ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 910/2489/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого (доповідач)

Алєєвої І.В.

Рогач Л.І.

за участю представників: позивачаМедведєв В.Ю. - довіреність від 27.07.2016 відповідачаМакарчук Л.Л. - довіреність від 30.06.2016 розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"на постановувід 20.09.2016 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/2489/16 господарського суду м. Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" доДержавного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про визнання розірваним договору та стягнення 18 498,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року ПАТ "Концерн Стирол" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ДП "Центр державного земельного кадастру" про визнання розірваним договору про надання послуг з ведення Державного реєстру землі № 05.06.003175 від 18.10.2010 року та стягнення 18 498,00 грн попередньої оплати, посилаючись на приписи статті 652 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив у позові відмовити, посилаючись на те, що у зв'язку з внесенням 01.01.2013 року змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV повноваження щодо проведення державної реєстрації прав власності, користування земельною ділянкою став здійснювати відповідний орган державної реєстрації прав, утворений міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Внаслідок чого відповідач втратив такі повноваження. Отже, зміни в законодавстві не можна вважати виною сторони в договорі, а тому у відповідній ситуації настали форс-мажорні обставини.

Окрім того, зазначав, що позивачем пропущено строк позовної давності, який слід відраховувати з 01.01.2013 року, тобто з дня набрання законної сили вищевказаних змін до законодавства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року (суддя Комарова О.С.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП "Центр державного земельного кадастру" на користь ПАТ "Концерн Стирол" грошові кошти у розмірі 18 498,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції на підставі приписів статей 629, 651, частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України дійшов висновку про те, що відповідач на час розгляду справи не надав доказів на підтвердження надання послуг на суму попередньої оплати, а тому обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг в сумі 18 498,00 грн. Щодо визнання договору про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року розірваним, суд першої інстанції зазначив, що такий спосіб захисту цивільних прав як визнання договору розірваним є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

За апеляційною скаргою ДП "Центр державного земельного кадастру" Київський апеляційний господарський суд (судді: Руденко М.А., Кропивна Л.В., Дідиченко М.А.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2016 року в апеляційному порядку, скасував рішення місцевого суду та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання спірного договору з тих же підстав.

Проте, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором у розмірі 18 498,00 грн, з підстав того, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, на час розгляду справи є чинним, а тому позивачем не доведено факт порушеного права на момент подачі позову, посилаючись на положення статей 611, 615, частини 3 статті 651, статті 653 Цивільного кодексу України.

ПАТ "Концерн Стирол" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу та додаткові пояснення, в яких просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року у справі № 910/2489/16 скасувати, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування касаційних вимог позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції, зробивши висновок про чинність спірного договору на момент розгляду справи, не врахував, що у зв'язку зі змінами в законодавстві у відповідача відсутні повноваження щодо надання послуг, обумовлених договором. Тим самим апеляційний суд позбавив ПАТ "Концерн Стирол" можливості стягнути суму заборгованості за нерозірваним договором.

Крім того, скаржник вважає, що відповідно до позовних вимог позивач просив суд розірвати спірний договір на підставі положень статті 652 Цивільного кодексу України, тобто у зв'язку з істотною зміною обставин. Проте судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено обставини справи та не було надано висновку щодо застосування положень статті 652 Цивільного кодексу України як підстави позовних вимог до спірних правовідносин.

Відповідач заперечив проти касаційної скарги, вважає постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою, яка постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить відмовити у задоволенні касаційних вимог у зв'язку з недоведеністю факту порушення відповідачем зобов'язання за спірним договором, оскільки вказаний договір розірвано не було, він не визнавався недійсним, є чинним та таким, що підлягає виконанню сторонами. Тому відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.10.2010 року між ВАТ "Концерн Стирол", яке в подальшому було перейменоване в ПАТ "Концерн Стирол" та ДП "Центр державного земельного кадастру" було укладено договір про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати, а замовник - оплатити та прийняти послуги з ведення державного реєстру земель щодо об'єкта, зазначеного в даному пункті, вартість яких всього разом з ПДВ складає 70 824,00 грн. Об'єкт: обслуговування поверхового газопроводу (1.10.5), знаходиться за адресою: від промплощадки до ГРС-3 у Калінінському районі м. Горлівки. (а.с. 12-13).

Згідно з пунктів 1.2., 1.3. договору замовник здійснює оплату послуг, зазначених в пункті 1.1 даного договору, на умовах 100% попередньої оплати на підставі виставленого виконавцем рахунка-фактури. Виконавець зобов'язаний надати послуги, зазначені в пункті 1.1 цього договору до 31.12.2010 року з дати отримання виконавцем оплати послуг згідно з пунктом 1.2 спірного договору.

За приписами пункту 3.1 договору сторони складають акти наданих послуг по кожному з видів наданих послуг, зазначених в пункті 1.1 договору. Послуги вважаються наданими з дати підписання сторонами акта наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.1. договору даний договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок - фактуру № 05.06.003175 від 18.10.2010 року на суму 70 824,00 грн. (а.с. 14).

Позивачем відповідно до пункту 1.2. договору було здійснено попередню оплату послуг у сумі 70 824,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8200 від 26.11.2010 року (а.с. 15).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, послуги за договором були виконані частково на суму 52 326,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом наданих послуг № 05.06.003175 від 30.12.2010 року (а.с. 16).

В матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків станом на 20.04.2013 року, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року складає 18 498,00 грн (а.с. 17).

Проте, як зазначає позивач, відповідачем в подальшому послуги на суму 18 498,00 грн надані не були, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 18 498,00 грн та визнання розірванним договір про надання послуг з ведення державного реєстру земель № 05.06.003175 від 18.10.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ПАТ "Концерн Стирол" про визнання розірваним договору про надання послуг з ведення Державного реєстру землі № 05.06.003175 від 18.10.2010 року та стягнення 18 498,00 грн попередньої оплати, укладеного між ПАТ "Концерн Стирол" та ДП "Центр державного земельного кадастру", на підставі приписів статей 652 Цивільного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на підставі положень статті 652 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, зміст судових актів як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції не містить встановлених обставин справи, які б свідчили про розгляд спору з підстав, визначених приписами статті 652 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач у позовній заяві.

Так, частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

У випадку відсутності згоди сторін щодо розірвання договору, відповідно до положень частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Проте, суди цих вимог закону не дотрималися, вказаних обставин не встановили та не розглянули спір, виходячи з предмету та підстави позову, визначеної у позовній заяві, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 року у справі № 910/2489/16 та рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова Судді:І. Алєєва Л. Рогач