунками № АД-2814 від 30.09.2012 та № АД-00718 від 28.02.2013, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими.

Водночас, відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що позивачем при поданні позову (із урахуванням заяви про зміну підстави позову) було частково пропущено строк позовної давності стосовно вимог про стягнення заборгованості за вищевказаними актами №АД-2814 від 30.09.2012, №АД-00718 від 28.02.2013.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктами 3-5 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно пунктів 2.2., 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Таким чином, враховуючи умови договору №Д123/10 від 09.06.2010 щодо строків виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за надані послуги (пункти 3.1., 3.2, 3.6., 3.7. договору), а також ту обставину, що заяву про зміну підстав позову було подано до господарського суду міста Києва 22.04.2016, про що свідчить відбиток штампу відділу діловодства господарського суду міста Києва, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем, з огляду на приписи статей 256, 257, 261 ЦК України, було пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення заборгованості за актами-рахунками №АД-2814 від 30.09.2012 та №АД-00718 від 28.02.2013, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані за договором послуги, а саме за актами-рахунками №АД-2814 від 30.09.2012 та №АД-00718 від 28.02.2013, задоволенню не підлягають.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині стягнення заборгованості за актом-рахунком приймання-передачі депозитарних послуг №АД-03085 від 31.08.2013 на суму 1 037,00 грн, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

В акті-рахунку №АД-03085 від 31.08.2013 зазначено, що позивачем було надано послуги за договором за період з 01.08.2013 - 31.08.2013 на суму 1 037,00 грн. Водночас, зазначений акт містить інформацію про розрахунок заборгованості за надані послуги у періоді з 01.08.2013 по 31.08.2013, з якого вбачається наступне:

- залишок заборгованості зберігача на 31.07.2013 - 3 085,33 грн;

- сплачено зберігачем у періоді: 01.08.2013 - 31.08.2013: 1 037,00 грн;

- залишок заборгованості зберігача на 31.08.2013 - 3 085,33 грн.

Таким чином, актом-рахунком приймання-передачі депозитарних послуг № АД-03085 від 31.08.2013, складеним позивачем, фактично підтверджується сплата відповідачем заборгованості за Договором за період з 01.08.2013 по 31.08.2013 у розмірі 1 037,00 грн, а відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного вище, враховуючи, що при новому розгляді справи, позивачем, при зміні підстави позову, порушено загальний строк позовної давності стосовно вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані за договором №Д123/10 від 09.06.2010 послуги, а саме за актами-рахунками №АД-2814 від 30.09.2012 та №АД-00718 від 28.02.2013, а також, що виходячи з умов укладеного між сторонами Договору, яким передбачена попередня оплата послуг, відповідно до наданого акту-рахунку, за період з 01.08.2013 по 31.08.2013, відповідачем оплачені послуги позивача на суму 1 037,00 грн, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за актами-рахунками №АД-2814 від 30.09.2012, №АД-00718 від 28.02.2013 та №АД-03085 від 31.08.2013.

Колегією суддів касаційної інстанції не приймаються до уваги твердження скаржника про переривання строку позовної давності у зв'язку з пред'явленням позову, оскільки у даному випадку позивачем, при новому розгляді, було змінено підставу позову, а отже змінено обставини, на яких ґрунтується позов та які не були підставою позову при першому розгляді справи.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових актів у справі № 910/27375/15.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/27375/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова