ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року Справа № 904/8675/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Поляк О.І., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016у справі№ 904/8675/15господарського судуДніпропетровської області за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення 40160,00грн за договором реалізації

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:не з'явились не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Юзіков С.Г.) від 14.12.2015 у справі №904/8675/15 позов задоволено; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 40160,00грн основного боргу, 1218,00грн судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Верхогляд Т.А., судді - Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.) від 21.06.2016 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 у справі №904/8675/15 скасовано; в задоволені позовної заяви відмовлено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 1339,80грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015 у справі №904/8675/15 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.692, 695, 697 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує викладені в ній доводи.

Представники сторін не скористались правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з вимогою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про стягнення збитків, які понесені позивачем внаслідок невиконання відповідачем умов договору реалізації. Позов обґрунтовано приписами ст.ст.22, 391 ЦК України.

Судами встановлено таке.

21.08.2012 сторонами укладено договір реалізації №1 (а.с.9-10).

Відповідно до п.1.1. договору позивач (постачальник) передав, а відповідач (реалізатор) прийняв для реалізації товар в асортименті (згідно зі специфікацією) за цінами згідно з прайс листом. Ціна на товар визначена у специфікації.

Відповідно до п.2.1. договору реалізатор щомісячно виплачує постачальнику 3000,00грн мінімально, в залежності від реалізації товару сума виплати може бути збільшена.

За умовами п.2.2. договору реалізатор виплачує гроші за реалізований товар постачальнику в період з 25 по 30 число кожного місяця шляхом передання грошових коштів.

Постачальник має право самостійно реалізовувати товар, сума реалізації цього товару не зменшує суму щомісячної виплати (п.2.3. договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повної виплати відповідачем суми вказаної в специфікації або товаром за двосторонньою згодою сторін (п.5.1 договору).

Таким чином, сторони визначили предмет договору - реалізація товару позивача відповідачем, ціну договору - оплата 3000грн мінімально, яка може змінюватись залежно від реалізації товару, а також визначено порядок розрахунків між сторонами. Строк реалізації товару сторонами не визначено.

Згідно специфікації №1 від 21.08.2012 року позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 52000,00грн (а.с.31).

Зазначаючи про те, що відповідач повністю не розрахувався за товар, втім і не повернув його, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з цим позовом.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що договір реалізації за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу з розстроченням платежу, в зв'язку з чим, встановивши, що відповідач не розрахувався повністю за поставлений товар, пославшись на нормативні приписи які визначають загальний порядок виконання господарських зобов'язань, задовольнив позов.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого господарського суду не погодився та зазначив, що надаючи оцінку договору реалізації, суд першої інстанції безпідставно кваліфікував правовідносини сторін як відносини з купівлі - продажу товару з розстроченням платежу, адже визначене специфікацією майно не передавалось у власність відповідачу. При цьому, з огляду на визначену позивачем правову природу заявлених вимог - стягнення збитків, суд апеляційної інстанції, зазначивши, що позивачем не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами укладеного договору сторони не визначали перехід права власності на товар до відповідача, натомість узгодили прийняття товару останнім для його реалізації в асортименті та за цінами згідно прайс листа, при цьому не встановивши ціни за якою переданий товар може бути реалізований та строку дії зобов'язання.

Колегія суддів враховує, що оскільки сторонами була досягнута згода щодо всіх визначених правочином умов і останній виконувався сторонами, зважаючи що в більшій частині укладений правочин містить умови притаманні договору комісії - надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачають вчинення одного або кількох правочинів, спірні відносини мають врегульовуватися приписами глави 69 ЦК України.

Згідно ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст.1026 ЦК України комісіонер має право відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлений договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, повинен вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору комісії комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом п'ятнадцяти днів від дня отримання повідомлення про відмову комісіонера від договору. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.

Листом від 14.01.2015 відповідач повідомив позивача про припинення дії договору реалізації та про необхідність забрати нереалізований товар.

Втім, зазначені дії не були вчинені позивачем, при цьому, обставини ухилення відповідача від повернення товару, позивачем не були доведені в попередніх судових інстанціях за допомогою належних та допустимих доказів.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

З огляду на те, що позивачем не доведено в судах попередніх інстанцій дійсної неможливості повернути переданий на реалізацію товар, і зміст листування між сторонами про такі обставини не свідчить, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову в позові.

Відповідно до ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст.ст.1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 904/8675/15 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Поляк

І. Ходаківська