ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Справа № 5/5007/62/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон»на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.01.2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 рокуу справі № 5/5007/62/11 Господарського суду Житомирської областіза заявоюначальника Відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиціїпророзстрочку виконання судового рішенняза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Бердичівська солодова компанія»провизнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння ВСТАНОВИВ:

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 року у справі № 5/5007/62/11 (з урахуванням ухвали Вищого господарського суду України від 11.10.2012 року про виправлення помилки) прийнято нове рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (надалі - ТОВ СП «Нібулон», стягувач). Визнано за ТОВ СП «Нібулон» право власності на 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006, переданого на зберігання ТзОВ «Бердичівська солодова компанія». Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Бердичівська солодова компанія» (надалі - ТОВ «Бердичівська солодова компанія», боржник) повернути на користь ТОВ СП «Нібулон» 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2015 року, задоволено заяву Відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції (надалі - ВДВС Бердичівського МУЮ, орган ДВС) про зміну способу та порядку виконання цієї постанови. Змінено спосіб та порядок виконання постанови суду таким чином: замість зобов'язання ТОВ «Бердичівська солодова компанія» повернути на користь ТОВ «Нібулон» 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006, стягнуто з нього вартість цього майна у розмірі 402649,60 грн.

05.08.2015 року на виконання ухвали Господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 року був виданий наказ.

21.08.2015 року начальник ВДВС Бердичівського МУЮ звернувся до господарського суду першої інстанції з заявою, в якій просив згідно зі ст. 121 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України розстрочити виконання наказу Господарського суду Житомирської області № 5/5007/62/11 від 05.08.2015 року шляхом сплати боржником на користь стягувача щомісячно 10000,00 грн. Заява мотивована складним фінансовим становища боржника та відсутності грошових коштів на рахунках останнього для негайного примусового виконання наказу.

ТОВ «Бердичівська солодова компанія» підтримало заяву державного виконавця.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.01.2016 року (суддя Ляхевич А.А.), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року (судді : Огороднік К.М., Тимошенко О.М., Петухов М.Г.), заяву ВДВС Бердичівського МУЮ задоволено, розстрочено виконання рішення по справі № 5/5007/62/11, на виконання якого Господарським судом Житомирської області видано наказ №5/5007/62/11 від 05.08.2015 року, на 10 платежів шляхом сплати 40264,96 грн щомісячно з 31.01.2016 року по 31.10.2016 року.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про можливість розстрочки виконання рішення, зважаючи на скрутний матеріальний стан ТОВ «Бердичівська солодова компанія», об'єктивну неможливість виконати рішення суду негайно, вчинення відповідачем дій, які свідчать про намагання боржника забезпечити добровільне виконання рішення у разі надання розстрочки судом, підтвердження реальної можливості виконання рішення суду в подальшому, а також зважаючи на те, що у цьому випадку розстрочка виконання рішення суду має забезпечити як продовження діяльності боржника, так і реальну можливість отримання суми заборгованості стягувачем.

В касаційній скарзі ТОВ СП «Нібулон», посилаючись на порушення судами норм ст. 43, 121 ГПК України, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.01.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Вищий господарський суду України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Згідно із ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 11, ст. 36 цього Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за власною ініціативою чи за заявою сторін має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку та розстрочку виконання рішення.

Порядок вирішення судом питання про розстрочку виконання рішення господарського суду встановлений у ст. 121 ГПК України, відповідно до якої при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 7.2 постанови «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2010 року N 9 роз'яснив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, норма ст. 121 ГПК України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, однак визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Крім того, зважаючи на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язані застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини (надалі - Суд) як джерело права, слід також враховувати, що ефективний доступ до суду, захищене ст. 6 Конвенції, означає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У п. 40 рішення від 17.05.2005 року у справі «Чіжов проти України» Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Отже, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції, тому розглядаючи заяви про розстрочку (відстрочку) виконання рішення, суди мають враховувати не лише майновий стан боржника, а також перевіряти чи дотриманий справедливий баланс між інтересами сторін при наданні розстрочки виконанні рішення та оцінювати обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, з урахуванням, зокрема, тривалості та складності виконавчого провадження, поведінки боржника, тощо.

Місцевий господарський суд, постановивши 12.01.2016 року ухвалу про розстрочку виконання рішення господарського суду до 31.10.2016 року з огляду на складний фінансовий стан боржника, водночас, безпідставно не врахував, що постанова Вищого господарського суду України від 24.04.2012 року залишається невиконаною протягом близько чотирьох років і семи місяців, таке тривале невиконання остаточного рішення суду неможна визнати обґрунтованим, оскільки спричинене поведінкою самого боржника, який всіляко ухиляється від виконання рішення суду.

Виходячи із обставин цієї справи, Вищий господарський суд України вважає, що надання судом розстрочки виконання рішення суду, яке і так вже не виконувалось занадто тривалий час, становить порушення справедливого балансу між інтересами боржника та правами стягувача на отримання присудженого судом відшкодування. Крім того, суд першої інстанції зазначивши про збитковість діяльності боржника у 2015 році та відсутність у нього коштів, необхідних для погашення заборгованості, безпідставно брав до уваги лише інформацію щодо залишку коштів на поточному рахунку у відділенні ПАТ «ВТБ Банк» та не надав жодної оцінки тієї обставині, що відповідно до постанови від 07.08.2015 року (а.с. 132 т. 12) державним виконавцем був накладений арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках у АТ «ОТП Банк» та ПАТ «КБ «Приватбанк». Стан цих рахунків та наявність на них коштів судом не перевірявся. Також суд взагалі не перевірив обставини щодо наявності у боржника іншого майна (рухомого та нерухомого), на яке можливо було б звернути стягнення для задоволення вимог кредитора. Хоча ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» чітко передбачає, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Рівненський апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.01.2016 року у справі № 5/5007/62/11 в апеляційному порядку, допустив ті ж самі порушення і помилково залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення за результатами розгляду заяви про розстрочку виконання рішення слід скасувати, як такі, що прийняті з порушенням ст. 121 ГПК України та ст. 6 Конвенції. З огляду на те, що обставини справи не потребують додаткового дослідження і наявні у матеріалах справи докази не підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у встановлений строк, суд касаційної інстанції вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір, сплачений ТОВ СП «Нібулон» за подання апеляційної та касаційної скарг у справі, підлягає відшкодуванню за рахунок ТОВ «Бердичівська солодова компанія».

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.01.2016 року у справі № 5/5007/62/11 скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви начальника Відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції про розстрочку виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 05.08.2015 року у справі № 5/5007/62/11, виданого на примусове виконання ухвали Господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бердичівська солодова компанія» (Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна, буд.10, код ЄДРПОУ 30741096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1 код ЄДРПОУ 14291113) 2756,00 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Доручити Господарському суду Житомирської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. Суддя Гончарук П.А. Суддя Стратієнко Л.В.