ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 910/26138/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Київ (далі - ФОП ОСОБА_2.),

на рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016

зі справи № 910/26138/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алагар", с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області (далі - Товариство),

до ФОП ОСОБА_2

про стягнення 47 193,95 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3,

відповідача - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.01.2016 (суддя Пригунова А.Б.): позов задоволено; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Товариства: заборгованість з суборендної плати у розмірі 7 840, 20 грн.; борг зі сплати маркетингового платежу в розмірі 9 042,82 грн.; борг з відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонування ТК (аутлет), у розмірі 20 629,41 грн.; 3 % річних у розмірі 502,26 грн.; "інфляційні втрати" у розмірі 9 179,26 грн.; 1 218 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 (з урахуванням додаткової постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016) (колегія суддів у складі: Кропивна Л.В. - головуючий, Дідиченко М.А. і Руденко М.А.): частково задоволено апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2; згадане рішення місцевого господарського суду змінено в частині стягнення "інфляційних витрат" та 3% річних; викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

"1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алагар" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03048, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алагар" (08173, Київська область, Києво-Святошинський район, село Ходосівка, вул.Обухівське шосе 1, будинок 16; ідентифікаційний номер 38379203) заборгованість з суборендної плати у розмірі 7 840 (сім тисяч вісімсот сорок) грн. 20 коп., борг зі сплати маркетингово платежу у розмірі 9042 (дев'ять тисяч сорок дві) грн. 82 коп., борг з відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонуванням ТК (аутлет) у розмірі 20 629 (двадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 41 коп., 3 % річних у розмірі 213 (двісті тринадцять) грн. 34 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 898 (три тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн. 97 коп. та 1074 (тисяча сімдесят чотири) грн. 15 коп. - судового збору. В іншій частині задоволення позовних вимог інфляційних втрат у розмірі 5280,29 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 288,92 грн. - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алагар" (08173, Київська область, Києво-Святошинський район, село Ходосівка, вул. Обухівське шосе 1, будинок 16; ідентифікаційний номер 38379203), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03048, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 158 (сто п`ятдесят вісім) грн. 23 коп. судовий збір за подачу апеляційної скарги."

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ФОП ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Скаргу з посиланням на частину другу статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про правомірність та обґрунтованість здійсненого стягнення коштів, і просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а в задоволенні скарги відмовити.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

05.11.2013 Товариство (орендар) та ФОП ОСОБА_2 (суборендар) уклали договір суборенди №05/11/13-Г1 (далі - Договір), згідно з умовами якого:

- орендар передає, а суборендар приймає в суборендне користування нежитлову площу, яка знаходиться на першому поверсі у нежитловому приміщенні (блок № 5; лот № 32), що розташоване в нежитловому будинку багатофункціонального торгового комплексу з готелем та басейном за адресою: АДРЕСА_2 (пункт 1.1);

- загальна площа, що передається за Договором, складає 30,00 кв.м (пункт 1.2);

- суборендна площа використовується суборендарем для розміщення кафе (пункт 1.3);

- суборендар вступає у строкове платне користування площею з моменту підписання акта приймання-передачі суборендної площі, який є невід'ємною частиною Договору (пункт 2.1);

- суборендна плата нараховується з дня підписання акта приймання-передачі суборендної площі. Суборендна плата за перший та останній місяці суборенди вноситься відповідачем в триденний строк після підписання договору, шляхом перерахування на поточний рахунок орендаря встановленої грошової суми згідно з протоколом погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною Договору (пункт 3.1);

- послідуюча суборендна плата вноситься суборендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше 5 числа звітного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендаря встановленої грошової суми згідно з протоколом погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною Договору (пункт 3.2);

- у випадку припинення дії Договору (включаючи випадок розірвання), а також при закінченні його дії суборендар сплачує суборендну плату до моменту повернення суборендної площі орендарю (пункт 3.3);

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/22548/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь Товариства на підставі Договору: 4 440 грн. заборгованості зі сплати суборендної плати за період лютий-червень 2014 року; 5 121,06 грн. заборгованості зі сплати щомісячного маркетингового платежу за період з січня по червень 2014 року; 13 409,15 грн. заборгованості з оплати комунальних послуг за період з листопада 2013 року по червень 2014 року; 305,02 грн. пені; 47, 67 грн. - 3 % річних; 343,81 грн. збитків від інфляції; 25 370,21 грн. штрафу; 5 041,32 грн. витрат зі сплати судового збору.

Господарським судом міста Києва у справі № 910/22548/14 встановлено, що Договір розірвано з 30.06.2014.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/22548/14 виконано 16.07.2015.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Товариство посилалося на те, що умовами Договору передбачено, що якщо офіційний курс Національного банку України долара США по відношенню до гривні буде більший, ніж визначений Національним банком України на день підписання Договору, належні до сплати за Договором платежі підлягають індексації, у той час як рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі № 910/22548/14 стягнуто заборгованість без урахування зміни курсу долару США по відношенню до гривні, у зв'язку з чим позивачем здійснено розрахунок заборгованості з урахуванням індексації.

Пунктами 3.8, 3.9, 3.10 Договору, додатком № 3 до Договору, угодою № 1 до Договору сторони погодили, що у випадку якщо офіційний курс Національного банку України долара США по відношенню до гривні буде більший, ніж визначений Національним банком України на день підписання договору, розмір суборендної плати, щомісячного маркетингового платежу та відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонування ТК (аутлет), що підлягає сплаті згідно з цим Договором, на момент її сплати підлягає індексації за формулою: П1=П/КхК1, де: П1 - розмір щомісячного суборендної плати, щомісячного маркетингового платежу та відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонування ТК (аутлет), який підлягає до сплати після коригування; П - розмір суборендної плати, щомісячного маркетингового платежу та відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонування ТК (аутлет), який підлягає до сплати, зафіксований в пункті 3.8 Договору, пункті 1 додатку №3 до Договору, угоді №1 до Договору; К - курс долара США по відношенню до гривні, який визначений Національним банком України на день підписання Договору; К1 - офіційний курс Національного банку України долара США по відношенню до гривні на момент здійснення оплати за відповідний період, визначений в цьому Договорі.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з суборендної плати у розмірі 7 840, 20 грн.; боргу зі сплати маркетингового платежу у розмірі 9 042,82 грн.; боргу з відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонування ТК (аутлет) у розмірі 20 629,41 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що: рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/22548/14 встановлена наявність у ФОП ОСОБА_2 заборгованості за Договором, таким чином, порушення відповідачем грошових зобов'язань за Договором є доведеним; положення чинного законодавства не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти; відповідач заявлених до нього вимог по суті не спростував, доказів перерахування Товариству індексації у зв'язку зі зміною курсу долара США по відношенню до гривні не подав, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 502,26 грн. та "інфляційних витрат" у розмірі 9 179, 26 грн. за період з 25.03.2015 по 15.07.2015, які нараховані на суму стягнення, визначену рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/22548/14, суд першої інстанції, посилаючись на те, що: відповідачем допущено порушення зобов'язання за Договором; рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/22548/14 виконано лише 16.07.2015, - дійшов висновку про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором та задовольнив позовні вимоги в цій частині у повному обсязі.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення "інфляційних витрат" та 3 % річних, апеляційних господарський суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що позивачем нараховано до стягнення "інфляційні витрати" та 3 % річних на суму основної заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних та витрат зі сплати судового збору, тоді як "інфляційні втрати" та 3% річних є особливим заходом відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, тому "інфляційні" та 3% річних нараховуються лише на суму основного боргу, який встановлений рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2014 у справі №910/22548/14, а саме на 4 400 грн. заборгованості зі сплати суборендної плати, 5 121,06 грн. заборгованості зі сплати щомісячного маркетингового платежу, 13 409, 15 грн. заборгованості з оплати комунальних послуг. Здійснивши перерахунок 3% річних та "інфляційних витрат", нарахованих на суму основного боргу (22 970,21 грн.) за рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/22548/14 за період з 25.03.2015 по 15.07.2015, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з ФОП ОСОБА_2 на користь Товариства підлягає стягненню 3 898,97 грн. "інфляційних витрат" та 213, 34 грн. - 3% річних.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника із задоволенням позовних вимог.

Згідно зі статтею 283 ГК України:

- за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша);

- до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста).

Відповідно до приписів ЦК України:

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530);

- грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша та друга статті 533);

- за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759);

- боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625).

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому дана норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Таким є правовий висновок Верховного Суду України, що неодноразово викладався в його судових рішеннях, зокрема у постанові від 04.07.2011 № 13/210/10 та ін. Відповідний висновок згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 11128 ГПК України враховується судами при застосуванні норм права.

Як зазначено у підпункті 7.1 пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням правових позицій судів вищих інстанцій і встановлених обставин справи апеляційний господарський суд, з'ясувавши що: порушення відповідачем грошових зобов'язань за Договором є доведеним, оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі № 910/22548/14 встановлена наявність у ФОП ОСОБА_2 заборгованості за Договором; рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі № 910/22548/14 фактично виконано 16.07.2015; положення чинного законодавства не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти; відповідач заявлених до нього вимог по суті не спростував, доказів перерахування Товариству індексації у зв'язку зі зміною курсу долара США по відношенню до гривні не подав, та здійснивши перерахунок 3% річних та "інфляційних витрат", - дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 зі справи № 910/26138/15 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Палій