ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2016 року Справа № 925/2028/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Вовка І.В.,

Львова Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. (судді: Жук Г.А., Мальченко А.О., Суховий В.Г.) у справі№925/2028/15 господарського суду Черкаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл"доТовариства з обмеженою відповідальністю Виробнича-комерційна фірма "Валтас" простягнення коштів за участю представників: від позивача Бурда А.О., довіреність №2016/116 від 13.06.2016 р. Степанюк Д.О., довіреність №2016/55 від 10.05.2016 р.від відповідача Ігнатенко В.М., довіреність б/н від 12.01.2016 р. Школьна І.П., довіреність б/н від 12.01.2016 р. Юрченко Т.Л., довіреність б/н від 12.01.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.03.2016 р. у справі №925/2028/15 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Валтас". Стягнуто з відповідача на користь позивача 535 786 грн. 93 коп. боргу, 160 736 грн. 08 коп. штрафу та 6 844 грн. 23 коп. 3 % річних.

Вказане судове рішення обґрунтовано доведеністю факту наявності у відповідача заборгованості з оплати поставленого йому позивачем товару, з урахуванням того, що ціна товару підлягає коригуванню в залежності від курсової різниці курсу долару до гривні.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. рішення господарського суду Черкаської області від 09.03.2016 р. скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 303 грн. 65 коп. 3% річних.

Приймаючи вказану постанову апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків:

- на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача була відсутня заборгованість з оплати поставленого товару;

- коригування позивачем ціни товару до курсу долару США станом на дату виставлення останнього рахунку умовами договору не передбачено;

- покладення на відповідача відповідальності у вигляді штрафу, встановленого в п. 6.3 договору, є необґрунтованим, оскільки, відповідачем не порушено строків оплати товару більше ніж на 30 днів;

- вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню, з огляду на невірно визначений позивачем період їх нарахування.

Не погодившись з наведеними висновками апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. та залишити в силі рішення господарського суду Черкаської області від 09.03.2016 р.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.08.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 29.08.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

За клопотанням позивача в судовому засіданні 29.08.2016 р. здійснювалось фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судове засідання 29.08.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувану постанову залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.03.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Валтас" (покупець) укладено договір поставки №СVS 62270, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин, добрива згідно специфікацій до цього договору, надалі іменовані - товар.

Відповідно до п.п. 2.1, 3.1, 3.2, 4.2 вказаного договору загальна кількість товару, умови та місце поставки товару, ціна товару та порядок розрахунків за окремий товар визначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.9 договору поставки передбачено, що постачальник погоджується поставити покупцеві товар протягом строку дії цього договору на умовах оплати після поставки товару на загальну суму по всьому асортименту товару не більше як 1 380 000 грн. 00 коп. Постачальник залишає за собою право в будь-який час змінити вказаний ліміт після оплати в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного повідомлення покупцеві.

В п. 3.4 договору визначено порядки розрахунків, які можуть бути обрані сторонами договору.

Одночасно, за умовами п. 3.4.3.2 договору №СVS 62270 від 11.03.2014 р. покупець в будь-якому випадку зобов'язаний сплатити постачальнику повну вартість товару, скориговану відповідно до умов договору, платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше терміну, визначеного у специфікації.

В свою чергу, в п. 3.4.3.3. договору закріплено, що базова ціна товару по кожному виду товару і його загальна вартість вказується у специфікації. Вказані в специфікації в гривнях ціни і вартість товару (тобто остаточна ціна і вартість товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку-фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку змінився більше, ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації.

Формула коригування ціни товару погоджена сторонами та викладена в п. 3.4.3.2 договору №СVS 62270 від 11.03.2014 р.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Крім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що на виконання умов договору поставки №СVS 62270 від 11.03.2014 р. позивач поставив відповідачу товар, згідно з підписаними специфікаціями, на загальну суму 1 093 076 грн. 82 коп. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та актами приймання-передачі.

Разом з цим, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи містяться банківські виписки, які свідчать про перерахування відповідачем позивачу 1 093 076 грн. 86 коп., в якості оплати вартості товару.

Однак, не спростовуючи наведеного, позивач вважає, що у відповідача існує заборгованість перед ним у розмірі 535 786 грн. 93 коп., яка нарахована позивачем у зв'язку із коригування вартості товару на підставі п. 3.4 договору поставки через збільшення курсу долара по відношенню до гривні порівняно з курсом, який був визначений сторонами на момент підписання специфікацій.

На думку позивача, відповідач визнав наведену заборгованість, про що свідчить підписаний сторонами додаток №1 від 26.02.2015 р.

При цьому, враховуючи, що спір виник через неналежне виконання відповідачем зобов'язання з своєчасної оплати поставленого товару, позивач вказує і на його обов'язок сплатити 3% річних та штраф, передбачений п. 3.6 договору.

Місцевий господарський суд погодився з наведеними доводами позивача та прийняв рішення про задоволення заявленого ним позову.

Однак, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції прийшов до протилежних висновків, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Наведене закріплено в ст. 632 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно зі ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Господарський суд апеляційної інстанції, зокрема, встановив, що п. 3.9 договору передбачено поставку постачальником товару не більше як на 1 380 000 грн. 00 коп. без зазначення еквівалента ціни товару у доларах США.

Одночасно, апеляційним господарським судом вказано, що за умовами п. 3.4 договору поставки коригування ціни товару здійснюється за відповідною формулою, в якій застосовується показник К1 - курс долара США на дату виставлення рахунку. Проте, позивачем не надано жодного рахунку, який він виставляв на оплату товару по підписаним специфікаціям. Відсутність даних рахунків унеможливлює встановлення показника К1, який є необхідним для визначення коригування по всім визначеним у договорі формулам.

В свою чергу, використання позивачем в якості показника К1 курсу долара США на дату виставлення остаточного рахунку, тобто на 01.12.2015 р., суперечить умовам договору, оскільки таке коригування позивач здійснив не на вартість товару по кожній окремо специфікації, а на суму вже відкоригованої заборгованості.

Поряд з цим, апеляційним господарським судом відхилені доводи позивача про визнання відповідачем відповідної заборгованості, оскільки вони підтверджені неналежними доказами, а саме: додатковою угодою №1 від 26.02.2015 р., що не є первинним документом, який посвідчує проведення певних господарських операцій.

Зважаючи на приписи ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваної постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами прийнято судові рішення у справі №925/2028/15 за відсутності повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи.

Так, для правильного вирішенні спору, що виник між позивачем та відповідачем, господарським судам попередніх інстанцій необхідно було:

1. Дослідити погоджений сторонами у договорі порядок здійснення коригування ціни в сукупності з додатковими умовами, закріпленими в підписаних сторонами специфікаціях, відповідно до яких, у випадку, якщо покупець сплачує за простроченим рахунком, коригування остаточної ціни здійснюється одноразово на момент повної оплати за товар згідно виставленого рахунку;

2. Встановити, які саме рахунки (на оплату товару та на погашення боргу) виставлялись позивачем відповідачу, оскільки з наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач 04.09.2014 р. здійснив переказ грошових коштів на користь позивача на підставі рахунку б/н від 03.09.2014 р., а 27.10.2014 р. - на підставі рахунку б/н від 27.10.2014 р., проте, в матеріалах справи дані рахунки відсутні;

3. Надати належну правову оцінку тій обставині, що всупереч своїм доводам про здійснення повної оплати поставленого товару саме 27.10.2014 р., 22.10.2015 р. відповідач сплатив позивачу 71 600 грн. 00 коп., визначивши мету платежу як "заключний розрахунок за насіння згідно договору поставки №СVS 62270 від 11.03.2014 р.", а в своєму відзиві, вказав, що дана сума є справедливою компенсацією. Тобто, у випадку, якщо боржник не погоджується виключно з розрахованим постачальником розміром коригування ціни товару, у нього слід витребувати контррозрахунок такого боргу.

Отже, зважаючи на те, що вищевикладені обставини ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами досліджені не були, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає їх висновки щодо заявленого до стягнення основного боргу передчасними.

Поряд з цим, позовні вимоги про стягнення штрафу та 3% річних є похідними, а тому правильність вирішення спору в цій частині залежить від встановлення факту існування боргу, визначення його розміру та моменту виникнення.

В свою чергу, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 24.10.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на викладене, справа №925/2028/15 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 09.03.2016 р. у справі №925/2028/15 скасувати.

Справу №925/2028/15 передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: І.В. Вовк

Б.Ю. Львов