ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2015 року Справа № 910/28214/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Татькова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" Інтербанк"
на рішення господарського суду міста Києва від 16 лютого 2015 року
та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2015 року
у справі № 910/28214/14
господарського суду міста Києва
за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" Інтербанк"
до Страхового товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантія"
про стягнення 1 152 200,00 грн.
за участю представників
позивача Нечай О.В.
відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 16 лютого 2015 року (суддя Літвінова М.Є.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2015 року (судді Федорчук Р.В., Майданевич А.Г., Лобань О.І.) у справі № 910/28214/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" Інтербанк" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Інтербанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноєвро" (позичальник) укладено кредитний договір №3836/9, відповідно до п.2.1 якого банк надає позичальнику кредит у сумі 26 000 000,00 грн. для придбання цінних паперів.
Відповідно до п.2.2 кредитного договору, банк надає позичальнику кредит з кінцевим терміном повернення - не пізніше 24 листопада 2014 року, з процентною ставкою 16 % річних.
За умовами кредитного договору позичальник зобов'язався провести остаточний розрахунок щодо повернення кредиту 24 листопада 2014 року.
09 січня 2014 року між відповідачем (страховик за договором) та позивачем (страхувальник за договором) укладений договір страхування кредиту №5908 0000-0103, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані зі збитками, які завдані страхувальнику внаслідок повного або часткового неповернення позичальником страхувальнику кредиту та відсотків за користування кредитом на умовах, встановлених діючим кредитним договором №3836/9 від 31 грудня 2013 року.
Позичальник за кредитним договором - ТОВ "Техноєвро", сума кредиту становить: 26 000 000,00 грн.
За умовами Договору страхування відповідач зобов'язується за обумовлену в Договорі плату (страховий платіж), при настанні передбаченої в Договорі події (страхового випадку) відшкодувати позивачу заподіяні внаслідок цієї події збитки (сплатити страхове відшкодування) в межах страхової суми, визначеної у Договорі.
Розмір страхової суми складає 26 000 000,00 грн., франшиза (у відсотках від страхової суми) становить 1,0 % (п. 5 Договору).
Згідно з п.6.1 зазначеного вище правочину страховим випадком за договором є фактично підтвердження Страхувальником в термін, обумовлений договором страхування, факт настання збитків через невиконання або неналежне виконання Позичальником своїх зобов'язань перед Страхувальником з повернення кредиту, відсотків за ним в строки та на умовах, передбачених кредитним договором.
У п. 7.2 договору №59080000-0103 страховий платіж (внесок) за період страхування становить 1 152 200,00 грн.
Пунктом 8 договору страхування кредиту №59 08 0000-0103 передбачено, що строк дії договору (період страхування) встановлюється згідно з п.8.2 цього договору, але не більше строку дії кредитного договору.
Договір набуває чинності з 00 год. 00 хв. 07 січня 2014 року та діє до 23 год. 59 хв. 24 листопада 2014 року.
У договорі страхування кредиту №59 08 0000-0103 від 09 січня 2014 зазначені дії страхувальника під час настання страхової події, а саме, після настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний негайно, але в будь-якому разі не пізніше ніж через 3 дні (за винятком вихідних, святкових та неробочих днів) повідомити про це страховика. (п. 11.1 договору)
У пункті 10.2.5 Договору зазначено, що протягом 3-х робочих днів позивач повинен повідомити відповідача про прострочення позичальником зобов'язань за кредитним договором більш ніж на 10 робочих днів.
У тексті договору страхування зазначені дії страхувальника (позивача), які повинні статися після настання страхового випадку, але не обумовлено, що такі дії страхувальника повинні бути лише у період дії договору страхування кредиту №59 08 0000-0103 від 09 січня 2014 року.
Така умова за договором страхування поширюється лише під час настання страхового випадку, тобто на збитки внаслідок подій, які відбулися протягом періоду страхування.
Позивач наголошує, що договір є нікчемний, оскільки має на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів та зазначає, що позивач позбавлений можливості отримати страхове відшкодування оскільки Договір страхування припиняється у день, який є датою погашення кредиту - 24 листопада 2014 року.
Позивач зазначає, що виконання укладеного ПАТ КБ "Інтербанк" договору страхування спричинило погіршення фінансового стану банку, та мало на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів на загальну суму 1152200,00 грн. та згідно ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договір страхування є нікчемним.
Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог зазначивши, що термін повернення кредиту та термін дії договору страхування кредиту за часом не співпадають, оскільки дійшли висновку, що терміном повернення кредиту є 18 год. 00 хв. 24 листопада 2014 року, а термін дії договору страхування діє до 23 год. 59 хв. 24 листопада 2014 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок судів попередніх інстанцій помилковим з огляду на наступне.
Частиною 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження тимчасової адміністрації Банку) визначено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
У відповідності до ч.3 ст.38 вказаного вище Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана провести інвентаризацію банківських активів і зобов'язань. Під час інвентаризації перевіряється наявність і відповідність балансової вартості фактичній вартості таких активів та зобов'язань неплатоспроможного банку:
1) готівки у касі та матеріальних цінностей у сховищі банку;
2) заборгованості за кредитами перед банком, у тому числі наявності забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами;
3) заборгованості за цінними паперами перед банком;
4) заборгованості за зобов'язаннями банку перед кредиторами;
5) вимог банку до клієнта за списаною безнадійною заборгованістю (у тому числі наявності забезпечення виконання зобов'язань за такою заборгованістю) (п.п. 4-7 Закону).
Пунктом 2.5.2 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. визначено, що за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Виходячи з системного аналізу ст.ст.207, 215 Цивільного кодексу України, господарський суд зазначає, що нікчемний правочин є таким, якщо його недійсність встановлена законом, то він є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.
Як зазначено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
Відповідно до п.п. 1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати спори. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Так, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось питання відповідності правочину ст. 202 та 203 Цивільного кодексу України.
Так, п. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судами не досліджувалось питання чи договір страхування кредиту №5908 0000-0103 від 09 січня 2014 року був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків та чи був спрямований на настання реальних наслідків, оскільки, як зазначалось вище, терміном добровільного повернення кредиту є 24 листопада 2014 року та відповідно порушення, не належне виконання зобов'язання (не своєчасне повернення кредиту) починається з наступного дня, а саме з 25 листопада 2014 року, а у відповідності до Договору страхування страховим випадком є факт настання збитків через невиконання або неналежне виконання Позичальником своїх зобов'язань перед Страхувальником з повернення кредиту, відсотків за ним в період дії страхового договору з 07 січня 2014 року по 24 листопада 2014 року.
Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має право встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк" Інтербанк" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 16 лютого 2015 року скасувати.
3. Справу № 910/28214/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді С. С. Самусенко
В. І. Татьков