ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2015 року Справа № 916/4389/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "Інфоксводоканал" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 у справі№ 916/4389/15 господарського суду Одеської областіза позовомЖитлового управління фірми "Ренесанс" ЛТД-92 (Дочірнє підприємство) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "Інфоксводоканал" пророзірвання договору на послуги водопостачання та водовідведення від 01.11.2000 №5/1
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача : Горьова Н.М., Мигородський І.А.,
ВСТАНОВИВ:
Житлове управління фірми "Ренесанс" ЛТД-92 (Дочірнє підприємство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНФОКС " в особі філії "Інфоксводоканал" про розірвання Договору на послуги водопостачання та водовідведення (населення) від 01.11.2000 № 5/1.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.03.2015, залишеним без змін постановою Одеської апеляційного господарського суду від 18.06.2015 у справі №916/4389/14, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "Інфоксводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2000 між КП "Одесводоканал" та Позивачем укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення (населення) № 5/1.
04.10.2004 між ТОВ "Інфокс" та Позивачем укладено Додаткову угоду до Договору від 01.11.2000, якою викладено у новій редакції преамбулу договору та змінено його сторону КП "Одесводоканал" на Відповідача.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1 Договору від 01.11.2000 водоканал (Відповідач) надає послуги з подачі питної води на об'єкти Позивача відповідно до наданої дислокації, а також прийому стічних вод (скидів). Позивач своєчасно сплачує надані йому послуги водопостачання та водовідведення, експлуатує та утримує внутрішньо будинкові водопровідні і каналізаційні мережі, прилади та пристрої на них в належному стані. Сторони зобов'язались керуватися чинними Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 № 65, Правилами технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 05.07.1995 № 30, чинними ГОСТ, іншими нормативними актами, які прийняті в установленому порядку.
Згідно із пунктом 5.3 Договору від 01.11.2000 він укладений строком на один рік та діє з 01.11.2000 до 01.11.2001. Договір вважається продовженим на новий строк, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодна зі сторін не заявить про зміну або припинення його дії.
Оскільки жодна зі сторін не висловлювала наміру розірвати або припинити договірні стосунки, договір щорічно пролонгувався.
В подальшому, у 2014 році, ЖУФ "Ренесанс" ЛТД-92(ДП) висловило небажання підприємства продовжувати договірні відносини та намір розірвати договір №5/1 від 01.11.2000 по закінченню строку його дії, про що на адресу Водоканалу були направлені листи від 17.07.2014 за №176 та від 30.09.2014 за №265.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд зазначив про те, що оскільки сторони не досягли згоди щодо розірвання даного договору , він продовжив свою дію до 01.11.2015. При цьому місцевий суд зазначив, що фактично Позивач звернувся до Відповідача не з повідомленням про припинення дії договору, як це передбачено пунктом 5.3 Договору від 01.11.2000, а з пропозицією про його розірвання, проте позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності вказаних підстав для розірвання договору, зокрема, невиконання чи неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором від 01.11.2000, або одночасної наявності усіх чотирьох умов, передбачених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, щодо обставин, які істотно змінились.
Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважав, що по суті місцевий господарський суд зробив правильний висновок щодо відмови у позові, однак мотиви відмови виклав у своїй редакції, вказавши, ЖУФ "Ренесанс" ЛТД-92 (ДП) за спірним договором не є споживачем послуг по водопостачанню та водовідведенню, оскільки безпосередньо вказану воду не споживає і водовідведення не здійснює, отже має право відмовитися від вказаного договору. Таким чином, апеляційний господарський суд зробив висновок про те, що обов'язковість договору на послуги водопостачання та водовідведення для неспоживача чинним законодавством не передбачена, а також послався на відсутність у позивача волевиявлення на продовження договірних відносин та зробив висновок про те, що з 01.11.2014 спірний договір на послуги водопостачання та водовідведення (населення) за № 5/1 припинив свою дію на підставі п. 5.3, тому не може бути розірваним у судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду з огляду на таке.
Відповідно до ст.ст. 12, 14, 203 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; волевиявлення учасника правочину, зокрема на продовження договірних відносин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до ст.19 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Як вже зазначалося, 01.11.2000 між сторонами був укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення (населення) № 5/1.
Апеляційним господарським судом вірно було встановлено, що ЖУФ "Ренесанс" ЛТД-92 (ДП) за спірним договором не є споживачем послуг по водопостачанню та водовідведенню, оскільки безпосередньо вказану воду не споживає і водовідведення не здійснює, отже має право відмовитися від вказаного договору.
ЖУФ "Ренесанс" ЛТД-92 (ДП) пропонувалось відповідачу укласти прямі договори про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення з мешканцями будинків, які воно обслуговує, але це не було зроблено.
Водоканал пояснював, що договір від 01.11.2000 № 5/1 про надання послуг з водопостачання та водовідведення вже не відповідає сучасним реаліям життя, та не передбачає всі зміни, які відбулись у діючому законодавстві в період його дії.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 5.3 договору між сторонами, договір вважається продовженим на новий строк, якщо за місяць до закінчення його дії ні одна з сторін не заявить про його зміну або припинення.
Водночас було встановлено, що позивач заявив про своє небажання продовжувати договірні відносини, попередивши про це відповідача листами від 17.07.2014 за №176 та від 30.09.2014 за №265.
Отже, у суду апеляційної інстанції були підстави вважати, що строк дії договору між сторонами припинився з 01.11.2014, а тому з цієї підстави обґрунтовано було відмовлено у позові про розірвання зазначеного договору.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "Інфоксводоканал" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 у справі № 916/4389/14 - без змін.
Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова