ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 910/7341/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Самусенко С.С. - доповідача,Татькова В.І.,

розглянувши касаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 14 травня 2015 року Київського апеляційного господарського суду від 02 липня 2015 рокуу справі№ 910/7341/15-ггосподарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"про стягнення коштів за участю представника від позивача: Растєгаєва Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду із позовом до ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" про стягнення 75034,97 грн., з яких 58365,60 грн. основного боргу, 4461,37 грн. пені, 2859,91 грн. інфляційних втрат, 5262,50 грн. 3% річних, 4085,59 грн. штрафу. Позов мотивовано неналежним виконанням умов договору поставки продукції №266-К від 30.09.2010.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2015 (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 (судді: Шапран В.В. - головуючий, Буравльов С.І., Андрієнко В.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 58365,60 грн. заборгованості, 4461,37 грн. пені, 5262,50 грн. 3% річних, 2859,91 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили із встановленого факту поставки продукції відповідачу та неоплати її останнім в повному обсязі та врахували обставини, які свідчать про переривання строку позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, суди послалися на норми ст.231 ГК України.

ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись із судовими рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі стверджується про помилковість висновків судів щодо початку перебігу строку позовної давності. Скаржник зазначає, що поставка товару згідно видаткової накладної відбулася 30.09.2010. Таким чином відлік строку позовної давності повинен починатися з 01.10.2010.

Крім того судами не досліджено, що накладна від 30.09.2010 не має всіх необхідних для оплати реквізитів.

Скаржник стверджує, що відмовляючи відповідачу в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, суди послалися на надані позивачем акти звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2012, 01.10.2013 та 01.01.2014 як на доказ переривання строку позовної давності. Надані акти підписано на суму 479693,76 грн., тоді як предметом спору є 58365,60 грн.

Суди не дослідили відсутність в акті посилання на договір поставки продукції від 30.09.2010 як на підставу виникнення заборгованості.

Також суди не з`ясували, що головний бухгалтер не є уповноваженою особою, яка представляє сторону.

Разом з тим, акти звірки не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки їх складено після спливу загального строку позовної давності.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.09.2015 касаційну скаргу у справі №910/7341/15-г прийнято до провадження.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" вважає її безпідставною та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.09.2010 між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", правонаступником якої є ПАТ "Укртрансгаз", як постачальником та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" як покупцем укладено договір поставки продукції № 266-К.

Згідно п.3.4 договору відповідач оплачує позивачу 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача до закінчення дії договору.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 договору строк дії цього договору починає свій перебіг з моменту його підписання та діє до 31.12.2010.

Суди встановили, що на виконання умов договору поставки позивачем поставлено відповідачу продукцію, що підтверджується видатковою накладною №545 від 30.09.2010 на загальну суму 58365,60 грн.

В порушення умов договору відповідачем оплату отриманої продукції не здійснено.

Встановивши наявність заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 58365,60 грн., господарські суди попередніх інстанцій на підставі ст.ст. 525, 526, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України прийшли до правильного висновку про наявність підстав для її стягнення з відповідача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши наведені норми закону, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Господарськими судами правомірно відмовлено у стягненні з відповідача штрафу, оскільки ст.231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу для стягнення вказаних штрафних санкцій, не підлягає застосуванню у даному випадку (див. постанову ВСУ від 04.02.2014 у справі №903/610/13).

Посилання відповідача на пропуск строку позовної давності не прийнято судами з огляду на норми ст.264 ЦК України.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами і доповненнями) роз`яснено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Судами встановлено, що між сторонами підписано акти взаєморозрахунків 01.10.2013, 01.07.2012, 01.01.2014, якими підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем в тому числі і за спірним договором № 266 від 30.09.2010 на суму 58365,60 грн.

Також встановлено, що вказані акти підписано уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками товариств. Зокрема, з боку покупця підписано головним бухгалтером, який мав такі повноваження в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Апеляційний господарський суд зазначив, що представник позивача та представник відповідача в суді апеляційної інстанції підтвердили той факт, що вказані акти взаєморозрахунків включають в тому числі й суму боргу за спірним договором № 266 від 30.09.2010.

Суди встановили, що перебіг позовної давності в даному конкретному випадку перервався підписанням вище вказаних актів взаєморозрахунків 01.10.2013, 01.07.2012, 01.01.2014, а тому строк позовної давності для пред`явлення позивачем позовних вимог станом на день звернення до суду із позовом не пропущено.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача встановленої суми боргу, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки судами встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення боргу за оплату товару перервався в цьому випадку визнанням зазначеного боргу.

Судова колегія вважає помилковими висновки судів про стягнення з відповідача 4461,37 грн. пені за період з 01.01.2011 по 29.06.2011 з наступних підстав.

Судами встановлено наявність підстав для стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату вартості продукції на підставі п.5.3 договору.

При цьому, судами не враховано, що згідно ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За ч. 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стягуючи пеню за період з 01.01.2011 по 29.06.2011 судами не встановлено обставин, які б свідчили про переривання спеціального строку позовної давності щодо пені.

Судами встановлено, що вказані вище акти взаєморозрахунків підписано 01.07.2012, 01.10.2013, 01.01.2014, проте не враховано, що це відбулося після спливу спеціального строку позовної давності.

Переривання перебігу позовної давності, що регулюється ст.264 ЦК України, може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Отже, визнання боргу шляхом підписання актів взаєморозрахунків 01.07.2012, 01.10.2013, 01.01.2014 не є підставою для переривання перебігу позовної давності щодо стягнення пені у даному випадку. Судами попередніх інстанцій не встановлено інших обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності щодо стягнення пені.

Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За п.2 ч. 1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для цієї справи, проте неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.267 ЦК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення у справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення 4461,37 грн. пені, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

На підставі ч.6 ст.49 ГПК України суд касаційної інстанції приймаючи нове рішення змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі №910/7341/15-г в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 4461,37 грн. пені та 108,62 грн. судового збору скасувати. У стягненні 4461,37 грн. пені відмовити.

В решті рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі №910/7341/15-г залишити без змін.

Стягнути з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" 57,46 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" 57,46 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді: С. Самусенко

В. Татьков