ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року Справа № 908/4151/15

29 вересня 2016 року Справа № 908/4151/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Палія В.В., Селіваненка В.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 29.03.16у справі№908/4151/15господарського судуЗапорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська олійножирова компанія"третя особаДержавне підприємство "Придніпровська залізниця"провизнання права власності

за участю представників від:позивача(Безух А.М., дов. від 01.11.15),відповідачане з'явилися, були належно повідомленітретьої особине з'явилися, були належно повідомлені,

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Мелітопольський олійноекстракційний завод" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом, з врахуванням уточнення позовних вимог, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська олійножирова компанія" про визнання права спільної часткової власності позивача на 368/527 часток під'їзної залізничної колії, розташованої на території земельної ділянки за адресою: м. Мелітополь, вул. Фрунзе,33, що знаходиться у користуванні відповідача у складі колії №1 від вістря вістряків стрілочного переводу №7 до стику рамних рейок стрілкового переводу №6 довжиною 219,32 м, ділянку колії №2 довжиною 56,2 м, ділянку колії №5 від початку першої ланки за хвостом хрестовини стрілочного переводу №4 до упору довжиною 56,1 м, під'їзні колії №6 довжиною 137,6 м, стрілочний переводи №1, №7; визнання права спільної часткової власності позивача на 159/527 часток під'їзної залізничної колії, розташованої на території земельної ділянки за адресою: м. Мелітополь вул. Фрунзе,33, що знаходиться в користуванні відповідача у складі частини під'їзної колії №7 довжиною 146,4 м стрілочні переводи №1, 7.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.12.15 (суддя Давиденко І.В.) позов задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на залізничну колію №6, довжиною 62,5 м, залізничний стрілочний перевод №1, №7. У частині визнання за відповідачем права спільної часткової власності на 159/527 часток під'їзної залізничної колії, розташованої на території земельної ділянки за вказаною адресою, що знаходиться у його користуванні у складі частини під'їзної залізничної колії №7 довжиною 146,4 м2, залізничні стрілочні переводи № 1, 7 провадження у справі припинено. В іншій частині позову - відмовлено. Місцевий суд вказав на відсутність у власності сторін майна, яке підпадало б під поняття спільної часткової власності, а тому в цій частині підстав для задоволення позову не вбачається. У частині припинення провадження, суд виходив з обставин задоволення клопотання про відмову від позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на 159/527 часток під'їзної залізничної колії, у складі частини підїзної залізничної колії №7 довжиною 146,4м залізничні стрілочні переводи №1, №7.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., судді Дучал Н.М., Ушенко Л.В.), рішення місцевого суду скасовано у частині задоволення позовних вимог та прийнято у даній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині. У решті рішення по справі залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки місцевого суду, вказав на те, що майно було створено підчас дії договору оренди від 01.02.10, тобто сторони знаходилися у договірних відносинах під час створення спірного майна, що взагалі унеможливлює такий спосіб захисту, як визнання права власності, а порушене право позивача підлягало захисту відповідно зобов'язальним правовідносинам.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду про скасування рішення місцевого суду частково, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив її скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. Свої доводи, скаржник обгрунтовує не вірними висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності предмета позову між сторонами, оскільки метою даного позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого, на думку скаржника є позивач.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.02.10 між ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" та ВАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" укладено договір оренди №08/0, за яким орендар прийняв у строкове платне користування майно: комплекс будівель та споруд та під'їзні колії №5 - залізнична гілка; загальною площею будівель та споруд становить 461,1 м2, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе,33. Строк дії договору 34 місяці з 01.02.10 по 30.11.12 включно.

Відповідно до п.4.4 договору орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, здійснювати його реконструкцію, технічне переозброєння та інші поліпшення, що зумовлюють підвищення його вартості.

01.12.12 сторони підписали договір оренди №09/0, за яким орендар прийняв у строкове платне користування майно: комплекс будівель та споруд та під'їзні колії №5 - залізнична гілка; загальною площею будівель та споруд становить 461,1 м2, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе,33. Договір укладено строком на 34 місяці з 01.12.12 по 31.10.15 включно.

Відповідно до п.4.4 договору орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, здійснювати його реконструкцію, технічне переозброєння та інші поліпшення, що зумовлюють підвищення його вартості.

07.11.15. між сторони уклали договір купівлі-продажу, п.1 якого встановлено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти належні продавцю залізничні колії: колія №1 довжиною 219,32 м вартістю 198 333,33 грн.; ділянка №2 довжиною 56,2 м вартістю 100 500,00 грн.; підїзна колія №6 довжиною 36,68 м вартістю 80 333,33 грн.; стрілочні переводи №№1, 6 вартістю 30 224,92 грн., що знаходяться по вул. Фрунзе,33 у м. Мелітополь, Запорізької області, і сплатити за них визначену за домовленістю сторін грошову суму.

Договором від 15.12.15. внесені зміни до договору купівлі-продажу від 07.11.15, а саме: п.1 викладено у наступній редакції: продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти належні продавцю залізничні колії: колія №1 довжиною 219,32 м вартістю 198 333,33 грн.; ділянка №2 довжиною 56,2 м вартістю 100 500,00 грн.; підїзна колія №6 довжиною 62,5 м вартістю 80 333,33 грн.; стрілочні переводи №№1, 6 вартістю 30 224,92 грн., що знаходяться по вул. Фрунзе,31 та по вул. Фрунзе,33 у м. Мелітополь, Запорізької області, і сплатити за них визначену за домовленістю сторін грошову суму.

Правовими підставами заявленого позову заявник обрав норми ст.ст.331, 392 ЦК України.

Згідно приписів ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена особою), набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підставою позову є обставини, що підтверджують права власності позивача на майно та ст.16 ЦК України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його права власності на майно.

За нормою ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно ч.4 до ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості урегульовано ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позивач в обгрунтування виникнення у нього права власності на спірне майно посилається на виникнення вказаного права на підставі договорів купівлі-продажу. Відповідно, перехід права власності на спірне нерухоме майно підлягав державній реєстрації.

Разом з тим, як встановлено судом доказів реєстрації зазначеного майна саме за позивачем (орендарем за договором оренди від 01.02.10) не встановлено.

Оскільки ні у первісного позивача, ні у позивача у порядку правонаступництва, який придбавав спірне майно, право власності на це нерухоме майно не виникло, воно не може бути захищено шляхом його визнання.

Як встановлено судом спірне майно було створено підчас дії договору оренди від 01.02.10, тобто сторони знаходилися у договірних відносинах.

Встановлені у справі обставини дозволили суду апеляційної інстанції правомірно дійти висновку, що право первісного позивача не підлягає захисту у такий спосіб, як визнання права власності, а порушене право може бути захищено із застосуванням відповідних зобов'язально-правових способів захисту.

Одночасно, касаційна інстанція не може погодитися з висновком про відсутність між сторонами спору.

Так, встановлені обставини свідчать, що спірне майно створене у процесі дії договору оренди. Створення майна орендарем в умовах договору оренди, при цьому орендар не наділений правом змінювати склад орендованого майна, про вбачається з п.4.4 договору і призводить до порушення прав орендодавця. За умови невизначеності юридичного статусу спірного новоствореного майна, виникають підстави для звернення із позовом про визнання права власності.

Позивач перебуває з орендарем у відносинах щодо здійснення прав володіння, користування та розпорядження майном, по якому заявлені позовні вимоги, зокрема, як частини майна, що орендується, тому висновок суду про не оспорюваність відповідачем прав позивача не відповідає встановленим обставинам та наведеним нормам права.

Проте, на думку колегії суддів касаційної інстанції, помилкові висновки апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для звернення із позовом про визнання права власності на об'єкт оренди, не впливають на вірність висновків про відмову у позовних вимогах, оскільки з аналізу матеріалів справи вбачається відсутність заперечень з боку відповідача щодо оспорювання або не визнання ним права власності на майно за позивачем, як і відсутність документів про знаходження майна у спільній сумісній власності, а тому оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність правового висновку та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.16 у справі №908/4151/15 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді В. В. Палій

В.П. Селіваненко