ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 908/3395/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Куровського С.В. - головуючого (доповідача), Катеринчук Л.Й., Коваленка В.М.,за участю представників: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Литво"

Плецької Юлії Вікторівни

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015

та рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2015

у справі №908/3395/14 господарського суду Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Литво" в особі

ліквідатора - арбітражного керуючого Плецької Ю.В.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім

"Автокольорлит",

третя особа: Відділ державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-

підприємців реєстраційної служби Мелітопольського

міськрайонного управління юстиції,

про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У вересні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Литво" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Плецької Ю.В. звернулося до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Торговий дім "Автокольорлит", третя особа: Відділ державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції, в якому просить зобов'язати ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" до державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) Товариства, зокрема з виходом зі складу його учасників ТОВ "Литво".

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 (суддя Алейникова Т.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду 25.05.2015 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Крестьянінов О.О., Шутенко І.А.) рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 залишено без змін.

В касаційній скарзі ліквідатор ТОВ "Литво" Плецька Ю. В. просить скасувати вказані вище рішення суду першої інстанції від 11.02.2015 та постанову суду апеляційної інстанції від 25.05.2015, прийняти нове рішення, яким зобов'язати ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" до державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) Товариства, зокрема з виходом зі складу його учасників ТОВ "Литво". В обґрунтування посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 16, 148 ЦК України, ст.ст. 7, 10 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 38, 43 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Постановою господарського суду Запорізької області від 24.09.2013 у справі №908/340/13-г ТОВ "Литво" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Плецьку Юлію Вікторівну.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Згідно з абз. 12 частини першої даної статті ліквідатор з дня свого призначення вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Приписами ч. 6 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів у встановленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ліквідатор ТОВ "Литво" звернувся до ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" із заявою від 05.11.2013 вих. № 02-01/38 про вихід зі складу засновників. У заяві ліквідатор повідомила про вихід позивача зі складу членів (засновників) відповідача та просила сплатити належну позивачу частку статутного капіталу відповідача. На підтвердження направлення зави відповідачу ліквідатором надано копію фіскального чеку від 05.12.2013 (а.с. 19-20).

Оскільки відповідач відповіді на заяву не надав, 26.08.2014 ліквідатор позивача повторно звернувся до відповідача із заявою вих. № 02-01/141 про скликання та проведення загальних зборів засновників, на яких розглянути аналогічні питання, як і в попередній заяві.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач на вищевказані заяви відповідей не надав.

У зв'язку з викладеними обставинами, ліквідатор ТОВ "Литво" Плецька Ю.В. звернулася до господарського суду з позовом у даній справі.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не доведено документально факт фактичного отримання відповідачем зазначених вище заяв про вихід від 05.11.2013 та 26.08.2014.

Крім того, зазначив, що позивач не довів факт внесення ним до статутного фонду відповідача свого внеску при формуванні статутного фонду останнього, відповідно підстави для виходу зі складу відповідача відсутні.

Однак з висновками судів попередніх інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений Статутом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про господарські товариства" зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Товариство зобов'язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право у тому числі вийти в установленому порядку з товариства.

Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону України "Про господарські товариства" учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

У разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв'язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв'язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі ст. 7 Закону України "Про господарські товариства".

Як вбачається з матеріалів справи, у п. 1.2 Статуту ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" зазначено, що засновниками і його учасниками є, зокрема, ТОВ "Литво".

У відповідності до п. 7.1 Статуту ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" кожний з учасників товариства має право вийти із складу учасників у встановленому порядку.

Пунктом 8.4 Статуту ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" встановлено, що учасник має право вийти з Товариства, повідомивши про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу.

Позивач, враховуючи положення чинного законодавства та положення Статуту, з метою реалізації свого права у встановлені строки направив відповідачу повідомлення про вихід зі складу його засновників. Враховуючи положення чинного законодавства, яке передбачає обов'язок товариства вчинити певні дії, пов'язані з поданням учасником товариства заяви про вихід з товариства, у відповідача виник обов'язок розглянути питання про внесення змін до установчих документів товариства та про їх реєстрацію.

Однак, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачем на адресу відповідача було направлено дві заяви про вихід з товариства, не врахували вищенаведених норм, та дійшли передчасного висновку, що права позивача не порушені відповідачем, оскільки останній не знав про необхідність вчинення дій, пов'язаних з виходом одного учасника зі складу товариства. Тобто, судами не були враховані положення ст. 33 ГПК України, відповідно до якої обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Що стосується не підтвердження позивачем факту формування статутного капіталу, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Форми реєстраційних карток затверджуються Міністерством юстиції України.

Згідно з ч. 2 ст. 17 вказаного Закону перелік засновників (учасників) юридичної особи входить до відомостей, що містяться щодо юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Як вже було зазначено, відповідно до п. 1.2 Статуту ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит", засновниками товариства і його учасниками є, зокрема, ТОВ "Литво".

В установчому договорі ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" вказано, що для забезпечення діяльності товариства за рахунок грошових внесків утворюється статний фонд у розмірі 18500,00 грн. У створенні статного фонду приймають участь, зокрема, ТОВ "Литво"з внеском у розмірі 1850,00 грн., що складає 10% пайової участі у розподілі на прибуток.

Також, згідно відомостей з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Литво" є засновником ТОВ "Торговий дім "Автокольорлит" з розміром внеску до статутного фонду - 1850,00 грн.

На виконання вимог апеляційного суду ліквідатором ТОВ "Литво" на підтвердження факту зарахування грошових коштів до статутного фонду боржника надано копію платіжного доручення від 06.06.2003р. При цьому, заявлено клопотання про витребування від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" інформації щодо зарахування грошових коштів позивача відповідно до вказаного платіжного доручення.

Однак, суд апеляційної інстанції, у задоволенні вказаного клопотання відмовив, вказавши при цьому про відсутність доказів на підтвердження факту формування позивачем статного капіталу відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій порушено принцип змагальності, а також в порушення ст. 34, 43 ГПК України належним чином не досліджувались надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Крім того, звертає увагу, що позивачем питання щодо виділення частки статутного капіталу у позовній заяві взагалі не ставилось.

При цьому, постанова апеляційного суду містить суперечливі висновки, оскільки зазначаючи в мотивувальній частині постанови про те, що ТОВ "Литво" можна вважати таким, що вийшов зі складу учасників ТОВ "Торговий Дім "Автокольорлит" з 05.12.2013, тобто з моменту вручення даної заяви органам зв'язку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що документів, які підтверджують отримання відповідачем заяв про вихід зі складу засновників, позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід врахувати вищевикладене, розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства, належним чином перевірити всі обставини справи, дати оцінку доказам та в залежності від встановленого і вимог закону прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Литво" Плецької Юлії Вікторівни задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2015 та рішення господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 по справі №908/3395/14 скасувати.

Справу № 908/3395/14 передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Головуючий Куровський С.В.

Судді Катеринчук Л.Й.

Коваленко В.М.