ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 921/466/15-г/3

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 (головуючий суддя Матущак О.І., судді Зварич О.В., Костів Т.С.)та рішенняГосподарського суду Тернопільської області від 24.06.2015 (суддя Боровець Я.Я.)у справі№ 921/466/15-г/3 Господарського суду Тернопільської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5провизнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання,за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачівОСОБА_5, ОСОБА_6,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.06.2015 у справі №921/466/15-г/3, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2016, відмовлено в задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання від 14.05.2007.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 1 ст. 4, ст. 43 ГПК України, ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 215, ст. 203, ст. 207, ст. 216, ст. 317, ст. 658 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що договір купівлі-продажу від 10.06.2003 є неукладеним (не підписаним уповноваженою особою - керівником СГ ТОВ "Лорд" ОСОБА_7), а тому він не може створювати юридичних наслідків для відповідача - ФОП ОСОБА_5, зокрема, щодо набуття права власності на 1/2 частини обладнання транспортера для переміщення цегли та 1/2 частини 2 пресів по виготовленню цегли ФМК-8 та ФМК-21, що є предметом оспорюваного договору у даній справі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Від позивача надійшло клопотання від 29.06.2016 про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечити явку свого представника та самого позивача у судове засідання у зв'язку з перебуванням за кордоном. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на необґрунтованість зазначеного клопотання (в т. ч. через невизначеність строків перебування позивача та його представника за кордоном) та достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 14.05.2007 ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (продавець), та ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (покупець), уклали договір купівлі-продажу обладнання, згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю 1/2 частину транспортера для переміщення цегли, преси з виготовлення цегли ФМК-8 та ФМК-21, всього дві штуки, обладнання цегельного заводу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт продажу, сплатити ціну продажу і виконати умови, що визначені в цьому Договорі.

Позивач стверджує, що відповідач на час укладення вищевказаного договору не був законним власником предмету договору - 1/2 частини обладнання транспортера для переміщення цегли, 1/2 частини 2 пресів по виготовленню цегли ФМК-8 та ФМК-21, посилаючись на таке.

10.06.2003 між ФОП ОСОБА_5 як покупцем та СГ ТОВ "Лорд" в особі директора ОСОБА_7 як продавцем було укладено договір купівлі-продажу обладнання цегельного заводу, що знаходиться по АДРЕСА_1. Однак даний договір, на думку позивача, є неукладеним, оскільки керівник СГ ТОВ "Лорд" ОСОБА_7 його не підписував та про існування такого договору йому не було відомо. Відповідно, позивач вважає, що вказаний договір не створює юридичних наслідків для ФОП ОСОБА_5, а саме - набуття останнім права власності на 1/2 частини обладнання транспортера для переміщення цегли та 1/2 частини 2 пресів по виготовленню цегли ФМК-8 та ФМК-21.

Як визначено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 203, 207 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при укладанні спірного договору від 14.05.2007 сторони досягнули всіх істотних умов договору.

Однак позивач ставить під сумнів не сам порядок укладення договору від 14.05.2007, а підставу такого укладення, оскільки вважає що договір купівлі-продажу обладнання від 10.06.2003, за яким відповідач набув право власності на обладнання, є неукладеним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір купівлі-продажу від 10.06.2003 не є предметом даного спору. Позивачем не надано суду доказів визнання договору купівлі-продажу від 10.06.2003 недійсним в судовому порядку. Відтак, суди дійшли правомірного висновку, що такий договір є дійсним в силу презумпції дійсності правочинів.

Судами також відзначено, що згідно з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.11.2012 у справі № 6/112-2070, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 та Вищого господарського суду України 03.07.2013, договір купівлі-продажу від 14.05.2007 було розірвано. При цьому, вирішуючи спір у справі № 6/112-2070, суди виходили з правомірності договорів купівлі-продажу від 10.06.2003 та від 14.05.2007, зазначивши, що доказів зворотнього судам надано не було.

Як на підставу своїх тверджень про те, що керівник СГ ТОВ "Лорд" ОСОБА_7 не підписував договору купівлі-продажу від 10.06.2003, скаржник посилається виключно на лист від 23.06.2015 за підписом ОСОБА_7

Однак апеляційний суд надав критичну оцінку вказаному листу, зазначивши, що той не може слугувати належним та допустимим доказом в силу вимог ст. 34 ГПК України, оскільки стосується іншого правочину.

Крім того колегія суддів відзначає, що скаржник не надав судам жодних доказів того, що СГ ТОВ "Лорд" зверталось до суду з відповідним позовом щодо договору купівлі-продажу від 10.06.2003, в якому стверджувало б про те, що керівник СГ ТОВ "Лорд" ОСОБА_7 не підписував цього договору, чи в інший спосіб оспорювало право власності ОСОБА_5 на зазначене вище майно.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів наявності необхідних обставин для визнання договору купівлі-продажу обладнання від 14.05.2007 недійсним.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.06.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 у справі № 921/466/15-г/3 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова