ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року Справа № 901/3976/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого(доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" на постановувід 01.07.2015 Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Київської області № 901/3976/13за позовомЗаступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: 1) Кабінету Міністрів України 2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний Військовий санаторій "Ялтинський"до1) Ялтинської міської ради 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль"за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:1) Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим 2) Міністерства оборони Українипропро визнання недійсним рішень та договору оренди,за участю представників: позивача 1 - позивача 2 - Юрченко Ю.Є. не з'явились відповідача 1 - відповідача 2 - третьої особи 1 - третьої особи 2 - ГПУ -не з'явились Войцеховський А.Є. не з'явились Шавейко А.О. Клюге Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського Автономної Республіки Крим від 14.01.2014 у справі №901/3976/13 (суддя Потапальський С.С.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Проценко О.І., суддів Латиніна О.А., Заплава Л.М.), задоволені позовні вимоги Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" (далі - позивач-2) до Ялтинської міської ради (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" (далі-відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим (далі - третя особа-1) та Міністерства оборони України (далі - третя особа-2), про визнання недійсними рішень ради та договору оренди земельної ділянки. Визнано недійсним та скасовано рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 щодо припинення Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення. Визнано недійсним та скасовано рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрований 27.05.2010.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2014 рішення місцевого господарського суду від 14.01.2014 та постанову суду апеляційної інстанції від 24.02.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами здійснення нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Київської області від 25.03.2015 у справі № 901/3976/13 (колегія суддів у складі головуючого судді Лопатіна А.В., суддів Лилака Т.Д., Яреми В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Тищенко О.В.), задоволені позовні вимоги Заступника прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" до Ялтинської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим та Міністерства оборони України, про визнання недійсними рішень ради та договору оренди земельної ділянки. Визнано недійсним та скасовано рішення 14 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 щодо припинення Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" права постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га земель оздоровчого призначення. Визнано недійсним та скасовано рішення 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 № 208 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер 0111900000:01:003:0184). Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12,9212 га (кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184), укладений 26.03.2010 між Ялтинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль", зареєстрований 27.05.2010.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" з рішенням та постановою у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 12, 80, 78, 83, 141, 142 Земельного кодексу України, ст. ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не враховані обставини, які мають значення як для з'ясування питання щодо спливу позовної давності, так і для вирішення спору по суті, встановлені при вирішенні адміністративного спору в справі №2а-9080/09/8/0170 щодо відповідності вимогам законодавства прийнятого Ялтинською міською радою рішення від 14.12.2007 №173, яке є предметом спору у даній справі Крім того, скаржник також вказує, що оскільки держава в особі Міністерства оборони України реалізувала своє право добровільної відмови від користування спірною земельною ділянкою, спірні рішення Ялтинської міської ради прийняті з дотриманням законодавчих вимог.

У відзиві на касаційну скаргу третя особа-2 заперечує проти її задоволення.

Представники позивача-2, відповідача-1 та третьої особи-1 не скористались процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого повідомлялись ухвалою Вищого господарського суду України від 07.09.2014 та телефонограмами від 10.09.2015 №270, від 10.09.2015 №271 та від 10.09.2015 №272.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача-1, відповідача-2, третьої особи-2 та Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Ялтинської міської ради від 29.11.2001 №34 надано у постійне користування Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" для експлуатації та обслуговування санаторію земельну ділянку площею 18,024 га та 28.12.2001 видано державний акт, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №172.

15.11.2007 до Ялтинської міської ради надійшов лист від імені Міністерства оборони України за №197/18 від 31.10.2007 про відмову від земельної ділянки площею 16,5709 га зі складу земельної ділянки площею 18,024 га, яка знаходиться у користуванні Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський".

Рішенням Ялтинської міської ради від 14.12.2007 №173 з посиланням, зокрема, на статті 141-142, 149 Земельного кодексу України та вищевказаний лист Міністерства оборони України від 31.10.2007 №197/18, припинено право Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" постійного користування земельною ділянкою площею 16,5709 га із загальної площі 18,024 га, наданої для обслуговування санаторію - "землі оздоровчого призначення" - та включено їх до земель Ялтинської міської ради.

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12.11.2009 №1979 об'єднано нежитлові приміщення по вулиці Свердлова №№32, 34, 38 в місті Ялта в одну поштову адресу - вулиця Свердлова №34.

Рішенням 29 сесії 5 скликання Ялтинської міської ради від 22.12.2009 №208 затверджено проект землеустрою із відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" площею 12,9212 га для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель та споруд за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 34 та надано земельну ділянку товариству в оренду на 49 років.

На підставі вказаного рішення 26.03.2010 між Ялтинською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки №041000700029, за умовами якого орендодавець передає, а орендатор приймає в оренду земельну ділянку рекреаційного призначення, код-1.17, яка розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова,34, кадастровий номер: 0111900000:01:003:0184 (п.1.1 договору); в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12,9212 га (п.2.1 договору); на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди (п.2.2 договору); договір оренди укладено строком на 49 років з моменту прийняття рішення №208 29-ї сесії Ялтинської міської ради 5-го скликання від 22.12.2009 (п.3.1 договору); земельна ділянка надається в оренду для реконструкції, будівництва та обслуговування будівель і споруд (п. 5.1 договору); цільове призначення земельної ділянки - рекреаційне призначення (п.5.2 договору).

Заступник прокурора АР Крим, посилаючись на результати проведеної перевірки, якою були встановлені порушення вимог законодавства при вилученні Ялтинською міською радою земель державної власності оздоровчого призначення, що перебували в користуванні Державного підприємства "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", та подальшій передачі їх в оренду, звернувся в листопаді 2013року до Господарського суду АР Крим з цим позовом в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 13, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі вдруге, господарські суди попередніх інстанцій, виходячи з того, що Ялтинська міська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування позивача-2 та змінювати її цільове призначення, дійшли висновків про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваних рішень Ялтинської міської ради та укладеного на їх підставі договору оренди земельної ділянки. Відносно питання щодо пропуску позовної давності та її застосування, попередні судові інстанції зазначили, що прокурору та позивачам про порушення державних інтересів у спірних правовідносинах, зокрема, про прийняття Ялтинською міською радою рішень № 73 від 14.12.2007, №208 від 22.12.2009 та укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 26.03.2010, стало відомо у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі Актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 року та 14.11.2013 року відповідно, а відтак початок перебігу позовної давності щодо обох позивачів і щодо кожної з позовних вимог виник у квітні 2013 року.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За приписами ч.1, ч.5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зазначена норма пов'язує можливість захисту господарським судом порушеного права після спливу строку позовної давності виключно з наявністю поважних причин його пропуску та відсутністю заяви сторони у спорі про його застосування.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що господарським судам необхідно встановити обставини щодо визначення початку перебігу позовної давності щодо кожного з позивачів у справі і щодо кожної з позовних вимог.

З'ясовуючи вказані обставини під час нового розгляду справи, попередні судові інстанції зазначили про те, що про порушення державних інтересів у спірних правовідносинах, зокрема, про прийняття Ялтинською міською радою рішень № 173 від 14.12.2007, № 208 від 22.12.2009 та укладення між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 26.03.2010, позивачам стало відомо у квітні 2013 року за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в АР Крим на підставі актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.04.2013 та 14.11.2013 відповідно. Крім того, додатково пославшись на приписи п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2012, попередні судові інстанції зазначили, що строк позовної давності захисту оспорюваних прав позивачів не минув.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вказані висновки зроблені попередніми судовими інстанціями з порушенням вимог ст. 42, ч. 1 ст. 43, ст. 11112 ГПК України, адже належним чином не спростовані доводи відповідача-2 про обізнаність як позивачів у справі, так і прокурора, зі спірними рішеннями та договором ще до моменту проведення перевірки в 2013 році, в обґрунтування чого до матеріалів справи додані судові рішення у справі Господарського суду АР Крим №2-8/7856-2008 та у справі Окружного адміністративного суду АР Крим №2а-9080/09/80170.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом завертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, в обох цих випадках відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 29 ГПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави в суді звертатися до суду з позовною заявою, зокрема, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (процесуальне представництво), при цьому прокурор несе обов'язки і користується правами сторони, а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора із заявою про захист державних інтересів (правові позиції Верховного суду України у справах №11/163/2011/5003 від 25.03.2015, №6-178цс15 від 01.07.2015).

Отже, з метою правильного вирішення спору у справі судам слід встановити конкретний момент (календарну дату) початку відліку позовної давності як для прокурора, так і для позивачів, в інтересах яких заявлено позов, а також дослідити які саме функції у спірних правовідносинах вони здійснюють і які їх права та/або інтереси були порушені внаслідок ухвалення спірних рішень і укладення спірного договору.

При цьому, висновок місцевого господарського суду про необґрунтованість посилання на судові акти у справі №2-8/7856-2008 з огляду на не дослідження під час розгляду цієї справи питання незаконності спірних рішень ради та договору оренди, колегія суддів вважає безпідставними, адже законодавчі приписи пов'язують початок перебігу позовної давності з моментом коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, зокрема і внаслідок її суб'єктивного сприйняття обставин (наявність спірних рішень та договору), що за її переконанням порушують її законні права або інтереси.

Щодо посилання відповідача-2 на судові акти у справі Окружного адміністративного суду АР Крим №2а-9080/09/80170 судами ним не надано будь-якої оцінки.

Отже, вказівки суду касаційної інстанції щодо необхідності визначення початку перебігу позовної давності щодо кожного з позивачів у справі і щодо кожної з позовних вимог попередніми судовими інстанціями не виконані, як не встановлені функції позивачів, зокрема, Кабінету Міністрів України, у спірних правовідносинах та обсяг їх порушених прав/інтересів, які підлягають захистові у обраний прокурором спосіб, якщо буде встановлена відсутність підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності.

Направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, суд касаційної інстанції зазначив про необхідність встановлення правомірності застосування до спірних правовідносин норми п. "ж" ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), за приписами якої до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

При цьому, застосування вказаної норми як підстави для задоволення позову, могло бути здійснене судами внаслідок встановлення обставин наявності нерухомого майна Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний Військовий санаторій "Ялтинський" на спірній земельній ділянці на момент прийняття спірних рішень та укладення договору оренди землі, тобто, перебування позивача-2 на цій ділянці де-юре.

Втім, обмежившись висновком, що відповідачем-2 не доведено факту придбання нерухомого майна санаторію, незважаючи на те, що Заступник прокурора АР Крим, звертаючись з даним позовом, посилається в своїй позовній заяві на придбання відповідачем-2 частини нерухомого майна, яке належало санаторію, а також те, що обов'язок доведення цих обставин за приписами ст. 33 ГПК України покладений саме на позивачів та прокурора, попередні судові інстанції зазначеного вище не встановили, а відтак, в черговий раз передчасно застосували вищевказану норму до спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів зазначає, що встановлення вищевказаних обставин має важливе значення не тільки для з'ясування підстав для застосування конкретної норми до вирішення спірних правовідносин, а й для дослідження питання щодо можливості у обраний прокурором спосіб захисту відновити порушені, на його думку, права позивачів у справі, адже в разі встановлення судами обставин відсутності належного їм майна на спірній земельній ділянці, саме по собі скасування оскаржуваних рішень та визнання недійсним договору оренди не відновить позивачеві-2 права постійного користування спірною земельною ділянкою відповідно до цілей, вказаних у Державному акті серії ІІ-КМ №001277 від 28.12.2001 - для експлуатації та обслуговування санаторію, а позивачеві-1 - права на розпорядження спірною ділянкою в будь-який інший спосіб, ніж передача в користування або відчуження цієї ділянки відповідачу-2, оскільки вчинення таких дій щодо інших осіб або невиконання їх взагалі буде суперечити приписам ст. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, не встановлення господарськими судами вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі і обов'язковість встановлення яких при новому розгляді справи була визначена постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2014 у цій справі, є порушенням вимог ч. 1 ст. 43, ст. 11112 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судові акти у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 у справі Господарського суду Київської області №901/3976/13 та рішення Господарського суду Київської області від 25.03.2015 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк