ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року Справа № 902/84/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Палія В.В., Студенця В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 12.07.16у справі№902/84/16господарського судуВінницької областіза позовомВінницького національного аграрного університетудоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4прозвільнення приміщення шляхом виселення за участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачане з'явилися, були належно повідомлені,

В С Т А Н О В И В :

Вінницький національний аграрний університет звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.03.16 (суддя Колбасов Ф.Ф.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.07.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Розізнан І.В., судді Мельник О.В., Грязнов В.В.) позов задоволено повністю. Свою позицію суди аргументували тим, що докази належного повідомлення відповідача про припинення договірних відносин наявні у матеріалах справи, як і вимога повернути об'єкт оренди; договір був продовженим з 01.11.10 до 31.10.15 включно, на підставі п.10.6 договору; доказів повернення об'єкта оренди після припинення терміну дії договору відповідач суду не надав, через що є підстави для задоволення позову.

Не погоджуючись із судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що сторони уклали договір у специфічний спосіб - судовий, за яким волевиявлення сторін затверджене судовим рішенням та вступає у дію з моменту набрання чинності рішення, а тому договірні відносини між сторонами виникли, в т.ч. й щодо п'ятирічного строку договору, з моменту набрання законної сили рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.06 по справі №7/141-06, а саме 08.10.06 припиняють свою дію 08.10.16.

Позивач надав відзив, в якому просив судові акти залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення. Справу розглядати без участі представника позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.11.05 сторони уклали договір оренди №01/11 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (далі - договір), за яким орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування для розміщення кафе окреме індивідуально визначене майно: вбудовані нежитлові приміщення в кафе-пекарні з прибудовою, площею 139,1 м2, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі орендодавця (п.1.1. договору).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір оренди укладено строком на 5 років з 01.11.05 до 31.10.10 включно.

У разі відсутності заяви сторін про припинення або зміну цього договору, про закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п.10.6 договору).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.09.06 по справі №7/141-06 договір оренди №01/11 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.11.05 визнано дійсним.

У 2015 році, відповідно до умов договору оренди №01/11 від 01.11.05, позивач направив відповідачу листи від 31.08.15 №47, від 06.11.15 №58, від 23.11.15 №59 про розірвання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.11.05 №1/11 через закінчення терміну дії договору з проханням повернути орендодавцю об'єкт оренди, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями листів, повідомлень поштового відправлення про їх вручення, фіскального чеку від 01.09.15 (а.с.27-33).

Відповідач заперечив щодо припинення дії договору у заяві від 11.12.15 №35/809, посилаючись на чинність даного договору оренди у період з 08.10.06 (з моменту набрання чинності рішення суду від 21.09.06 по справі №7/141-06), вважаючи, що 5-річний термін дії договору слід обраховувати саме з цієї дати і до 08.10.16.

Позивач звернувся до місцевого суду з вимогою про звільнення шляхом виселення займаного приміщення, оскільки відповідач орендоване майно не звільнив, що і стало предметом розгляду даної справи.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що договір був продовженим з 01.11.10 до 31.10.15 включно на підставі п.10.6 договору, оскільки орендар і орендодавець не вимагали припинення договору оренди від 01.11.05 №01/11 у період жовтень-листопад 2010 року.

У подальшому, позивачем у встановленому нормами ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", ст.764 ЦК України та п.10.6 договору порядку надіслано відповідачу листи від 31.08.15 №47, від 06.11.15 №58, від 23.11.15 №59 про розірвання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.11.05 №01/11 з проханням повернути орендодавцю об'єкт оренди (а.с.27-33). Доказів повернення об'єкта оренди за договором станом на час розгляду справи судами не подано, у матеріалах справи такі докази відсутні, через що є підстави для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у зв'язку із наступним.

Договір оренди нерухомого майна від 20.01.11 №1 за своєю правовою природою є договором майнового найму (оренди) і підпадає під правове регулювання норм ст.ст.759-786 ЦК України.

Приписами ст.777 ЦК України передбачене переважне право на укладення договору найму на новий строк, а також врегульоване питання повідомлення та строків такого повідомлення про це наймодавця. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін.

Зазначені положення кореспондуються зі ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", якою визначено термін дії договорів оренди. При цьому визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом 1-го місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Істотне значення у вирішенні питання про припинення договору оренди, має вимога про небажання продовжувати ці правовідносини, шляхом їх припинення та факт отримання цього наміру іншою стороною.

На підтвердження своєї волі про небажання продовжувати договір оренди, позивачем направлялися листи від 31.08.15 №47, від 06.11.15 №58, від 23.11.15 №59 про розірвання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.11.05 №01/11 з проханням повернути орендодавцю об'єкт оренди, отримані орендарем, про що є докази у матеріалах справи (а.с.27-33). Факт небажання продовжувати договірні відносини, судами попередніх інстанцій ретельно досліджений і йому надана об'єктивна правова оцінка.

З приводу доводів скаржника про строк дії договору і дати закінчення правовідносин по оренді, то на думку колегії суддів касаційної інстанції, вони є помилковими, враховуючи наступне.

Статтею 10 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" визначено істотні умови договору оренди державного та комунального майна.

Частиною 1 ст.12 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Отже, договір оренди вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Із норм ст.ст.759-762 ЦК України вбачається, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плата за користування майном та строк такого користування.

Судами обох інстанцій досліджувалися обставини, за яких сторони досягли домовленості з усіх істотних умов, що вбачається з рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.06 по справі №7/141-06, яке набрало законної сили і яким встановлено, що сторони при укладанні договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №01/11 від 01.11.05 дійшли згоди з усіх істотних умов, передбачених ст.10 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та відбулося часткове виконання договору, що свідчить про те, що договір оренди дійсний. Тому судами попередніх інстанцій зроблений висновок, що датою укладення договору оренди є 01.11.05.

Однак, зважаючи на обставини, за яких укладення договору відбулося у специфічний спосіб - волевиявлення сторін затверджене судовим рішенням та вступає у дію з моменту набрання чинності рішення, суд касаційної інстанції вважає, що договірні відносини виникли з моменту набрання законної сили рішення господарського суду Вінницької області від 21.09.06 по справі №7/141-06, а саме 08.10.06. Проте, дата закінчення оспорюваних правовідносин обмежується положеннями договору. Судами встановлено, що договір був продовженим з 01.11.10 до 31.10.15 включно на підставі п.10.6 договору, зважаючи, що орендар і орендодавець не вимагали припинення договору оренди у період жовтень-листопад 2010 року. А тому, висновки суду, про задоволення позову є обґрунтованими та правомірними.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки вона прийнята при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.07.16 у справі №902/84/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді В. В. Палій

В.І. Студенець