Постанова ВГСУ від 29.10.2015 року у справі №923/596/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року Справа № 923/596/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Берьозка Ю.В. - дов. від 26.12.14 відповідача, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від21.07.15у справі№ 923/596/15 Господарського суду Херсонської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго"до третя особаСлужби автомобільних доріг у Херсонській області Головного управління Держземагенства України у Херсонській областіпрозобов'язання вчинити певні дії Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 27.10.15 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" звернулося до Господарського суду Херсонської області із позовом (з урахуванням змін) до Служби автомобільних доріг у Херсонській області про зобов'язання відповідача погодити межі земельної ділянки №1, площею 0,0254 га, та земельної ділянки №2, площею 0,0278 га, із земель загального користування сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області з суміжним землекористувачем, шляхом підписання актів погодження. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що йому згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Херсонській області від 03.02.15 №21-71/18-15-СГ надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду спірних земельних ділянок для будівництва та обслуговування об'єктів енергетичної інфраструктури. З метою погодження меж цих земельних ділянок, він звернувся до відповідача, як постійного користувача суміжної земельної ділянки, проте у такому йому було відмовлено. Вказана відмова, на думку позивача, є необґрунтованою та унеможливлює отримання ним в користування спірних земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.06.15 (суддя Пригуза П.Д.) у задоволенні позову відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що питання встановлення меж земельної ділянки вирішується при розгляді технічної документації із землеустрою, яка повинна відповідати вимогам закону і бути затверджена відповідним органом державної влади; що її погодження із відповідачем не є обов'язковим в силу закону. Суд дійшов висновку про непорушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.15 (судді: Таран С.В., Будівшевська Л.О., Мишкіна М.А.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Суд апеляційний інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заявленого позову. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив про те, що питання про відмову у погодженні меж земельної ділянки з боку суміжних землекористувачів має розглядатися і вирішуватися відповідним органом при розгляді ним технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі і вирішенні питання щодо надання земельної ділянки в оренду. Підписання акта погодження меж не має самостійного значення, і воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку.

Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 5, 96, 103, 123, 152, 1861, 198 Земельного кодексу України, статей 2, 5, 20 Закону України "Про землеустрій", статті 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами передбачено процедурою надання земельної ділянки у користування і є обов'язковим. Проте відповідач, як постійний користувач суміжної земельної ділянки, відмовив позивачеві у погодженні меж земельних ділянок, що унеможливлює їх отримання в оренду. Скаржник вважає помилковим застосування судами приписів статті 1861 Земельного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки вказана норма визначає повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в той час як предметом спору у даній справі є погодження меж земельної ділянки із сусіднім землекористувачем.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Головного управління Держземагенства у Херсонській області від 03.02.15 №21-71/18-15-СГ ПАТ "ЕК "Херсонобленерго" було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення в оренду земельних ділянок площами 0,0254 га і 0,0278 га із земель загального користування сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області для будівництва та обслуговування об'єктів енергетичної інфраструктури. В процесі розробки проекту землеустрою позивач звернувся до відповідача, як суміжного землекористувача, та просив погодити межі вказаних земельних ділянок. Проте, як установили суди, відповідач повідомив позивача про неможливість погодження проекту землеустрою. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" заявлена до Служби автомобільних доріг у Херсонській області про зобов'язання відповідача погодити межі земельних ділянок, площами 0,0254 га і 0,0278 га, із земель загального користування сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області, шляхом підписання актів погодження. Підставою для звернення з цим позовом стала відмова відповідача у погодженні меж спірних земельних ділянок. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цього позову. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 1 Господарського процесуального Кодексу України згідно яких юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання. Тобто відповідач має бути такою особою, за рахунок якої можливо було б задовольнити позовні вимоги. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Способи захисту прав на земельні ділянки унормовані статтею 152 Земельного кодексу України. Передбачені законодавством способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу мають бути спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів. Як вже зазначалося позивач звернувся з позовом про зобов'язання відповідача погодити межі земельних ділянок, шляхом підписання актів погодження меж з суміжним землекористувачем. Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Статтею 12 вказаного Кодексу унормовано, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Загальні правила про виконання цивільних обов'язків, в якій містяться положення про межі виконання та підстави звільнення від таких обов'язків, унормовані статтею 14 Цивільного кодексу України. Під цивільним обов'язком розуміється вимога від суб'єкта цивільного права певних дій (або невиконання дій), забезпечена можливістю правового спонукання до належної поведінки. Зміст цивільного обов'язку становлять такі вимоги: поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами норми права; поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами уповноважених осіб; поведінка зобов'язаної особи у випадку невиконання цивільного обов'язку забезпечується вимогою (рішенням) суду виконати цей обов'язок. За приписами частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дії, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" межування земель - це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі, орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка. Погодження меж земельної ділянки полягає у тому, щоб суміжному землекористувачеві було запропоновано підписати відповідний акт. Не погодження меж земельної ділянки є формою реалізації прав відповідача. Тобто, у разі відмови від підписання акта, орган, уповноважений вирішувати питання про надання земельної ділянки, виходить не з самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів такої відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, і воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. У випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу (акта погодження меж) слід вважати, що погодження меж відбулося. Таким чином, і це установили суди, мотивована відмова відповідача від підписання акта погодження меж земельної ділянки не порушує права позивача. Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування судових актів у справі, з огляду на зазначене вони залишаються без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -