Постанова ВГСУ від 29.10.2015 року у справі №927/433/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року Справа № 927/433/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача-2: не з'явились, повідомлені належно, відповідача-1: Рубан О.О. - дов. від 21.02.15,

касаційну скаргуЧернігівської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.07.15у справі№927/433/15 Господарського суду Чернігівської областіза позовомЧернігівської міської радидо1. Комунального підприємства "Паркування та ринок" 2. Приватного підприємства "Вимпел-плюс"провизнання недійсними додаткових угод до договору Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 27.10.15 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Перший заступник прокурора м. Чернігова звернувся з позовом в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до Комунального підприємства "Паркування та ринок" і Приватного підприємства "Вимпел-плюс" про визнання недійсними: додаткової угоди №1 від 06.05.08, пункту 6.2 додаткової угоди №2 від 18.06.08 та пункту 6.2 додаткової угоди №4 від 17.12.08 до договору про спільну діяльність від 29.06.07, укладеному між відповідачами у справі, в частині внеску Комунальним підприємством "Паркування та ринок" до спільної діяльності виробничої бази на вул. Щорса, 114-а, у м. Чернігові. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача щодо здійснення правомочностей власника майна у зв'язку з укладенням оспорюваних угод в частині передачі виробничої бази на вул. Щорса, 114-а у м. Чернігові в якості внеску у спільну діяльність.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.05.15 (суддя Оленич Т.Г.) у позові відмовлено. Господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав, з якими закон пов'язує визнання недійсними оспорюваних додаткових угод. Суд установив, що майно, внесене у спільну діяльність, не змінює свого власника, оскільки нова юридична особа не створюється і, відповідно, до неї не переходить право власності від попереднього власника, а отже власник зберігає свої правомочності щодо такого майна і контроль над ним. Тобто, як установив місцевий господарський суд, спірний об'єкт - виробнича база, не вибула із власності територіальної громади м. Чернігова, оскільки вона не відчужувалася і не передавалася іншій юридичній особі, що унеможливлює висновок про порушення прав позивача укладанням спірних додаткових угод.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.15 (судді: Баранець О.М., Мальченко А.О., Сітайло Л.Г.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Чернігівська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та задовольнити позов. Скаржник вважає, що судами були порушені приписи статей 140, 142, 143 Конституції України, статей 2, 203, 215, 316, 327, 1132, 1133 Цивільного кодексу України, статей 23, 24, 77, 78 Господарського кодексу України, статі 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Рада не погоджується з висновком судів про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод до договору про спільну діяльність. Скаржник наголошує на тому, що відповідач-1, в силу приписів статті 77 Господарського кодексу України, як казенне підприємство, повинен був отримати згоду Чернігівської міської ради на передачу у спільну діяльність виробничої бази на вул. Щорса, 114а, у м. Чернігові. А тому, на думку скаржника, оспорювані додаткові угоди не відповідають вимогам закону в частині визначення внеску відповідача-1 у спільну діяльність, як такі, що порушують право позивача на розпорядження власністю територіальної громади міста Чернігова.

Від відповідачів відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника відповідача-1, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради (відповідач-1) є комунальним комерційним підприємством; що це підприємство (згідно зі Статутом відповідача-1) створене на базі майна міської ради рішенням виконавчого комітету міської ради від 18.03.96 №60; власником підприємства є територіальна громада міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради. Підприємство створено з метою здійснення господарської діяльності з утримання ринків, будівництва місць паркування транспортних засобів і забезпечення раціонального використання міських територій та отримання на цій основі прибутків в інтересах власника і трудового колективу (пункт 2.1 Статуту). Майно підприємства є власністю територіальної громади м. Чернігова і закріплене за підприємством на праві повного господарського відання (пункт 4.1 Статуту). В пункті 4.5 Статуту відповідача-1 визначено, що підприємство лише за згодою власника або органу, уповноваженого міською радою, має право продавати, передавати іншим юридичним особам, обмінювати, здавати в оренду, відповідно до чинного законодавства, організаціям, установам та громадянам належне йому майно та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Господарські суди установили, що об'єкт нерухомості, розташований на вул. Щорса, 114а, у м. Чернігові, до складу якого входять склади №1,2,3, майстерня, прохідна бази, є власністю територіальної громади м. Чернігова, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.12.08, Інформацією з реєстру права власності на нерухоме майно від 14.07.14 №24206004. Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 21.04.08 №99 "Про передачу виробничої бази" було передано Комунальному підприємству "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради безоплатно в господарське відання виробничу базу, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 114а. Іншим рішенням виконкому Чернігівської міської ради від 17.06.08 №162 "Про збільшення статутного фонду Комунального підприємства "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради" виробнича база, вантажний автомобіль ЗІЛ-130 та обладнання, що змонтоване в складських приміщеннях, розташованих на виробничій базі на вул. Щорса, 14а, яке знаходиться у господарському віданні КП "Паркування та ринок", направлено на збільшення статутного фонду цього підприємства. Суди також установили, що 29.08.07 між Комунальним підприємством "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради і Приватним підприємством "Вимпел-плюс" був укладений договір № 5/4 про спільну діяльність. За умовами цього договору сторони домовилися про організацію спільної діяльності для досягнення господарських і комерційних цілей: створення та благоустрій торгових павільйонів; зведення несучих та огороджуючих конструкцій будівель і споруд, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж; облаштування інших земельних ділянок відповідно до їх призначення. Сторони зобов'язалися діяти спільно шляхом об'єднання професійних навиків і зусиль та передбачили надання одна одній будь-якої технологічної або організаційної допомоги для досягнення господарських та комерційних цілей (пункти 1.2, 1.3 договору). Відповідно до розділу 3 договору ПП "Вимпел-плюс" (відповідач-2) зобов'язався упродовж 15 діб із моменту підписання договору перерахувати на розрахунковий рахунок спільної діяльності платіжним дорученнями або через касу підприємства грошовий внесок в розмірі 600 грн. (за п.м. торгового місця), які необхідні для досягнення поставлених цілей; здійснювати у разі потреби додаткові внески на спільну діяльність шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок спільної діяльності або шляхом оплати витрат за сумісною діяльністю відповідно до калькуляції робіт, наданої КП "Паркування та ринок" (відповідачем-1); забезпечити можливість інших фінансових та майнових зобов'язань щодо відповідача-1; надавати помісячно фінансові звіти про порядок користування грошових коштів спільної діяльності; призначити відповідальних осіб за згодою сторін. В розділі 4 договору сторонами визначено зобов'язання КП "Паркування та ринок" (відповідача-1), а саме: здійснення комерційних проектів, профінансованих відповідачем-2, отримання земельних ділянок, необхідних для досягнення господарських і комерційних цілей, передбачених договором; забезпечення підготовки (найм) персоналу для виконання робіт за договором; надання в місячний термін відповідачеві-2 інформацію про хід виконання спільного проекту; призначення відповідальної особи. Керівництво спільною діяльністю за цим договором, а також ведення спільних справ доручається відповідачу-2 (пункт 5.4). У розділі 6 договору сторони обумовили, що внеском відповідача-2 є: грошові кошти, надані для досягнення господарських цілей в період дії цього договору; трудова участь; професійні та інші знання (пункт 6.1). Внеском відповідача-1 є: ділова репутація та ділові зв'язки (пункт 6.2). Відповідно до розділу 7 договору результатом спільних дій за договором є прибуток, отриманий внаслідок спільної діяльності та досягнення від реалізації інших господарських та комерційних цілей. Внески сторін, а також майно, створене або набуте сторонами внаслідок спільної діяльності складає їх спільну власність. Урахування спільного майна сторін ведеться відповідачем-2 в порядку, погодженому відповідачем-1. Розподіл результатів спільної діяльності сторони визначили у розділі 8 договору, а витрати і збитки - у розділі 9. Строк дії договору сторонами встановлений до 2058 року. В подальшому, до цього договору сторонами неодноразово вносилися зміни шляхом укладання додаткових угод №1 від 06.05.08, №2 від 18.06.08, №3 від 10.10.08, №4 від 17.12.08, №5 від 28.12.09, окрім іншого, щодо внеску у спільну діяльність виробничої бази, розташованої у м. Чернігів, на вул. Щорса,114а. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що вказане майно не змінило свого власника, оскільки воно було передане відповідачем-1 лише як вклад у спільну діяльність без створення юридичної особи; що відповідачем-1 не було здійснено відчуження, продажу, передачі в оренду іншій юридичній особі спірної виробничої базі, а отже власник майна зберігає свої правомочності щодо нього та контроль над цим майном. Суди установили, що права власника спірного майна укладанням оспорюваних угод порушені не були. Крім того, було установлено, що рішенням Чернігівської міської ради (19 сесія 6 скликання) "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Чернігова" від 30.03.12, спірний об'єкт - виробнича база - закріплена за відповідачем-1; що 27.06.12 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Комунальним підприємством "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради був укладений договір на закріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернігова на праві господарського відання. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Чернігівської міської ради до Комунального підприємства "Паркування та ринок" і Приватного підприємства "Вимпел-плюс" про визнання недійсними додаткових угод №1, №2, №4, до договору про спільну діяльність від 29.06.07, укладених між відповідачами, в частині внеску Комунальним підприємством "Паркування та ринок" до спільної діяльності виробничої бази на вул. Щорса, 114-а, у м. Чернігові. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість заявленого позову. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. Стаття 78 Господарського кодексу України визначає порядок утворення і види комунальних унітарних підприємств Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. У розумінні приписів частини 3 цієї ж норми майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Як вже зазначалося, і це установили суди, КП "Паркування та ринок" (відповідач-1) є комунальним комерційним підприємством, створено з метою отримання прибутку і майно за ним закріплене на праві повного господарського відання. Відповідно до приписів статі 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном; таке майно закріплюється за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження. Разом з тим, як визначено статтею 136 Господарського кодексу України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, проте не втручається в оперативно-господарську діяльність підприємства. Як вже зазначалося, обмеження щодо господарського відання власник передбачив у пункті 4.5 Статуту КП "Паркування та ринок". Загальні положення про спільну діяльність містяться у Главі 77 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Відповідно до приписів статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (стаття 1133 цього ж Кодексу). Дослідивши обставини і зібрані у справі докази та надавши оцінку оспорюваним додатковим угодам на відповідність їх вимогам закону, господарські суди попередніх інстанцій установили, що майно, внесене відповідачем-1 у спільну діяльність, не змінює свого власника, оскільки нова юридична особа створена не була та, відповідно, до неї не могло і не перейшло право власності від попереднього власника. Суди установили, що відповідач-1 діяв в межах наданих йому Статутом повноважень; що спірна виробнича база за оспорюваними угодами ним не відчужувалася, не продавалася, не передавалася іншій юридичній особі, не здавалася в оренду, не обмінювалася, тобто з володіння власника не вибувала, а отже останній зберіг свої правомочності щодо такого майна та контроль над ним. Таким чином, як установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, внесення відповідачем-1 за оспорюваними додатковими угодами виробничої бази в якості внеску у спільну діяльність, відбулося з дотриманням вимог наведеного законодавства (з урахуванням обмежень щодо правомочностей розпорядження, передбачених Статутом відповідача-1), а відтак права позивача не порушує. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи установлені обставини справи, господарськими судами вірно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин. Довід скаржника на те, що відповідач-1 в силу приписів статті 77 Господарського кодексу України повинен був отримати згоду на передачу у спільну діяльність спірного майна не може бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки приписи наведеної норми регулюють особливості діяльності казенних підприємств, між тим, як установили суди, відповідач-1 є комунальним комерційним підприємством; що внесене у спільну діяльність майно свого власника не змінювало. Інші доводи касаційної скарги теж визнаються неспроможними, оскільки не спростовують викладеного і встановленого судами. За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -