ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 907/787/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі №907/787/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа - підприємець ОСОБА_5 про стягнення суми, -

Встановив:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" звернулось до господарського суду Закарпатської області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 266 983,47 грн. збитків, завданих внаслідок втрати вантажу при здійсненні його транспортування у міжнародному автомобільному сполученні.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 5 жовтня 2015 року у справі №907/787/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 266 983,47 грн. збитків, 6 928,36 грн. судового збору за подання позову та 8 650 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи відхилено у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 2 серпня 2010 року між фірмою "Asstra Forwarding AG", як замовником, і ТзОВ "Асстра Україна", як виконавцем, укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні №AUZ 158.10 (далі - договір ТЕП-1).

10 жовтня 2012 року між ТзОВ "ВГСМ", як продавцем, і ТзОВ "ІКЕА Торг", як покупцем, укладено контракт №129 на поставку товарів, перевезення яких можуть здійснювати різні компанії.

21 травня 2013 року ТзОВ "Асстра Україна", як замовник, та ФОП ОСОБА_4, як виконавець, уклали договір про надання транспортно - експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні №21/05/2013 (далі - договір ТЕП-2), за умовами якого виконавець зобов'язується від свого імені та за рахунок замовника укласти один або декілька договорів перевезень в міжнародному автомобільному сполученні, тим самим, організувавши та забезпечивши транспортування вантажів замовника (або його контрагентів) відповідно до його письмових вказівок-доручень, які оформляються у вигляді транспортних замовлень та стають невід'ємною частиною договору, а замовник, в свою чергу, зобов'язується сплатити виконавцю винагороду за виконання згаданого доручення.

Умовами цього договору сторони погодили, що виконавець несе відповідальність за своєчасну доставку вантажу у цілісному та збереженому стані у відповідності до умов цього договору, та повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту передачі вантажу одержувачу, а також несе відповідальність за втрату прийнятого до перевезення вантажу (п. 5.1), при цьому, сторони повністю звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань за даним договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин нездоланної сили (форс-мажор), таких як: стихійні лиха, страйки, локаути та інші акти громадянської непокори, а також військові маневри, війни, за умови, що ці обставини виникли після підписання даного договору і безпосередньо впливають на здатність сторін виконувати свої зобов'язання за даним договором (п. 8.1).

9 квітня 2014 року ФОП ОСОБА_4, як експедитором, укладено з ФОП ОСОБА_5, як перевізником, договір №09/04/2014 про перевезення вантажів у міському, міжміському та міжнародному сполученні (далі - договір перевезення), п. 2.2. якого сторони визначили, зокрема, що умови перевезення за даним договором ґрунтуються на положеннях Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, іншими міжнародними угодами та діючими нормативними актами України.

Відповідач прийняв від позивача транспортне замовлення №20140929-0264 від 2 жовтня 2014 року на виконання перевезення вантажу, здійснення якого, згідно заяви від 29 вересня 2014 року, замовив третій особі, як перевізнику.

Перевізник - ФОП ОСОБА_5 2 жовтня 2014 року прийняв до перевезення вантаж вартістю 1 023 693,48 російських рублів (рахунок (інвойс) №99/2014 від 30 вересня 2014 pоку), відправником якого було ТзОВ "ВГСМ" (Україна), а одержувачем - ТзОВ "ІКЕА ТОРГ" (Російська Федерація).

6 жовтня 2014 року біля пункту пропуску через державний кордон України Нові Яриловичі в результаті пожежі автомобіль НОМЕР_1 та причеп НОМЕР_2, разом із вантажем було знищено, про що складено відповідний акт від 7 жовтня 2014 року, а Ріпкінським райвідділом Управління ДСНС України в Чернігівські області ДСНС України видана довідка №01-657/432 про факт пожежі, якою знищено вантажний автомобіль, причіп, вантаж, а також документи водія, дозвіл на міжнародні перевезення Білорусь транзит та Словаків транзит, страхові поліси Європи, СНД та України. Коротке замикання електропроводки автомобіля стало причиною пожежі.

Посилаючись на те, що відповідачем, як виконавцем, за умовами укладеного сторонами договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні не забезпечено транспортування та збереження вантажу, внаслідок чого він через знищення його вогнем не був доставлений вантажоодержувачу, а також на те, що позивачу довелося відшкодувати своєму замовнику - фірмі "Asstra Torwarding AG", Швейцарія - вартість знищеного вантажу, позивач у судовому порядку просить стягнути з відповідача 266 983,48 грн. понесених ним збитків.

Місцевий господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 610, 611, 617, 623, 929, 932, 934 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до експертного висновку Чернігівської регіональної торгово-промислової палати ТПП України серії ЧН №039200 ЧК-343 від 31 серпня 2015 року, втрата вантажу сталася внаслідок обставин непереборної сили, а тому перевізник і експедитор звільняються від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань щодо здійснення доставки та збереження довіреного їм вантажу.

Проте, апеляційним господарським судом, при апеляційному перегляді справи, було встановлено, що 25 травня 2015 року у відповідь на звернення ТзОВ "Асстра Україна" Торгово-промислова палата України листом №2123/05-5.4 відмовила в засвідченні того, що обставини, які стались із автотранспортом перевізника - третьої особи, є обставинами непереборної сили, оскільки вказана причина пожежі не свідчить про винятковий характер обставин та не знаходиться за межами впливу виконавця за договором на здійснення транспортно-експедиторських послуг.

Врахувавши встановлене, а також посилаючись на те, що п. 8.1 договору ТЕП-1 передбачено, що інформація про настання форс-мажорних обставин повинна бути підтверджена компетентним органом тієї країни, де виникли зазначені обставини, при цьому, розділом 4 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) передбачена виключна компетенція Торгово-промислової палати України засвідчувати форс-мажорні обставини, що стосуються, зокрема, зобов'язань за умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, до яких відноситься договір ТЕП-1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що органом який мав би засвідчувати форс-мажорні обставини в даному випадку є Торгово-промислова палата України, а не регіональна торгово-промислова палата, на висновок експерта якої посилався суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову.

Таким чином, встановивши, що відповідач не виконав вимог укладеного ним з позивачем транспортно-експедиційного договору - доставку вантажу у цілісному та збереженому стані вантажоотримувачу не здійснив, належних доказів відсутності вини перевізника і, як наслідок, своєї вини не надав, апеляційний господарський суд рішення першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив.

Висновок суду апеляційної інстанції є правильним з огляду на таке.

Як правильно було визначено судами попередніх інстанцій правовідносини сторін у даній справі, виникли на підставі договору про надання транспортно - експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні, які регулюються Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та відповідними приписами цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Експедитор має право згідно ст. 932 ЦК України залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб; у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", сфера дії якого поширюється на відносини, які виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного, визначено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно Цивільного кодексу України, інших законів та договору транспортного експедирування.

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, а ст. 218 ГК України встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" передбачено, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлено Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (надалі Регламент), відповідно до розділу 4 якого, засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються, зокрема, зобов'язань за умовами зовнішньоторговельних угод, відноситься до виключної компетенції Торгово-промислової палати України.

Оскільки договір про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні №AUZ 158.10 від 2 серпня 2010 року, укладений фірмою "Asstra Forwarding AG" і позивачем, на підставі якого виникли спірні правовідносини, містить ознаки зовнішньоторговельної угоди, апеляційний господарський суд правильно визначив, що висновки щодо наявності форс-мажорних обставин в даному випадку може бути надано лише Торгово-промисловою палатою України, а з огляду на аналіз положень Закону України "Про торгово-промислові палати України" та Регламенту - форс-мажорні обставини засвідчуються виключно шляхом надання Сертифікату визначеного зразку.

З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що місцевий господарський суд безпідставно прийняв як належний доказ відсутності вини перевізника, і як наслідок відповідача, як організатора перевезення, експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати ТПП України серії ЧН №039200 ЧК-343 від 31 серпня 2015 року, є правильним.

Згідно ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно встановити наявність чотирьох елементів правопорушення, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника. Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок.

Встановивши, що умовами, укладеного сторонами у справі, договору про надання транспортно-експедиторських послуг сторони узгодили відповідальність відповідача за втрату вантажу, перевезення якого він має організовувати, факт втрати вантажу внаслідок пожежі, що учасниками справи не заперечується і підтверджено наявними у справі документами, факт відшкодування позивачем вартості втраченого вантажу власним коштом, а також те, що відповідач належних доказів на спростування вини перевізника і своєї вини, в наслідок дії форс мажорних обставин, не надав, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості втраченого внаслідок пожежі вантажу у розмірі 266 983,47 грн. та задовольнив позов, скасувавши рішення суду першої інстанції.

Висновки апеляційного господарського суду, викладені у постанові є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Твердження касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, яка не застосована апеляційним господарським судом, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови, не заслуговують на увагу з огляду на те, що Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться в двох різних країнах.

Спірні правовідносини виникли з договору про надання транспортно-експедиторських послуг у міжнародному сполученні, регулюються іншими нормами матеріального права, які правильно застосовані апеляційним господарським судом, а Конвенція до цих правовідносин не застосовується.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанову апеляційного господарського суду слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі №907/787/15 - без змін.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко