Постанова ВГСУ від 29.10.2015 року у справі №924/1932/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року Справа № 924/1932/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дел Пост"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 02.06.15у справі№924/1932/14 Господарського суду Хмельницької областіза первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Софтех"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дел Пост"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні первісного відповідача проТовариство з обмеженою відповідальністю "Комфі-Трейд" Товариство з обмеженою відповідальністю "Корса" стягнення 94 682,70 грнза зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дел Пост"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Софтех"простягнення 147 357,02 грнРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 21.10.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Швець В.О.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від первісного позивача: Мелешко Т.С. - директор; Держицький І.Р. - за дов. від 19.09.15;

від первісного відповідача:Бейлик А.Б. - за дов. від 16.10.15;

від третіх осіб - не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Софтех" у грудні 2014 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" про стягнення 87 400,00 грн, - заборгованості з вартості транспортно-експедиційних послуг, 8 753,87грн - пені, 976,36грн. - 3% річних, 8 753,87 грн - інфляційних втрат. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неналежне виконанням відповідачем зобов'язань з оплати отриманих послуг за договором про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.06.11 №1/139 та укладеними на його виконання договорів - заявок на перевезення вантажів. При цьому позивач, посилався на приписи статей 173, 193, 307, 315 Господарського кодексу України та статей 530, 625 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" у січні 2015 року звернулося до Господарського суду Хмельницької області із зустрічним позовом до Товариством з обмеженою відповідальністю "Софтех", в якому просило стягнути з останнього 147 357,02 грн вартості втраченого та пошкодженого вантажу. При цьому Товариство посилалось на приписи статті 193 Господарського кодексу України, статей 530, 625, 908, 924 Цивільного кодексу України та статті 52 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 05.03.15, ухваленим суддею Шпак В.О., первісний позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех" 87 400,00 грн заборгованості з вартості послуг перевезення, 7 210,36 грн інфляційних втрат, 976,35 грн 3% річних та 8 753,87 грн пені. Суд установив факт несплати вартості наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг. Судом відмовлено у стягнені 1 543,51 грн інфляційних нарахувань та 0,01 грн 3 % річних у зв'язку з допущеними позивачем при їх розрахунку арифметичними помилками. У задоволені зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех" 147 357,02 грн вартості втраченого та пошкодженого вантажу судом відмовлено. Мотивуючи рішення в цій частині суд, керуючись приписами частини 1 статті 314 Господарського кодексу України, статті 924 Цивільного кодексу України, установив відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 526, 530, 549, 623, 625, 924, 925 Цивільного кодексу України, статей 193, 230-232, 307, 314 Господарського кодексу України, пунктів 13.1, 14.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.15 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні первісного відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфі-Трейд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Корса".

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Маціщук А.В. - головуючий, Петухов М.Г., Гулова А.Г., постановою від 02.06.15, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати у повному обсязі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник вважає, що суди неповно з'ясували всі обставини, оскільки згідно умов договору саме перевізник несе повну матеріальну відповідальність за втрату, нестачу вантажу. Скаржник вважає, що визнання 14.01.14 старшим слідчим Соснівського РВ УМВС України у Черкаській області Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех" потерпілим у кримінальному проваджені №1201425004000363 не є доказом відсутності його вини. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 924 Цивільного кодексу України, статті 314 Господарського кодексу України, статті 52 Закону України "Про автомобільний транспорт", статей 133, 136 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, пунктів 9.9, 10.15, 15.1-15.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех", Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфі-Трейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Корса" відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, що 01.06.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софтех" - виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" - замовником, укладений договір про надання транспортно-експедиційних послуг №1/139. Згідно з пунктами 1.2, 2.3 договору виконавець зобов'язався своєчасно доставити ввірений йому для перевезення вантаж до пункту призначення, згідно з товарно-транспортною накладною, відповідно до поданих замовником заявок, які є невід'ємними частинами даного договору - додаток 1, і видати його, уповноваженій на одержання вантажу, особі, а замовник зобов'язався сплатити виконавцю плату за перевезення вантажу. Перевезення вантажів проводиться при підтвердженні сторонами кожного конкретного замовлення відповідно до надісланої заявки, підписаної обома сторонами та скріпленої печатками сторін. Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що розмір плати за перевезення вантажів погоджується сторонами на кожне окреме замовлення відповідно до заявки, що є невід'ємною частиною цього договору. Замовник проводить оплату виконавцю за транспортні послуги упродовж 7 банківських днів з моменту одержання замовником оригіналів документів (рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, ТТН) та інших документів, які вказані безпосередньо в договір-заявці. Пунктом 3.2.5 договору унормовано, що у випадку невідповідності кількості місць, вантажу чи його стану на момент розвантаження виконавець або його представник зобов'язаний повідомити замовника, зробити відмітки в екземплярі товарно-транспортної накладної, брати безпосередньо участь у складанні акта про пошкодження, нестачу чи надлишок вантажу із членами комісії вантажоодержувача. При цьому, присутність виконавця або його представника при розвантаженні й огляді вантажу є обов'язковою, що підтверджується його підписом у відповідному документі. Згідно з пунктом 5.3 договору виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, його кількість та якість з моменту його прийняття до перевезення та до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на одержання вантажу особі. Якщо якість вантажу погіршилася з вини виконавця, виконавець відшкодовує збитки в розмірі фактичних витрат. Відповідно до пункту 10.2. договір укладається на термін до 31.12.11 і вступає в силу з дати його підписання обома сторонами та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить в письмовій формі про свої наміри припинити договір. Як вірно установлено судами, відносини, що склались між сторонами регулюються положеннями Глави 64 Цивільного кодексу України та Главою 32 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України, що кореспондується з приписами статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу є двостороннім, реальним, відплатним та строковим. Відповідно до частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. До сторін договору перевезення вантажу відносяться перевізник і відправник. Договір укладається на користь одержувача. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а також фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Основні права та обов'язки виконавця за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачені статтею 52 Закону України "Про автомобільний транспорт". Представником автомобільного перевізника є водій, тобто особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка. Вантажовідправником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка наділена право- та дієздатністю. Як правило ним виступають підприємницькі товариства, що здійснюють відправку вантажу для виконання своїх договірних зобов'язань, пов'язаних з продажем, постачанням товарів і виконанням інших договорів. Відправником може бути як власник вантажу, так і особа, наділена власником вантажу відповідними повноваженнями щодо відправлення вантажу. На відміну від відправника одержувач вантажу не приймає участі в укладенні договору перевезення, тому його не можна вважати стороною цього договору. Одержувачем може бути сам відправник, який особисто приймає вантаж або через свого представника. Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України визначено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства. На автомобільному транспорті основним документом, який визначає взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями є товарно-транспортна накладна, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей. Перевізник має право, проте не зобов'язаний, перевіряти достовірність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на виконання пункту 1.2 договору сторонами укладались договори на перевезення вантажів (договори - заявки), за умовами яких перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Софтех", надає замовнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Дел Пост", послуги перевезення на зазначених умовах щодо маршруту перевезення, назви вантажу, дати і часу завантаження, дати і часу розвантаження та вартості перевезення. Згідно з пунктом 2 договорів-заявок перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу, згідно з товарно-транспортними документами, а у випадку виявлення нестачі - оплачувати її. Пунктом 4.1 договорів-заявок визначено, що замовник здійснює оплату послуг перевізника шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок перевізника упродовж 10 банківських днів з дня отримання замовником належним чином оформлених товарно-транспортних документів, актів виконаних робіт, податкової накладної і рахунку на оплату. За погодженням сторін допускається інший, допустимий для обох сторін спосіб оплати або поєднання вказаних способів оплати. Судами установлено, що згідно з договорами, товарно-транспортними накладними та актами надання послуг позивач надав послуги на загальну суму 87 400 грн. Договори - заявки та акти надання послуг підписані представниками сторін та скріплені їх печатками. Проте, відповідач свої грошові зобов'язання не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем за первісним позовом в сумі 87 400 грн за надані транспортно - експедиційних послуги. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. У пункті 14.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - замовником при укладенні ними договору на перевезення вантажів. Оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов'язання установлене судами при розгляді справи, правомірними є і вимоги позивача про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків річних та пені. Відповідальність замовника за несвоєчасне виконання оплати у вигляді пені визначена умовами пункту 4.3 договору про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.06.11 №1/139, де сторони погодили, що за прострочення терміну оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості, яка діяла на день виникнення пені, за кожний день затримки платежу. Така умова договору відповідає нормам статей 230-231 Господарського кодексу України та статей 549-551 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на установлене, колегія суддів визнає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача основного боргу за вартість транспортно-експедиційних послуг у сумі 87400 грн з урахуванням перерахованих судами 976,35 грн 3% річних і 7 210,36 грн інфляційних нарахувань та пені у сумі 8 753,87 грн. При цьому касаційна скарга не містить доводів про спростування судових рішень в цій частині. За результатом розгляду зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех" 147 357,02 грн шкоди, колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові, враховуючи наступне. За приписами статті 924 Цивільного кодексу України, що кореспондуються зі статтею 314 Господарського кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. За приписами статті 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок: вини вантажовідправника (вантажоодержувача); особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться; дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми. Розмір відшкодування збитків заподіяних при перевезенні вантажів визначаються за приписами статті 136 названого Статуту. За умовами пункту 5.1 договорів-заявок сторони погодили, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, пошкодження, псування вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого, відсутнього, пошкодженого та зіпсованого вантажу. Судами при розгляді справи установлено, що на підставі зникнення товару в Соснівський РВ УМВС України у Черкаській області було подано заяву про те, що при вивантаженні товару у ТРЦ Любава сіті міста Черкаси по вулиці Шевченка було виявлено відсутність частини вантажу. 14.01.14 старшим слідчим Соснівського РВ УМВС України у Черкаській області Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех" визнано потерпілим у кримінальному проваджені №1201425004000363 за вказаним фактом зникнення товару. За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Статтею 614 названого Кодексу унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 1, 2 статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача за зустрічним позовом покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач за зустрічним позовом, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, покладає на кредитора обов'язок довести, що ці збитки є реальними, а не абстрактними. Суду необхідно виходити з положень пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Згідно з приписами статей 33, 34, частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю "Дел Пост" не є власником вантажу, а навпаки, із товарно-транспортних накладних вбачається, що Товариство виступає перевізником вантажу. Судами установлено і те, що в порядку статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем за первісним позовом не надані суду докази відшкодування Товариством "Дел Пост" вартості пошкодженого та втраченого майна власнику, і представники Товариства в судовому засіданні підтвердили, що на час вирішення спору Товариство "Дел Пост" не відшкодовувало вартість пошкодженого та втраченого майна власнику. Тобто, відповідач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами понесення ним реальних збитків у зв'язку із пошкодженням і втратою вантажу під час його перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю "Софтех". Отже, відсутні підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтех" 147 357,02 грн, оскільки не встановлено наявності збитків в управленої особи як однієї із складових для покладення матеріальної відповідальності за майнову шкоду. Саме та особа, що сплатила за товар кошти має право вимоги до перевізника чи продавця за втрату чи пошкодження товару. Враховуючи те, що суд як першої так і апеляційної інстанції не установили обставин, з якими законодавство пов'язує відшкодування шкоди, колегія суддів погоджується з відмовою суду у задоволенні зустрічного позову. Доводи скаржника про порушення судами пунктів 15.1-15.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки унормовують правила оформлення акта, що посвідчує факт пошкодження пломб, втрати вантажу та інших розбіжностей між перевізником і вантажовідправником. Інші доводи касаційної скарги також не підтверджені матеріалами справи. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,