ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 911/2749/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Костенко Т.Ф., Коробенка Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016у справі Господарського суду№ 911/2749/14 Київської областіза позовомКиївської морської школи Товариства сприяння обороні Українидо товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари"про та за зустрічним позовом до пророзірвання договору оренди та стягнення 2 886,24 грн. товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари" Київської морської школи Товариства сприяння обороні України визнання недійсними окремих положень договору оренди № 45 від 01.10.2013

в судовому засіданні взяли участь представники (за первісним позовом):

позивача:Федаш М.М., дор. від 11.01.2016 № 03;відповідача:Андрієнко С.В., дов. від 05.01.2016 № 25/16;

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року Київська морська школа Товариства сприяння обороні України (далі - Морська школа) звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 21.07.2014 № 79 (т. 1, а.с. 94), просила розірвати договір оренди нежилих приміщень № 45 від 01.10.2013, укладений між Морською школою і товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари" (далі - Товариство) та стягнути з останнього 2 886,24 грн. заборгованості за комунальні платежі згідно цього договору, яка виникла за період з грудня 2013 року по січень 2014 року та з березня 2014 року по квітень 2014 року. Крім того, Морська школа просила суд на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) стягнути з Товариства як судові витрати 10 000 грн. витрат за надання аудиторського висновку.

Позовні вимоги Морська школа, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовувала неналежним виконанням Товариством своїх зобов'язань за договором оренди нежилих приміщень № 45 від 01.10.2013 в частині своєчасної та повної оплати комунальних послуг пропорційно розміру орендованої площі, що є підставою для його розірвання та стягнення спірної суми заборгованості в судовому порядку.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2014 позов було задоволено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 рішення місцевого господарського суду було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові. Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

У листопаді 2015 року Товариство звернулось до Господарського суду Київської області із зустрічною позовною заявою, у якій просило визнати недійсними пункти 2.2, 2.6, та 7.4 договору оренди нежилих приміщень № 45 від 01.10.2013, укладеного між Морською школою і Товариством.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми ЦК України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обґрунтовувало тим, що спірні пункти договору стосуються питань надання орендодавцем комунальних послуг, надання яких відповідно до вимог законодавства передбачає наявність відповідних дозволів та ліцензій, натомість Морська школа не є виробником та виконавцем житлово-комунальних послуг, а відтак, не має законного права виставляти рахунки на оплату комунальних послуг, постачальником яких воно не являється.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2015 (суддя Щоткін О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 (колегія суддів: Мальченко А.О., Суховий В.Г., Жук Г.А.) первісний позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди нежилих приміщень від 01.10.2013 № 45, укладений між Морською школою та Товариством. Стягнуто з Товариства на користь Морської школи 2 886,24 грн. відшкодування вартості комунальних послуг. У задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними пунктів 2.2, 2.6 та 7.4 договору оренди нежилого приміщення від 01.10.2013 № 45 відмовлено.

В частині задоволення первісного позову вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Морською школою у позовній заяві. При цьому судами відмовлено у задоволенні вимог про стягнення з Товариства 10 000 грн. витрат за надання аудиторського висновку як судових витрат з мотивів того, що вказані витрати Морської школи, в силу положень чинного законодавства, не можуть бути віднесені до судових витрат.

В частині відмови у задоволені зустрічного позову судові рішення мотивовано тим, що Товариство помилково ототожнює компенсацію вартості комунальних послуг з їх оплатою на користь особи, якою здійснено оплату цих послуг як споживачем на користь комунального підприємства. За висновками судів попередніх інстанцій погоджений сторонами у спірних пунктах договору механізм компенсації вартості комунальних послуг не суперечить положенням законодавства, тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 і рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов -задовольнити. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на обставини справи, окремі положення укладеного між сторонами договору, приписи ст. ст. 203, 215, 227, 237, 651, 653 ЦК України, ст. 222 ГК України ст. ст. 4, 6, 28, 33, 34, 36, 84 ГПК України та ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Морська школа не скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслала, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 01.10.2013 між Морською школою (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди нежилих приміщень № 45, за яким орендодавець зобов'язався надати, а орендар - прийняти в орендне користування приміщення для розташування офісу (виставочно-торгівельного залу для профгрупи) площею 35 кв. м. на 4-му поверсі в нежитловому приміщенні за адресою: вул. В. Сосюри, буд. 5, м. Київ, 02090, що є власністю орендодавця на підставі свідоцтва серії НБ № 01000812 про право власності на нежилий будинок, видане Київською міською державною адміністрацією 18.09.1997 (далі - Договір). На момент передачі орендарю вказане приміщення відповідає всім санітарним та технічним вимогам, придатне до використання за призначенням, передається по акту приймання-передачі приміщення, що додається до даного Договору (п. 1.2 Договору);

- 01.10.2013 між сторонами було підписано та скріплено печатками сторін акт прийому-передачі приміщення. Додатком до Договору сторони погодили схему розташування Товариства у приміщенні загальною площею 35 кв. м. на 4-му поверсі за адресою: вул. В. Сосюри, буд. 5;

- за користування орендованим приміщенням орендар щомісяця сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 2 016,00 грн. з ПДВ. Вартість за отримані орендарем комунальні послуги (теплопостачання, електропостачання, водопостачання) не входить до орендної плати, та сплачується на підставі виставлених орендодавцем рахунків пропорційно орендованій площі з урахуванням місць загального користування. Орендна плата та комунальні платежі сплачуються орендарем по день фактичної здачі приміщення по акту приймання-передачі (п. п. 2.1, 2.2, 2.7 Договору);

- у п. 3.3 Договору орендар зобов'язався своєчасно сплачувати орендні платежі. У п. 4.6 Договору сторони погодили право орендаря розміщувати та підключати кондиціонери, холодильники, обігрівачі або інші прилади лише з письмової згоди орендодавця, що є підставою для виставлення орендодавцем до оплати додаткових рахунків споживання комунальних послуг за тарифами, що діють на момент розрахунку;

- в силу положень п. п. 7.1, 7.2 Договору договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та підписання акту приймання-передачі орендованого нежилого приміщення. Договір діє з 01 жовтня 2013 року по 01 жовтня 2014 року;

- відповідно до п. 7.4 Договору орендодавець має право на дострокове одностороннє розірвання договору з підстав: наявності боргу за оренду та комунальні платежі більше двох місяців; використання орендованого приміщення не за призначенням; передання права суборенди третій особі.

За приписами частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Повертаючи справу на новий розгляд постановою від 07.10.2015, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження судами обставин фактичного отримання комунальних послуг, рахунки на компенсацію вартості яких були виставлені відповідачеві, визначення пропорційності вказаних у рахунках на оплату сум загальній вартості послуг, наданих позивачеві відповідними комунальними організаціями у співвідношенні до орендованої відповідачем площі.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 07.10.2015, місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи було встановлено, що:

- для забезпечення приміщення, що є об'єктом оренди, комунальними послугами Морською школою було укладено наступні договори з: ТОВ "Євро-реконструкція" на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 02.07.2012; з КП "Профдезінфекція" укладено договір № 04-6447 від 03.02.2014; з АЕК "Київенерго" договір про постачання електричної енергії № 10224 від 12.05.2010; з ВАТ "АК "Київводоканал" договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09198/1-5-4 від 31.08.2010; з ТОВ "Селтік" договір про надання послуг з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) № 19/12/10-08 від 01.01.2009;

- факт отримання позивачем комунальних послуг від третіх осіб, їх обсяг та вартість підтверджується актами надання зазначених вище послуг за періоди з грудня 2013 року по січень 2014 року та з березня по червень 2014 року, підписаними представниками обох сторін та скріпленими печатками підприємств (т. 3, а. с. 32-58). Оплата Морською школою отриманих за спірний період комунальних послуг підтверджується копіями відповідних платіжних доручень, наявних у матеріалах справи (т. 2, а. с. 35-70);

- оскільки умовами Договору сторони передбачили механізм відшкодування орендарем витрат на оплату комунальних послуг, наданих орендодавцеві, Морська школа, керуючись пунктом 2.2 Договору, виставила Товариству рахунки на оплату, зокрема: № 1334 від 31.10.2013 на суму 287,70 грн., № 1608 від 30.11.2013 на суму 288,40 грн., № 1702 від 31.12.2013 на суму 514,08 грн., № 153 від 31.01.2014 на суму 793,38 грн., № 302 від 28.02.2014 на суму 769,44 грн., № 460 від 31.03.2014 на суму 638,82 грн., № 622 від 30.04.2014 на суму 448,14 грн., № 809 від 31.05.2014 на суму 217,98 грн. та № 981 від 30.06.2014 на суму 273,84 грн., а всього на загальну суму 4 289,46 грн. (т. 1, а. с. 56-59, 95-96). Факт отримання вказаних рахунків Товариством підтверджується матеріалами справи, у тому числі його листами від 03.04.2014 № 40, від 04.04.2014 № 41, від 09.04.2014 № 44 та від 06.05.2014 № 37/14-1;

- в порушення своїх договірних зобов'язань, Товариство здійснило компенсацію вартості отриманих комунальних послуг лише частково - на суму 1 403,22 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 09.04.2014 № 36 на суму 287,70 грн. за жовтень 2013 року, від 18.12.2013 № 186 на суму 346,08 грн. за листопад 2013 року та від 04.04.2014 № 34 на суму 769,44 грн. за лютий 2014 року (т. 1, а. с. 60-62), у зв'язку з чим має заборгованість перед Морською школою за періоди з грудня 2013 року по січень 2014 року та з березня по червень 2014 року у розмірі 2 886, 24 грн.;

- розрахунок компенсацій комунальних послуг (по кожній послузі окремо), виставлених Морською школою Товариству є пропорційним займаній ним площі приміщення, відповідає умовам Договору та є арифметично вірним.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин справи, виходячи з вищенаведених положень законодавства та умов Договору, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з Товариства на користь Морської школи 2 886, 24 грн. заборгованості за комунальні платежі правомірними та обґрунтованими.

Окрім того, сторонами у пункті 7.4 Договору було погоджено, що орендодавець має право на дострокове одностороннє розірвання договору, зокрема, з підстав наявності боргу за оренду та комунальні платежі більше двох місяців.

Згідно статті 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Оскільки матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості з компенсації орендарем витрат понесених орендодавцем за комунальні послуги за періоди з грудня 2013 року по січень 2014 року та з березня по червень 2014 року, тобто більше двох місяців, і договором прямо передбачена можливість його дострокового розірвання у зв'язку з порушенням орендарем таких зобов'язань, колегія суддів касаційної інстанції вважає законним задоволення і позовних вимог Морської школи про розірвання Договору.

Доводи касаційної скарги Товариства наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

Посилання скаржника на відсутність фактичного споживання, а також часткове споживання окремих комунальних послуг були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, з урахуванням умов Договору їм надано належну правову оцінку, у зв'язку із чим вони відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, у тому числі вимог щодо оцінки доказів, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду в порядку касації, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів.

Колегія суддів вважає за необхідне окремо відзначити, що не погоджуючись з результатами розгляду первісного позову, Товариство фактично просить касаційний суд надати іншу правову оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду, встановлених ст. 1117 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо заявленого у справі зустрічного позову про визнання недійсними пунктів 2.2, 2.6, та 7.4 Договору колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Абзацом четвертим пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вже частково зазначалось вище, в обґрунтування зустрічних позовних вимог Товариство вказує на те, що спірні пункти Договору стосуються питань надання орендодавцем комунальних послуг, надання яких відповідно до вимог законодавства передбачає наявність відповідних дозволів та ліцензій, натомість Морська школа не є виробником та виконавцем житлово-комунальних послуг, а відтак, не має законного права виставляти рахунки на оплату комунальних послуг, постачальником яких воно не являється.

Надаючи правову оцінку підставам заявлення зустрічного позову, господарськими судами цілком вірно наголошено на тому, що Товариство помилково ототожнює погоджену у Договорі компенсацію вартості комунальних послуг на користь особи, якою здійснено оплату цих послуг, як споживачем на користь комунального підприємства з їх оплатою, як безпосереднім споживачем.

Погоджений сторонами у Договорі механізм компенсації вартості комунальних платежів не суперечить вимогами законодавства України, має іншу правову природу від відносин з надання-споживання комунальних послуг, відтак підстави для визнання спірних пунктів Договору з заявлених Товариством мотивів відсутні, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволені зустрічного позову Товариства.

Викладені у касаційній скарзі доводи Товариства даних висновків також не спростовують та не впливають на них. Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що окремі доводи Товариства зводяться до довільного тлумачення норм законодавства та не можуть бути прийняті до уваги судом.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Бровари" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 у справі № 911/2749/14 Господарського суду Київської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Т.Ф. Костенко

Суддя Г.П. Коробенко