ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 906/43/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -ОСОБА_4,відповідача -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.07.2015у справі№906/43/15за позовомДП "НВО "Павлоградський хімічний завод"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_5простягнення коштіввстановив:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.07.2015 (суддя Кудряшова Ю.В.) позов задоволено - на підставі ст.ст.536,692, ч.2 ст.1214 ЦК України стягнуто з відповідача на користь позивача 208507,56 грн. заборгованості та 95588,41 грн. відсотків за користування чужими коштами.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 (судді: Гулова А.Г., Петухов М.Г., Розізнана І.В.) рішення змінено в частині стягнення 95588,41 грн. відсотків за користування чужими коштами. Стягнуто з відповідача на користь ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" 29735,95 грн. пені. В решті позовних вимог рішення залишено без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову в частині стягнення 29735,95 грн. пені, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.256, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та ст.223 ГК України. Зокрема, скаржник вказує на пропуск позивачем передбаченого чинним законодавством строку позовної давності стосовно частини позовних вимог про стягнення з відповідача 29735,95 грн. пені, яка (позовна давність) помилково не застосована апеляційним судом.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення від 14.07.2015 та оскаржувана постанова - скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 95588,41 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Житомирської області з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення шляхом стягнення 29735,95 грн. пені, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

03.06.2010р. ФОП ОСОБА_5 (продавець) та ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" (покупець) укладено договір постачання продукції №3/06/10-1-334010 (далі - договір №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010), згідно з п.1.1 якого продавець продає, а покупець купує щебеневу продукцію виробництва кар`єрів України, вантажоотримувачем якої може бути інше підприємство, згідно із заявкою покупця.

Відповідно до п.2.1 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 строк передачі продукції - протягом 5 днів з дати отримання 100% передплати.

Пунктом 3.3 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 передбачено, що покупець оплачує замовлений товар на умовах 100% передплати.

Відповідно до п.4.1 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 за прострочення передачі продукції, передачу продукції меншої кількості або нижчої якості, ніж передбачено договором та специфікаціями до нього, продавець виплачує покупцю штраф у розмірі 2% від вартості порушеного зобов`язання та пеню у розмірі 1% від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення.

Термін дії договору до 31.12.2013р. Договір може бути розірвано покупцем в односторонньому порядку, про що останній повідомляє продавця за 10 днів (п.6.2 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010).

Пунктом 6.3 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 передбачено, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно із специфікаціями №1 - №21 до вказаного вище договору сторони узгодили умови та обсяги поставки продукції.

Відповідно до умов договору позивачем у період з 24.06.2010р. по 14.08.2012р. здійснено передоплату товару на загальну суму 9561559,32 грн. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками відповідача, копіями платіжних документів (т.1 а.с.196-279).

Відповідач свої зобов`язання щодо поставки позивачу продукції у період з 24.06.2010р. по 15.08.2012р. виконав частково, поставивши продукції на суму 9353051,76грн, що підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с.44-195).

Відтак, у ФОП ОСОБА_5 перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 208507,56 грн., що підтверджується розрахунками позивача, зазначеними вище доказами, й не заперечується відповідачем.

29.07.2014р. позивач звернувся до відповідача з листом, у якому просив останнього підписати акт звірки взаємних розрахунків по договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 за період з 01.01.2012р. по 30.06.2014р. Однак, вказаний лист залишений ФОП ОСОБА_5 без відповіді та задоволення.

За вказаних обставин, ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_5 208507,56грн. основного боргу та 95588,41грн. пені.

Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 208507,56 грн. та перевіривши надані позивачем розрахунки пені, на підставі ст.ст.546,549 ЦК України дійшов висновку про те, що обґрунтований розмір пені, нарахованої у відповідності з вимогами ч.6 ст.232 ГПК України складає 29735,95грн.

Колегія відхиляє посилання скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності, яка нібито помилково не застосована апеляційним судом, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, клопотання про застосування позовної давності повинно бути подане до прийняття рішення судом першої інстанції.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач звертався до господарського суду Житомирської області із заявою про застосування строку позовної давності, що не заперечується скаржником.

Водночас, не приймаються до уваги посилання заявника на те, що він не мав змоги подати відповідну заяву у зв'язку з тим, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувся за відсутності його уповноваженого представника, з огляду на таке.

Згідно зі ст.ст.64,87 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Житомирської області фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 було направлено ухвалу про порушення провадження у справі від 16.01.2015, повідомлення про вручення поштового відправлення якої міститься в матеріалах справи (а.с. 1 том 2).

Крім того, судом першої інстанції ухвалою від 02.02.2015 розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача. Зазначена ухвала також була одержана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 7 том 2).

Отже, з врахуванням приписів ст.ст.64,87 ГПК України відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи місцевим господарським судом, проте, без поважних причин не з'явився у судове засідання та своєчасно не подав заяву про застосування строків позовної давності.

Щодо помилкових посилань заявника на неможливість подачі заяви про застосування позовної давності в апеляційній інстанції внаслідок ухвалення рішення апеляційним судом за відсутності представника відповідача та при наявності його клопотання про відкладення розгляду справи, колегія зазначає наступне.

Апеляційний господарський суд, керуючись ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України, вправі лише перевірити законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в частині висновків щодо наявності підстав для застосування позовної давності чи визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, але не вправі застосовувати позовну давність чи поновлювати строк позовної давності безпосередньо замість суду першої інстанції, за винятком випадку неналежного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (абзац 2 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі самостійно вирішувати питання про застосування позовної давності чи його поновлення (визнання причин пропуску строку поважними) у разі неподання відповідачем відповідної заяви до прийняття рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи не вбачається заявлення відповідачем клопотання про застосування позовної давності до прийняття рішення судом першої інстанції, та за умов належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом, вирішення питання про застосування позовної давності на стадії апеляційного провадження суперечить приписам ч.3 ст.267 ЦК України.

Водночас, суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі (абзац 3 п.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 24.10.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України").

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між сторонами договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010, копій платіжних доручень та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено факт невиконання відповідачем свого договірного обов'язку по передачі продукції в повному обсязі та неповернення 208507,56 грн. попередньої оплати за недопоставлену продукцію, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість, що не заперечується скаржником.

Наведене свідчить про відсутність підстав для скасування рішення та постанови в частині стягнення 208507,56 грн. основного боргу.

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 95588,41 грн. пені, з огляду на таке.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як вбачається зі змісту позовної заяви від 05.01.2015 №1 (а.с.2-5 том 1), позивач в суді першої інстанції, посилаючись на п.4.1 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010, на підставі ч.6 ст.231 ГК України фактично просив стягнути з відповідача пеню, нараховану в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за порушення грошового зобов'язання, а саме зобов'язання по поверненню суми передоплати за недопоставлений товар.

Однак, пунктом 4.1 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 передбачено, що за прострочення передачі продукції, передачу продукції меншої кількості або нижчої якості, ніж передбачено договором та специфікаціями до нього, продавець виплачує покупцю штраф у розмірі 2% від вартості порушеного зобов`язання та пеню у розмірі 1% від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення.

В свою чергу, апеляційний суд оскаржуваною постановою на підставі п.4.1 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 стягнув з відповідача пеню, нараховану у зв'язку із простроченням поставки продукції, що за своєю правовою природою є негрошовим зобов'язанням.

Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з приписами п.2 ст.83 та ч.3 ст.101 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як роз'яснено в п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", з огляду на вимоги ч.1 ст.4 ГПК України, господарський суд при прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає в ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, на які посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Відтак, касаційна інстанція вважає, що в порушення п.2 ст.83 ГПК України апеляційний суд неправомірно вийшов за межі заявленого предмета та підстав позову, оскільки з матеріалів справи не вбачається подачі позивачем заяви про уточнення позовних вимог, а саме про стягнення пені за неналежне виконання негрошового зобов'язання.

Колегія вважає, що на відміну від заявленого позову про стягнення пені за порушення грошового зобов'язання, позовна вимога про стягнення пені за порушення негрошового зобов'язання є зовсім іншим предметом позову. Остання вимога не могла бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, в порушення приписів ст.43 ГПК України суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи фактично ухилилися від здійснення оцінки дійсних заявлених позовних вимог та їх підстав, якими позивач обґрунтував позов, а саме стягнули з відповідача відсотки за користування чужими коштами та пеню за неналежне виконання негрошового зобов'язання відповідно, в той час як позивачем заявлено до стягнення саме пеню за неналежне виконання грошового зобов'язання (на підставі ч.6 ст.231 ГК України).

Крім того, зважаючи на те, що апеляційним судом було стягнуто з відповідача пеню за неналежне виконання негрошового зобов'язання, та враховуючи, що позивачем по справі є державне підприємство, колегія зауважує наступне.

Згідно з абзацом 3 ч.2 ст.231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено договором чи законом, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

До того ж, п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що штрафні санкції, передбачені абзацом 3 ч.2 ст.231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тому, для застосування до спірних правовідносин абзацу 3 ч.2 ст.231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин (постанова ВСУ від 06.12.2010 у справі №42/562).

Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Судами з достовірністю встановлено, що п.4.1 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 передбачено застосування пені за неналежне виконання негрошового зобов'язання, а саме за прострочення передачі продукції, передачу продукції меншої кількості.

Разом з тим, положеннями ст.693 ЦК України, якими врегульовано відносини попередньої оплати товару, не передбачено застосування неустойки та її розмір за неповернення передоплати у випадку непередачі продавцем товару у встановлений строк.

Таким чином, у зв`язку з тим, що судами попередніх інстанцій в межах заявленого позову не досліджено, чи укладався між сторонами письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання по поверненню передоплати у вигляді неустойки (пені) та чи встановлювався її розмір у договорі, колегія суддів вважає передчасним висновок апеляційного господарського суду про наявність підстав для стягнення заявленої позивачем пені.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо укладення між сторонами письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання по поверненню передоплати у вигляді неустойки (пені), встановлення її розміру у договорі, проведення розрахунку розміру пені, підлягаючої до стягнення, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Вказані процесуальні порушення неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу за межі перегляду справи в касаційній інстанції, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.3 ст.1117 ГПК України у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.22,43,83,84,101 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами попередніх інстанцій, колегія вбачає правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови в частині стягнення з відповідача 95588,41 грн. пені та передачі справи на новий розгляд в цій частині до господарського суду Житомирської області в межах заявлених предмета та підстав позову.

Разом з тим, касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.ст.11112 ГПК України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи надати позивачу можливість в порядку ст.22 цього Кодексу уточнити предмет або підставу позову (стягнення пені за прострочення виконання грошового чи негрошового зобов'язання з врахуванням умов п.4.1 договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010).

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 у справі №906/43/15 скасувати в частині позовних вимог про стягнення 95588,41 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Житомирської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун