Постанова ВГСУ від 29.10.2015 року у справі №925/740/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року Справа № 925/740/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Грека Б.М.- головуючого, Ковтонюк Л.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачаГлийовий М.С., керівник, Алтунін М.Є., Мельник В.В., представники,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФермерського господарства "Зернятко плюс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.08.2015у справі№925/740/15 Господарського суду Черкаської областіза позовом Фермерського господарства "Зернятко плюс"доФермерського господарства "Джерело-Г" простягнення коштів,

Розпорядженням В.о. секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 28.10.2015 №05-05/2027 у зв'язку з відпусткою судді Бондар С.В. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Грек Б.М. - головуючий, судді Ковтонюк Л.В., Кривда Д.С. для розгляду касаційної скарги Фермерського господарства "Зернятко плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 925/740/15.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Зернятко плюс" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства "Джерело-Г" завданих збитків в розмірі 200001,93 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.06.2015 (суддя Єфіменко В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 (судді: Зеленін В.О. - головуючий, Зубець Л.П., Шевченко Е.О.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач на підставі укладеного 05.11.2014 між ним та громадянином ОСОБА_10 договору суборенди землі є користувачем земельної ділянки для ведення фермерського господарства, загальною площею 44,3463 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

Відповідач є користувачем земельної ділянки площею 78,6699 га за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради на підставі укладеного між Тальнівською районною державною адміністрацією та відповідачем - Фермерським господарством "Джерело-Г" договору оренди землі від 07.02.2011 №98, дію якого було поновлено терміном з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2016 року.

13.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс-Плюс" (підрядник) та Фермерським господарством "Зернятко плюс" (замовник) було укладено договір підряду №1740, за умовами якого підрядник зобов'язався виконати сільськогосподарські роботи (обробіток ґрунту: дискування, культивація, оранка; посів сільськогосподарських культур, внесення мінеральних добрив і т.п.) на земельних ділянках, які належать замовнику на праві власності або на праві користування.

Відповідно до п.2.3. вказаного Договору замовник здійснює розрахунки за виконані роботи шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок підрядника протягом 360 днів з моменту підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.

20.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс-Плюс" та Фермерським господарством "Зернятко плюс" було укладено Додаткову угоду №4 до Договору підряду, якою сторони договору визначили, що замовник сплачує підряднику в порядку попередньої оплати 100% загальної вартості послуг, що вказана в п.1 цієї додаткової угоди (215 353,04 грн) в строк до 25.04.2015.

20.04.2015 ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" виставило ФГ "Зернятко Плюс" рахунок № 14 на оплату 200 001,93 грн.

Позивач здійснив оплату 18.06.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 67.

17.04.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс-Плюс" направило позивачу лист, у якому вказано, що на виконання умов Додаткової угоди №4 ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс-Плюс" своєю технікою виїхало на вказану ФГ "Зернятко плюс" орендовану земельну ділянку; однак через захоплення і утримання техніки сторонніми особами сільськогосподарські роботи не розпочато.

Також суди встановили, що під час обробітку земельної ділянки позивача його підрядником (ТОВ "ВП "Імпульс-Плюс") між підрядником і відповідачем виник конфлікт, за наслідками якого порушені кримінальні провадження.

Так, із витягу з кримінального провадження №1201525024000165 органу досудового розслідування - Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області вбачається, що 20.04.2015 до Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області з письмовою заявою звернувся ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що 20.04.2015 близько 02:00 години, невстановлені особи знаходячись на земельній ділянці колективної власності (паї), що є в оренді ФГ "Джерело-Г", що розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, спричинила йому тілесні ушкодження.

Із витягу з кримінального провадження № 1201525024000175 вбачається, що на час внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань було встановлено, що в період часу близько із 23.00 години 19 квітня 2015 року по близько 02 годину 20 квітня 2015 року під час обробітку (дискування) земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 44.3463 га в адміністративних межах Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, законним користувачем на підставі договору суборенди землі від 05.11.2014 року (право суборенди зареєстровано 05.11.2014 року за № 7571112) якої є ФГ "Зернятко плюс" (код 39002754), колісний трактор JOHN DEERE 8335 R реєстраційний номер НОМЕР_2 належний ТОВ "ВП "ІМПУЛЬС ПЛЮС" (код 34150627) під керуванням механізатора ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2, який проводив весняно-польові роботи на підставі укладеного договору підряду між ФГ "Зернятко плюс" (код 39002754) і ТОВ "ВП "ІМПУЛЬС ПЛЮС" (код 34150627), на виконання сільськогосподарських робіт, обробив (продискував) суміжну земельну ділянку за попередніми даними площею близько 2,5647 га, законним користувачем якої є ФГ "Джерело-Г" (код 30924603) на підставі договорів оренди землі, яка перебуває у приватній власності громадян, а тим самим вищевказане діяння містить ознаки злочину, передбаченого ст. 356 КК України, - самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється підприємством, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам власника.

Предметом даного позову є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі ст.ст.22, 525, 526, 611, 623 Цивільного кодексу України збитків у розмірі 200001,93 грн. Обґрунтовуючи підстави звернення з відповідним позовом до суду, позивач посилається на те, що перешкоджання проведенню сільськогосподарських робіт відповідачем порушило право позивача на провадження ним господарської діяльності у зв'язку з належним йому правом користування земельною ділянкою та завдало позивачу збитків в розмірі 200001,93 грн, оскільки на виконання договірного зобов'язання позивач мусить сплатити підряднику вказану суму.

Згідно зі ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У відповідності до ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст.623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин (позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 18.03.2015 справа № 5017/3760/2012).

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще і тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ч.3 ст.22 ЦК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (ст.1166 ЦК України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності необхідне також і тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її заподіяла.

Здійснюючи судовий розгляд справи, судами було встановлено, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини.

Також із встановлених судами обставин вбачається, що сума 200001,93 грн, яка визначена позивачем в якості збитків, сплачена ним ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" лише 18.06.2015, тоді як позовна заява була подана до суду 24.04.2015. Платіжне доручення №67 від 18.06.2015 на суму 200001,93 грн з призначенням платежу: "оплата за надання послуг по обробці землі за договором №1740 від 13.11.14р., згідно рахунка №14 від 20.04.2015 в т.ч. ПДВ" було подане до суду 19.06.2015, тобто в день прийняття рішення місцевим господарським судом. За таких обставин суди дійшли висновку, що на час звернення із позовом до суду факт наявності збитків не підтверджувався жодними доказами.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваних судових рішень місцевий та апеляційний господарські суди, керуючись, зокрема, приписами наведених норм на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що при вирішенні спору суди повинні були керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди і зазначити гл.82 ЦК України як підставу для задоволення позову, а не відмовляти в задоволенні, колегія вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.

Так, за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України визначення підстав і предмету спору є виключним правом позивача і суд не може змінювати їх на свій розсуд.

Як було зазначено вище, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача збитків, обґрунтовуючи нормативно свої вимоги посиланням на ст.ст.22, 525, 526, 611, 623 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд розглянув спір в межах заявлених позовних вимог про стягнення збитків завданих позивачу "внаслідок протиправних дій третіх осіб, а саме: через захоплення і утримання відповідачем техніки підрядника останній не зміг виконати свої зобов'язання перед позивачем та не розпочав у встановлений та узгоджений сторонами строк сільськогосподарські роботи".

Відповідно до п..2 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Проте, позивач не заявляв позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди на підставі ст.1166 ЦК України (чи інших статей гл.82 ЦК України) та не звертався з відповідними клопотаннями під час розгляду справи.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України